Жінки колег все глузували з мене, а тепер я теж можу собі дозволити цю річ

Колись, ще до декрету ми працювали з моїм чоловіком на одній фірмі. Компанія відносно нова, тому більшість працівників також люди до 40 років.

Бригада монтажників, точніше колег мого чоловіка, один за одним почали одружуватися. На той момент у мене на руках був 2 річний син і живіт десь на 8 місяці.

Я благополучно народила ще одного хлопчика. Почалися щоденні турботи, які іноді розбавлялися святами та корпоративним.

Мені було безумовно важко, я теж до декрету любила гучні вечірки і спілкування, а тут окрім підгузків і каші нічого й не бачиш в цьому житті.

Кожне свято проходило для мене не так, як раніше, адже в першу чергу я піклувалася про чоловіка, дітей, а потім, якщо були сили, приділяла час собі.

Колеги чоловіка, їх жінки довгий час цього не розуміли. Вони могли дозволити собі веселитися до ранку, підбиваючи мого м’якотілого на те ж саме, вибирали кафе з гучною музикою, і попільничкою посеред столу, могли заявитися і до нас посеред ночі.

До чого я веду? Пройшло кілька років, більшість з тих дівчат також або вагітні, або мають малесеньке дитя. Цьогоріч мої діти на новорічні свята лишаються з бабусею і дідусем, вони дорослі і не потребують тепер цілодобової уваги.

Я спокійно можу приділити собі увагу, піти в салон чи купити гарну сукню. Мені поручено зайнятися організацією свята.

І ось я думаю, як тепер вчинити, чи замовити гарне кафе, де можна нарешті відтягнутися за всі роки, чи все ж продумати все, зважаючи цікавий стан колег і їх половинок. Це боротьба совісті з помстою. Що скажете?

You cannot copy content of this page