Мами не стало, коли мені було п’ять. Вона пішла з життя від інсульту, миттєво. Напередодні Нового 1985 року. Просто мила посуд на кухні і впала. Молода і красива.
Тільки зранку будувала плани, в чому піде до мене на ранок у дитячий садок. Той Новий рік був одним з перших усвідомлених, я тільки недавно почав розуміти суть свята, і тут таке…
Мами більше не було поруч ніколи. Її теплих рук і смачно пахнучого волосся. На ранок я в тому році так і не потрапив. І після раптового і страшного маминого відходу я ненавидів Новий рік.
Тато незабаром одружився з Юлею, продавчинею з магазину на розі. Спочатку Юля була доброю. Вона намагалася замінити мені матір. Я капризував і вередував – не те, щоб у Юлі погано виходило. Ні, вона справді старалася. Просто вона не була схожа на маму. Мама була стрункою, високою, з темним густим волоссям.
Юля була жінкою не зовсім повною, але в тілі. Своє волосся – не знаю, яким воно було від природи – Юля випалювала пергідролем. Коли вона намагалася мене обіймати, я з жахом притискався до її огрядного тіла, боячись, що вона мене розчавить в один не прекрасний момент.
У хвилини цих обіймів я був вкрай напружений – відчуття безглуздості, з якого дива мене обіймає зовсім чужа тітка, не покидало мене.
Минав час, я потихеньку змирився з тим, що моя сім’я – вічно сумний тато і Юля. Мачуха. Через кілька років засумувала і Юля. Вони з татом стали часто сваритися, а коли тата не було вдома – Юля сиділа на кухні і плакала.
Могла потайки прикластися до пляшки, запасливо захованої в шафі. З того, що мені вдалося підслухати в момент сварки дорослих, Юля хотіла свою дитину, але щось у них не складалося. Якщо Юля була напідпитку, вона ставала злою і ганяла мене.
– Сміття винеси!
– Посуд помий!
– Що ти знову приперся? Ти їв годину тому! Зникни, опудало, дай посидіти спокійно.
Ну, і багато іншого в такому ж дусі. Вона більше не намагалася стати мені матір’ю, я для неї був нагадуванням про те, що своїх дітей у Юлі немає.
Не знаю, чи могли вони на початку дев’яностих вирішити проблему на медичному рівні – напевно, могли, адже через щось вони сварилися?
Можливо, тато не хотів спільних дітей і не погоджувався йти до лікаря. Я не знаю і зараз, а у Юлі мені питати ніяково.
Потім у мене полізли вуса і почав ламатися голос. І тоді у мачухи щось змістилося в голові. Ні, вона ніколи не чіплялася до мене відкрито. Але надягати напівпрозорий халат і ходити переді мною, коли я сидів з підручником на дивані, стало для Юлі нормою.
Через роки я думаю: може, вона сподівалася, що я не втримаюся, а вона завагі тніє. Хоч так.
Юля від нескінченних переживань на той час схудла і виглядала, як не дивно, краще. Навіть із синцями навколо очей від постійних сліз і безсонних ночей, все одно краще, ніж коли вона була пухкою.
Можливо, Юлині хитрощі навіть і спрацювали б, але у мене була дівчина, Анжела. Ми з нею на той час вже потихеньку почали вивчати анатомію людини на практиці, тому Юлині заманювання залишилися без моєї уваги. Що не додало їй любові до мене. Не знаю, навіщо вона продовжувала жити з нами.
До того часу, як я доучувався в школі і збирався вступити до інституту, Юля вже ненавиділа і мене, і батька, і, як мені здавалося, весь світ. Вона була дуже ображена на свою гірку бездітну долю.
У ніч мого випускного батько з Юлею їхали додому на машині і потрапили в аварію. Батько, намагаючись уникнути аварії, встиг виштовхнути Юлю з машини, і вона відбулася парою переломів.
Батько пішов з життя у лікарні, не приходячи до тями, на другий день після аварії. Ми з Юлею сиділи в коридорі – вона з загіпсованою рукою і стогнучи від болю в тріснутому ребері. І я, який не спав Бог знає скільки. Коли нам повідомили про те, що його більше немає, Юля відкинулася головою на стіну і по обличчю її потекли сльози.
– Ромка, пробач мене!
– За що? – мені було її шкода.
Себе було шкода значно менше. По суті, я залишився круглою сиротою, коли не стало мами. Батько вже ніколи не був колишнім. Колишній, він би ніколи не одружився з Юлею. Навіть заради того, щоб про мене було кому піклуватися. Колишнім він став на одну мить, коли виштовхував Юлю з машини, що летіла назустріч сме рті.
– За все, Романе. Пробач мене за все.
Залишилися ми вдвох, але кожен сам по собі. Не думаю, що я був готовий пробачати Юлю. Але й особливої образи не відчував.
Ми поховали батька, і я поїхав до Києва. Вступив до інституту. Одружився з Ритою. Вона народила мені дівчинку, Женю, у якої були очі, як у мого батька. І ім’я, і очі. І це було прекрасно. І це було боляче. Ось тоді я і усвідомив по-справжньому, що більше не побачу батька, як і маму. Ніколи.
– Чому ти не везеш мене до себе? До Житомира? – питала Рита.
– А що там робити? На цвинтар хіба що сходити.
– Та хоч би і на цвинтар! Що за байдуже ставлення до рідного міста?
– Мені там було не добре, Рито!
Одного разу, перед Новим роком, нашій Женьці виповнилося вже п’ять років, – вона мене вмовила. Поїхали. Але додому я не хотів ні в яку. Заселилися в готель. Погуляли містом, зайшли на цвинтар. І там на мене чекав сюрприз.
Місця спочину матері і батька були в ідеальному стані, стояли новенькі пам’ятники, лежали квіти. Я остовпів. Місце спочину мами не було так доглянуто навіть, коли батько був живий, хоч ми і заїжджали з ним сюди.
– А ти казав… це вона, напевно, так? Твоя мачуха?
– Так, ні. Не може бути!
– Рома! – почув я за спиною знайомий голос.
Стежкою йшла Юля. Вона ще схудла і майже не постаріла. У руках у Юлі були квіти.
– Ромка, ну нарешті! Я вже думала, не приїдеш. Вітаю! – вона посміхнулася моїй дружині.
Ритка посміхнулася їй у відповідь. Женя стояла і дивилася на Юлю. Мачуха підійшла, акуратно розклала квіти, і на місце спочину мами теж.
– Ось, зайшла перед святом. Потім сніг навалить, і вже до весни. Ну, як ти, Ромочка, розповідай!
А я не міг нічого розповідати. У горлі у мене стояв якийсь ком – ні туди, ні сюди. Я відчув, як Женя смикає мене за руку, і подивився на неї.
– А хто ця тітка? – пошепки запитала моя делікатна дочка.
Але Юля почула. Підійшла до Женьки, присіла навпочіпки. Подивилася на неї. Женька засоромилася, але за мене не стала ховатися.
– Я твоя бабуся, люба. Мене Юля звати. – і простягнула руку.
А Женька раптом обійняла її за шию. В очах моєї мачухи заблищали сльози.
У той Новий рік мені вперше було трохи веселіше, ніж зазвичай. Зустріли ми його в Житомирі, в будинку, де я народився.
Спеціально для сайту Stories
