Марині постійно говорили, що її чоловік їй зраджує. Першою була сусідка Людмила Петрівна, яка хитро посміхалася і запитувала, що це за дівчина іноді приходить з Андрієм з роботи.
– Напевно, висока блондинка з кінським хвостом? – уточнила Марина.Людмила Петрівна кивнула, Марина спробувала її заспокоїти:
– Та це Олеся, його помічниця. Вона йому в дочки годиться. Чого ви так переживаєте?
На що сусідка лише відповіла:
– Ну-ну, саме такі молоді й виводять із родин дорослих татусів, щоб затягти в РАЦС його та прийти в дім на все готовеньке.
Потім були дзвінки. Хтось дзвонив, дихав у слухавку і нічого не говорив, а іншим разом зміненим голосом повідомляв, де наразі перебуває її чоловік із коханкою.
Марина не збиралася опускатися до стеження, але стала уважно придивлятися до Андрія. Однак ні довгого волосся на його одязі, ні аромату незнайомих жіночих парфумів вона не помічала.
Вона вирішила, що хтось дуже заздрить їхній родині та намагається посварити подружжя. Підозрювала, що й Андрій отримує такі самі повідомлення про її зради. Але скільки б мотузочки не витися, а кінець їй завжди приходить.
У ті червневі дні стояла нестерпна спека. Марина ледве справлялася з нею і намагалася якомога довше перебувати недалеко від кондиціонера, який не справлявся з охолодженням офісу. У результаті вона відчула нездужання і слабкість. Звернулася в медкабінет, звідки черговий лікар відправив її додому.
Підійшовши до дверей своєї квартири, Марина вже ледве трималася. Вона відчувала, що зараз знепритомніє. Поквапилася знайти ключі й відчинила двері. Знявши взуття і кинувши сумку на пуфик, вона вирушила на кухню по аптечку, не помітивши чужого взуття в передпокої.
Навіть якби в кімнаті хтось був, Марина не звернула б уваги – настільки їй було погано. Випивши пігулки й умившись холодною водою, вона попленталася в спальню. Уже збираючись відчинити двері, вона почула голоси за ними.
Прислухавшись, вона зрозуміла, що голоси належать не чоловікові, і злякалася, що потрапила не у свою квартиру. Але ж ключ підійшов, отже, вона не помилилася.
Вона придивилася до взуття на підлозі біля вхідних дверей і побачила поруч із чоловічими шльопанцями, жіночі босоніжки на високій шпильці. Дивно, як вона відразу їх не помітила і навіть примудрилася не зачепити ногою.
Марина різко відчинила двері спальні, уже здогадуючись, що може там побачити.
На ліжку лежали в обіймах її Андрій і якась жінка. Від переляку вона одразу ж забилася під тонке простирадло, яким вкривалася парочка. Марина стояла мовчки і безглуздо посміхалася. Картина була занадто передбачуваною, як у дешевих серіалах.
Вона очікувала, що чоловік встане, почне одягатися і розповідатиме, що цю голу дівчину він бачить уперше і взагалі він тут ні до чого. Її, мовляв, вітром у кватирку надуло, коли він цнотливо спав.
Але Андрій, мабуть, від несподіванки втратив дар мови. Він сидів не рухаючись і дивився на дружину, а Марина не починала розмову і не влаштовувала скандал, чим могла б полегшити ситуацію невірному чоловікові.
Вона розглядала розкидані по спальні речі упереміш зі спідньою білизною. Марина з подивом запитала, хто є господинею всього цього ганчір’я.
Вона впізнала Олесю за кофтиною, єдиною річчю, складеною на приліжковому пуфику. Цю кофтинку Марина привезла з Франції, коли їздила туди на конференцію. Їй вона сподобалася, але, як виявилося, була трохи незручною під пахвами.
Вона віддала її чоловікові і сказала, щоб він подарував своїй секретарці. Та була стрункішою, і кофтинка їй підійшла.
Потім секретарка ще дзвонила і радісно тараторила слова подяки в трубку.
З-під простирадла визирнуло одне перелякане око з ляльковими віями, а потім показалося друге. Вирішивши, що цього достатньо для початку розмови, вона почала щось бубоніти про сильне кохання.
– Олесю, не кажи дурниць, – осадила її Марина.
Вона повернулася до чоловіка:
– Зараз я піду на кілька хвилин, а коли повернуся, вас тут уже не буде. Ти зрозумів? І твоїх речей теж.
Андрій почав було заперечувати, але вона його не слухала і попрямувала до вхідних дверей. За півгодини вона повернулася, проплакавши на гойдалці дитячого майданчика.
Добре, що був уже пізній вечір, і сусіди давно повернулися з роботи. У дворі було порожньо, і вона не хотіла, щоб хтось бачив її в такому стані. У квартирі було темно, отже, коханці встигли піти.
Зазирнувши в шафи, вона виявила, що Андрій забрав частину речей, найнеобхідніші на перший час. Він подумав, що дружина побіситься пару-трійку днів, а потім можна буде повернутися.
Розлучатися з Мариною він не збирався. Ну хто він без своєї дружини? Він звик до її спокійного характеру, без примх і вимог. Все його влаштовувало, до всього він ставився філософськи.
Його життя текло б розмірено, якби не ця проклята жадібність. Ну що йому варто було продовжувати зустрічатися з коханкою, але тільки в готелі? Там його вже всі знали в обличчя, ставилися як до бажаного гостя.
Але одного чудового дня він подумав, мовляв, навіщо витрачати стільки грошей, якщо є квартира.
Тим паче, вона ж пустує весь день, хоч би яким шикарним був готель, а своя оселя завжди краща. Ось і заощадив. Потрібно було думати, як випрошувати в дружини прощення, тільки думати йому довелося зовсім про інше.
Його знайшла мати Олесі й заявила, що донька при надії і боїться йому в цьому зізнатися. І що він тепер має одружитися. Інакше… Після цього вона кілька хвилин розповідала йому, які покарання чекають за відмову від шлюбу.
– Ну, добре, добре, я ж не проти, – відповів Андрій настирливій жінці, – Але тільки я ж одружений, розлучитися потрібно.
– Ну ось, це інша розмова, – полегшено зітхнула жінка і подивилася на доньку. Та сиділа в кріслі, притихла, нібито не її доля вирішується. А майбутня теща продовжувала:
– Про розлучення я домовлюся швидко. Не мають права вони затягувати, якщо в твоєї дівчини живіт скоро випиратиме.
Дорогі мої діти, я вас благословляю. Бажаю вам кохання і щастя, щоб усі ваші плани завжди виконувалися. Вона загадково підморгнула доньці.
Після того як Марина виставила свого чоловіка, він оселився на орендованій квартирі, де жила його коханка. Ця дівчина приїхала з передмістя, не змогла вступити до інституту і зовсім випадково опинилася на співбесіді в його кабінеті.
Її оригінальна краса одразу привернула увагу Андрія, і він вибрав її собі в секретарі, незважаючи на відсутність досвіду, деяку повільність і навіть дурнуватість.
Майбутня теща вирішила потурбуватися про благополуччя доньки й онука. Вона вважала, що їм не слід тулитися по орендованих квартирах, коли колишня дружина одна живе в таких просторих апартаментах.
Не сказавши нічого Андрію про свої плани, вона одного разу потягла доньку до Марини, щоб відвоювати сімейне гніздечко.
Того вечора Марина повернулася додому в поганому настрої. Шлюборозлучний процес і проблеми з фірмою, які він за собою спричинив, сильно пригнічували її.
Вона зварила собі какао з молоком, зручно влаштувалася в кріслі і вирішила провести вечір за переглядом комедії. Але раптом тишу квартири порушив наполегливий дзвінок у двері. Він був довгим і вимогливим. Дивуючись, хто міг прийти в таку пізню годину, Марина відчинила двері.
На порозі стояла незнайома повна жінка років п’ятдесяти. Вона важко дихала, було видно, що вона насилу піднялася на третій поверх. За нею хтось ховався, але важка фігура не дозволяла розгледіти, хто це. Віддихавшись, непрохана гостя суворо звернулася до Марини.Спеціально для сайту Stories
– Ну, чого втупилася? Стоїш, як стовп, нумо, дай пройти! – суворо сказала вона.
– А ви хто така? – здивовано запитала Марина, думаючи, що жінка просто помилилася дверима.
– Я майбутня теща твого колишнього чоловіка Андрія, – прояснила ситуацію гостя. – А ця, – вона висмикнула з-за спини притихлу Олесю, – його майбутня дружина, і вона, до речі,чекає від нього дитину. Тож, милочко, попрошу звільнити приміщення для нової родини. Це ж неподобство, врешті-решт, що сім’я з дитиною тулиться в орендованій однушці, тоді як у зятя такі хороми є.
– Зачекайте, це вам зять сказав, що в нього є хороми? Чи ви самі так вирішили? – уточнила Марина.
Вона вже все зрозуміла, і те, що відбувається, викликало в неї лише сміх.
– А-а-а-а, тепер я зрозуміла, чому ваша донька зв’язалася з моїм старим. Скільки років у вас різниця? Вісімнадцять? А то все говорять про кохання… Квартира в місті, можливість тут залишитися і не повертатися у свою глухомань – ось і все кохання.
– Ти мені це, – перебила її старша гостя. – Тебе це абсолютно не стосується. Звільняй дорогу, я хочу подивитися, де житимуть моя донька з онуком.
– Повірте, я розумію ваш інтерес, – сказала Марина. – Тільки до чого тут моя квартира? Вона вашого зятя ніяк не стосується.
– Як це? – майже в унісон запитали відвідувачки.
– Значить, Андрій вам не сказав, – розсміялася Марина. – А ось так виходить, що і квартира, і фірма, де ви працюєте зі своїм коханцем, – звернулася вона до Олесі, – усе це моя спадщина після загибелі тата. І ваш Андрій до всього цього жодного відношення не має. Тож надалі прошу більше тут не з’являтися, інакше я викличу поліцію.
– Але він же прописаний у тебе в паспорті, я дивилася, і він має право на житлоплощу,- кричала літня гостя.
Марина зітхнула:
– Ви візьміть і поцікавтеся в юристів. Прописка жодним чином не дає вашому зятю право на квартиру, а після розлучення його випишуть на першу ж мою вимогу. Тож кохання вам у орендованій квартирі або де ви там зможете жити після звільнення.
– Що означає звільнення? – не зрозуміли відвідувачки.
– Ви, напевно, погано слухали. Фірма належить мені, а ваш Андрій у ній тільки виконавчий директор, і я не бачу жодної причини після розлучення залишати його на колишній посаді. Я взагалі не хочу його бачити у своєму офісі. Так само, як і тебе, – звернулася вона востаннє до Олесі.
Марина більше не бажала витрачати ні хвилини на спілкування з цими жінками і зачинила двері. А мати з донькою ще трохи постояли перед дверима, нібито сподівалися, що господиня зараз повернеться і скаже, що пожартувала.
А потім попленталися в орендовану квартиру, щоб порадувати Андрія звільненням.
Ну що ж, за все треба платити…Спеціально для сайту Stories
