Нещодавно мій батько сказав, що ніколи мене не любив і шкодує про те, що я взагалі з’явилася в його житті. 30 “тітка” розплакалася на власному дні народження. Моя мама провела більшу частину свого життя в селі.
Ну як, селі, практично маленькому містечку. Недалеко від обласного центру. У бабусі й дідуся вона була одна, тож про неї добре піклувалися, намагалися виростити її розумною, самостійною людиною.
Тому вона так само вчинила і зі мною. За що я їй дуже вдячна. У 17 років мама познайомилася з батьком. Він був із сільських. Як зараз заведено говорити, “шебутний”, “вітер у голові” тощо.
Він був головним у своїй компанії, а це в той час вважалося чимось авторитетним, усе село про нього знало. Ну, а в такому віці дівчата абсолютно не дружать із логікою, як їх не виховуй.
Вони довго гуляли разом, але жити спільно почали тільки після весілля. Коли мамі було вже 19 років. Наскільки я зрозуміла, у той час і в тих місцях це було абсолютно нормально.
Адже в “дівках” могла засидітися, а це нібито вважалося непристойним. Через рік з’явилася я. І вже в ту пору батько почав поводитися геть погано. Він постійно йшов з дому, хоча жили в комфортних умовах, з бабусею і дідусем.
Як кіт, повертався до своєї старої компанії в село. Там вони займалися якимись напівкримінальними справами, билися з хлопцями із сусіднього села. Загалом, розважалися як могли. Моїм вихованням тато не займався.
Хоча зараз я розумію, що він сам був майже дитиною, від цього легше не стає. Чому тоді не подавав на розлучення? Час від часу він намагався вдавати люблячих батьків і, може, на місяць чи два заспокоювався.
Але таке з ним відбувалося нечасто, та й закінчувалося зазвичай погано. З мамою вони розлучилися, коли після чергового такого “виходу” батько отримав судимість. Тоді, пам’ятаю, дідусь ще сказав, що зять легко відбувся.
Розлучення пройшло спокійно, я багато плакала, але з часом у мене відлягло. Минуло чимало часу, і я вийшла заміж. На свій 25 день народження я, крім усього іншого, отримала вітальну листівку від татуся.
Як він мене знайшов у місті, гадки не маю. Може, хтось із сільських нашептав, але суті це не змінює. У листівці був ще й номер телефону, за яким батько просив телефонувати йому час від часу, щоб ми могли спілкуватися.
Не те щоб я надто за ним сумувала, але все-таки рідня. Та й що може піти не так? Ну попросить грошей. Якщо занадто багато – відмовлю. Хоч подивлюся, який він має вигляд, цікаво ж.
Під час зустрічі я побачила небагатого, але акуратно одягненого чоловіка. Він навіть приніс якийсь букетик польових квітів. Вже не знаю, де він його знайшов. У тата був хитрий прищур, притаманний чоловікам, з якими краще не мати справ.
Він пригостив мене морозивом, вибачався за те, що не зміг бути зі мною в дитинстві. Але радів, що я виросла розумною й успішною жінкою. Уявляєте, успішна домогосподарка? Єдине, про що він попросив, були не гроші.
Він хотів, щоб я дізналася, чи немає в місті якоїсь роботи охоронцем або щось на кшталт того, щоб можна було зачепитися. Дуже бажано, якщо з житлом. Мені не було складно, і, запитавши в чоловіка, все знайшлося.
Невідомо яка зарплата, але порівняно краща за те, що пропонувало село на той момент. Я знала, де тато живе, але з часом наше спілкування зовсім згасло. Він постійно був на роботі й не міг відповісти на мої дзвінки.
Я ж не надто прагнула бути хорошою донькою і займалася своїми справами. А нещодавно він сам мені зателефонував і розповів останню новину: він знайшов якусь жінку і переїжджатиме до неї.
Тепер у нього кохання і нове життя. Ну треба ж, який щасливий кінець. І ось, напередодні мого 30-тиріччя ми домовилися про те, що я забіжу до них у гості. На кілька хвилин, бо він дуже хотів побачити мене і вручити подарунок.
Зрозуміло, що у мене своя сім’я і таке інше, але вже дуже сильно він просив. Приїхавши за адресою, я ні на що не розраховувала. Зайду, привітаюся, і в ідеалі поїду на тому ж таксі, але вийшло зовсім інакше.
Батько був не в собі, видно, що вже добряче “відзначив” мій ювілей. Його подруга теж була напідпитку, але тримала себе в руках. Побачивши мене, татусь потягнувся до перев’язаної стрічкою вази, але, оступившись, розбив її.
Це, мабуть, і був той самий подарунок. Зі злості батько почав кричати на свою нову подругу, на кішку, що пробігала повз, зовсім вийшов із себе, а потім взявся і за мене, свою дочку та іменинницю.
Він пройшовся по мамі, назвавши її розпещеною. Наговорив про дідуся і бабусю всякого. Ну і наприкінці сказав, що ніколи мене не любив і що я була помилкою. Ось такий ось презент він вирішив додати до розбитої вази.
Як я і планувала, їхала я в тому ж таксі. По щоках рікою текли сльози, але сама я не почувалася погано. Можливо, це були сльози образи або ще чогось. Але мені здається, вони просто накопичувалися в мене ще з дитинства.
І тепер просто вийшли назовні. Чесне слово, я відчувала якесь полегшення. Коли приїхала додому, чоловік запитав у мене, чому я виглядаю якось дивно. Начебто й радісна, але якось по-особливому. І макіяж зняла навіщось.
Але я його заспокоїла, сказала, що тепер все добре і що я хочу святкувати тільки в його компанії. Весь наступний день пройшов дуже легко. Наче важкий тягар упав із плечей.