Люба сиділа в кімнаті і підраховувала майбутні витрати. Чоловік Валера говорив, що з цієї зарплати потрібно купити його мамі нові туфлі. У неї випирала кісточка і потрібно було купити туфлі з м’якої шкіри, щоб не було боляче ходити.
Ну звичайно, купити потрібно і, природно, за свої гроші, не брати ж гроші за подарунок.
Свекру потрібно купити нову сорочку, він обносився. А оскільки розмір у нього великий, потрібно буде в спеціальний магазин їхати, а там ціни не малі. Ну і віддати свекрусі гроші за квартплату, свою частку, на продукти, як і домовлялися.
Залишалося зовсім нічого, а Любі потрібно було обов’язково купити сукню. Вона закінчувала навчання на вечірньому і повинна була отримувати диплом в урочистій обстановці.
На роботу вона могла ходити і в старому, все одно зверху халат і ніхто не бачить, а ось за дипломом піти немає в чому.
Валерці вони купили минулого місяця хороші джинси і тонкий пуловер, а ось їй грошей і не вистачало.
Коли чоловік прийшов з роботи, вона розповіла про свої проблеми.
– Люба, ну що за проблеми, може, у мами щось візьмеш? Вона погладшала, багато хороших речей висить не одягнених. Ти ж розумієш, тобі раз одягти потрібно, а мамі ходити нема в чому.
– Так, я розумію. Але я якось просила у неї блузочку, вона сказала, що ще рано її ховати, сама носитиме.
Валері подобалася його молода дружина, хоча у неї не виходило бути такою чудовою господинею, як його мама, та й батькові вона не дуже подобалася.
Ну, може, всього навчиться у мами. Мама у нього чудова, всі сусідки так кажуть. Що Любі пощастило зі свекрухою. Та й скандалу у них за два роки жодного разу не було.
Ну, приготувала дружина щось не те, що батько любить, мама швиденько вилила в унітаз і своє приготувала. І все вирішилося тихо і мирно.
А сукня так, потрібна Любі. Ну що ж, заощадять обидва на обідах, може, якусь недорогу і знайдуть. Про те, щоб поговорити з мамою і купити туфлі за рахунок мами, і в думках не було. Який же це подарунок тоді?
У суботу сукню знайшли на розпродажу. Звичайно, синтетика, спідниця у неї трохи розширена, але зверху дуже навіть непогано виглядала.
– Одягну намисто яскравіше, добре, що колір сіруватий, нейтральний, підійдуть будь-які прикраси, – заспокоювала себе Люба. Сукня їй не дуже подобалася, але зате сподобалася ціна.
Вона трохи ппогладшала після процедури переривання. Свекруха як дізналася – відразу заохала:
– Боже, для себе не встигли пожити, уже й дитина. Вона буде плакати, а Матвій Єгорович буде психувати. Квартира у нас маленька, ваша кімната зовсім вузька. Ні – ні, переривай, я і лікаря знаю. Зробить все якнайкраще.
А що, Любі всього 19, мама далеко, поради запитати. Батько сказав, що якщо повернеться додому, в будинок не пустить, бо він знає, що винна буде Люба. Адже у дочки дуже запальний характер.
Був. Запальний.
Ось і сходила до лікарні. Не все було гладко, термін був критичний, потім вдома була температура. Але терпіла, мовчала, пройшло само.
Отримала Люба диплом, принесла додому. Свекруха торт купила, привітала. Матвій Єгорович буркнув щось, сказав, що він торт не любить, краще чогось міцного.
Після чаю з тортом свекруха пішла з Любою в кімнату поговорити:
– Люба, я твоїй матері обіцяла, що ти диплом отримаєш і слово я своє дотримала. Але на цьому все, моя дорога.
Збирай свої речі і давай додому їдь. Ти не пара моєму синові, не пара. Його хочуть бачити зятем набагато пристойніші люди, ніж твої батьки.
Добре, що ти зробила переривання, послухалася мене, ні собі, ні моєму синові життя не зіпсувала.
Це був реальний уд ар. Люба не знала, що відповісти. Вона тільки відкривала і закривала рот, ніби не вистачало повітря. Потім вона заплакала:
– Не виганяйте мене, куди я поїду? Мене батько додому не прийме.
– Ти не вигадуй, нікуди він не дінеться, прийме. Завтра підіть і подайте заяву на розлучення.
Все інше Люба робила на автоматі. Найголовніше, що бачила, що Валера не хотів сам розлучення, але не міг не послухатися маму.
В кінці свекруха зажадала, щоб Люба віддала обручку, яку Валера одягнув їй в РАГСі. Лаятися і сперечатися Люба не змогла і не вміла. Поїхала додому.
Батько її зустрів добре, ні слова поганого не сказав:
– Та ти що, думала, що я серйозно? Це я так налякав, щоб характер не показувала. А те, що дитини позбулася – їм прощення немає.
Минули роки, Люба вийшла заміж і волею долі приїхала на роботу знову в те місто, звідки вигнали її за непотрібністю. Зустрілася з подругами, з якими вчилася в коледжі на вечірньому, розговорилися.
Не прожив життя її Валера, її перше кохання, а промучився. Двічі був одружений, ніяк мама ціну синові скласти не змогла.
Багато прикладався до чарки, підібрала його вже третя і то заради квартири. Рівно через 3 місяці після розпису він несподівано пішов з життя. Батьків вже давно не було.
А Люба прожила життя нормально. Вийшла заміж вдома. Великого кохання у неї не було, але була повага до чоловіка, розуміння. Двох дітей підняли, працювали, як могли, особливо в дев’яності було складно. Але вистояли.
Зараз переїхали в місто її молодості, діти переїхали раніше і підшукали роботу батькам. Попросила чоловіка поїхати на місцеве кладовище, знайшла місця спочину першого чоловіка і його батьків.
Мог..и недоглянуті, фарба облущилася. Вона поклала квіти і сказала:
– Дякую вам, що вигнали мене тоді…
Спеціально для сайту Stories
