Вісімнадцятирічна студентка технікуму Ніна влаштувалася на підробіток у цех із випікання пиріжків. Знайомий хлопець Єгор приїжджав за нею після зміни велосипедом. Вона розуміла, що йому подобається возити її на рамі велосипеда, адже він її майже обіймав на очах у всіх!
Але вона так втомлювалася, що була рада його турботі. Якось їй здалося, що Єгор заглядає за виріз її сукні. Вона обурилася, непомітно дістала з сумочки маленьку пудрову коробочку і, як тільки він непристойно близько схилився до неї, сипнула пудрою йому в обличчя.
Вони злетіли в кювет, забилися, але чомусь реготали. Потім вона несла колесо, що відпало, а Єгор вів перевернутий велосипед на вцілілому задньому колесі, піднімаючи його за кермо. Тоді він сказав, що це остання подорож. І точно. Його забрали до армії.
Листування було бурхливим, а потім їй сказали, що він пішов у засвіти. Не повірила, побігла до нього додому. На веранді на двох табуретках стояла труна. З жахом вона вискочила з дому і тут же впала непритомна. Її віднесли додому, вона лежала, байдужа до всього, і мовчала.
Батько вливали їй у рот бульйон, але вона не хотіла ковтати. Вона піднялася за три дні. Інша. Батько назвав її пораненою пташкою. Щоб упокоритися з втратою і забути коханого, вона поїхала вчителювати в далеке село. Там діти трохи відігріли її душу.
А сільські залицяльники марно намагалися привернути її увагу. І ось настала весна, сонечко гріє ласкаво… Сама природа подає всім приклад відродження! У кімнату хтось несміливо постукав. У двері увійшов перший хлопець на селі Олексій.
У середині зими він з’явився у селі у льотній курсантській формі, відрахований з училища за станом здоров’я. Влаштувався водієм у радгосп. До дівчат у нього було упереджене ставлення через якусь отриману стару травму, він не вірив їм і не високо їх цінував.
При цьому орлиний погляд карих очей, високий зріст, легка хода, прекрасний співочий голос, виправка, ввічливість робили його чарівним. За ним «бігали» всі незаміжні дівчата села, та й заміжні поглядали схвально. В той момент він прийшов до Ніни свататися. Але на честь чого?
Жодних знаків уваги, секундне знайомство, не більше, і раптом — свататися прийшов! Вона що, телиця в стійлі, щоб просто накинути мотузку і забрати з собою?! Ніна обурилася. Він заявив, що її не кохає, але кличе заміж. Вони бачте і за віком підходять і обом час сім’ї заводити, а для цього достатньо поваги.
Він засміявся, а їй відразу згадався Челентано з якогось фільма. І хоч рвалося з губ: Ні! Хто ж так заміж виходить?», але через веселу фразу і сонячну весну за вікном вона несподівано для себе погодилася. Виявляється, у нього вдома зібралася рідня, впевнена, що вона не відмовить Олексію.
Всі чекали на них, щоб обговорити умови весілля. Заяву вони подали наступного дня, весілля призначили за два тижні. І всі два тижні Олексій справно ходив до неї до гуртожитку, сидів біля вікна та мовчав, а вона мовчки писала робочі плани. Він брав її книжки, читав їх.
Вони з’їздили до міста, купили йому костюм, їй весільну сукню та фату. Купили золоті каблучки, але якась незрима стіна відчуження завжди була між ними. Весілля було галасливим і веселим. Тільки о третій годині ночі гості вгамувалися і влаштувалися на нічліг.
Батьки Ніни в її кімнаті в гуртожитку, його родичі в його будинку. Мати Олексія розгублено розвела руками, бо не було куди їх вкласти, тому і відправила їх до літньої кухні. Вони натопили грубку, але тепла не було. Тонкі стіни кухні були крижаними і тепло не тримали.
Тепло від грубки відразу вилітало на вулицю і зігрітися на кухні не було ніякої можливості. Олексій розстелив на тапчані частину кожушки, сам у весільному піджаку ліг спиною до холодної стіни, а Ніна, яка не посміла в цьому холоді зняти весільну сукню, в ній теж лягла.
Молодий чоловік розстібнув піджак, підставив руку Ніні замість подушки і міцно обійняв її, дбайливо укутавши кожухом, і зверху накривши байковою тонкою ковдрою. Так тримав її майже всю ніч у своїх обіймах, укутував, оберігав і захищав її від холоду.
І вона відчула до нього те тепло, яке так довго не прокидалось у її душі. Вона теж турбувалася, щоб він не захворів – просунула свої тонкі руки під його піджак і долонями затуляла йому спину від крижаної стіни. Так вони лежали поряд у якомусь дивному сні, і стіна відчуження між ними потроху зникала…
