Галя ще раз перевірила чи зачинені вікна, сірники сховала і, присівши біля дзеркала, говорила, відокремлюючи слова рухами помади:
– Світланко, мама пішла до перукарні. Подзвонить приємний чоловічий голос, скажеш: “Мама вже вийшла”. Це перукар… Подзвонить неприємний жіночий голос, спитає: «А де Галина Петрівна?»… Це з роботи. Скажеш: «Вона пішла до поліклініки… виписуватись!»… Не переплутай. Ти дівчинка розумна. Тобі шість років.
– Буде сім, – поправила Світлана.
– Буде сім. Пам’ятаєш, кому можна відчиняти двері?
– Пам’ятаю, – відповіла Світлана, – нікому.
– Правильно! А чому не можна відкривати, чи не забула?
– Бабуся каже: «Сходами погані бандити з сокирами ходять, прикидаються водопровідниками, тітками, дядьками, а самі неслухняних дівчаток топлять у ванні!» Правильно?
– Правильно.
– А бабуся прийде, їй відчиняти? – запитала Світланка, відкручуючи ляльці ногу.
– Бабуся не прийде, вона на дачі. Приїде завтра.
– А якщо сьогодні?
– Я сказала: завтра!
– А якщо сьогодні?
– Якщо сьогодні, то це вже не бабуся, а бандит! По хатах ходить, діток краде. Ще є безглузді питання?
– Немає запитань! – відповіла Світлана, уважно дивлячись, куди мати ховає від неї французькі парфуми.
– Начебто порядок, – Галя чіпким поглядом митника розглядала відображення в дзеркалі, – буду години через дві. Ні, за три!
– Так довго обстригатимуть? Ти не слон!
– Не обстригати, а стригти. Це поганий майстер все робить тяп-ляп, а хороший майстер, – Галин голос потеплішав, – справжній майстер усе робить добре, тож довго. Нікому не відчиняти!
Мати чмокнула Світлу і, грюкнувши дверима, пішла. Світла дістала з тумбочки французькі парфуми, півфлакона перекинула на голову ляльці, примовляючи:
– Вимиємо Дашці голову і обстригатимемо. Не хвилюйтеся, справжній майстер все робить так довго, доки вам не стане добре!
Тут хтось постукав у двері. Світлана побігла до передпокою і дзвінко запитала: «Хто там?» Хрипкий голос відповів:
– Відкрий! Це я – твоя бабуся!
– Привіт, бабусю! А навіщо таким страшним голосом говориш?
– Так, застудилася, онученько! Вже й молоко з медом пила, а все хриплю! Відкривай!
– Бабуся! Мама сказала: ти завтра приїдеш! А сьогодні ще сьогодні!
– А я сьогодні й приїхала! Відкрий! Темно на сходах і ноги дуже болять!
Світлана накинула на двері ланцюжок.
– Бабуся, – задумливо сказала вона через двері, – я відчиню, а ти – бандит?
– Який ще бандит? – Бабуся закашлялася.
– Звичайний. Сама казала. Прикинешся бабусею і у ванні втопиш! Приїжджай завтра, будеш бабусею!
Бабуся спустилася на сходинку, заплакала:
– Сором-то який! Он як дитину виховали! Рідній бабці через двері не вірить! Безсовісна! Коли мати з татом будуть?
– Тато після роботи, – долинуло з-за дверей, – а мама пішла виписуватися до перукаря.
– Куди? – бабуся схопилася, – Все Сергійко розповім! Вертихвостка! І ти вся у неї, вся! Ось візьму та помру тут!
– Бабуль! Бабуль! – пробивався з-за дверей дитячий голосок, – ти не помреш! Мама сказала, ти спершу всіх нас поховаєш!
– Це Галка про мене таке сказала? Зміюка! Все Сергію розповім! Про всіх перукарів! Ще невідомо, від якого перукаря дочка!
У цей час сходами піднімався чоловік у чоботях та спецівці. Розглянувши в тьмяному світлі вмираючої лампочки стареньку в сльозах, він зупинився:
– Кого оплакуємо, бабусю?
Зізнатися сторонньому, що тебе не пускає додому власна онука, було так соромно, що бабуся, проковтнувши сльозу, збрехала:
– Тиск у мене знижений синок… Другий день зі сходів падаю.
– А ми в квартиру подзвонимо, валеріано хлопнеш! – весело сказав чоловік, намацуючи на дверях дзвінок.
– Хто там? – запитала Світлана.
– Дитино, відкрий! Тут стара кінці віддає!
– Дядько! Там темно, ви поторкайтеся, – ця стара, може, старий бандит!
– Мерзота! – заволала бабуся. – Перед людьми не ганьби!
– А, то там внучка твоя виявилася? – зрозумів чоловік. – Чия б там онука не була, а відчинити будь ласка! Чуєш мене, стерво неповнолітня!
– А на дітей лаятися не можна! – сказала Світлана, – Тато при мені ніколи не свариться. Спочатку покладе спати, двері зачинить і потім лаються з мамою! Зрозумів?!
– Ось дає! – схвально хмикнув чоловік. – Перспективна дівчинка підростає!
– А ви хто такий там? Один – бабуся, другий – дідусь, чи що?
– Я? Я дядько Коля-водопровід…
Бабуся, долонькою затиснувши чоловікові рота, зашипіла:
– Не водопровідник! Тільки не водопровідник! Їй про водопровідників такого наговорили! Ви… листоноша!
Дядько Коля, намагаючись відірвати від себе бабусю, лаявся пошепки:
– Щоб ви згоріли! Чому водопровідниками лякаєте? У нас що, листоноша не може стати бандитом?
– Але я прошу вас! Скажіть: листоноша, – вона відкриє!
Дядько Коля сплюнув у серцях:
– Чуєш ти там! Відкрий! Виявляється я листоноша!
– А голос як у водопровідника!
– Бабуся, онука вихована не слабо! Кордон на замку! Доведеться ламати двері!
– Ламайте! – Бабуся махнула рукою, – тільки акуратно, як свою.
Водопровідник дістав інструменти і, співаючи почав виламувати двері. Удари кувалди бухали на всі сходи. По-перше, сусіди погано знали один одного в обличчя. По-друге, на майданчику була напівтемрява. А по-третє, якось незручно питати у незнайомої людини, чи в свою квартиру він ломиться чи в чужу? Бачачи, як двері починає хитатися, Світлана заплакала:
– Мамо! Мамочка! Мене втоплять! – Вона тремтячою рукою засунула засув старого замку, яким давно не користувалися, але з дверей так і не зняли.
Сходами, насвистуючи, піднімався тато Світлани. Побачивши в напівтемряві незнайомих біля його дверей, Сергій з ходу заїхав водопровіднику у вухо.
– Сергійко, не бий! Це свої! – закричала бабуся і кинулася рознімати.
Чоловіки били один в одного, але в темряві, в основному, все діставалося бабусі, як і дістається таким, що рознімає. Коли старенька була покладена на обидві лопатки, чоловіки заспокоїлися і почали приводити її до тями. Нарешті всі помирилися і, потираючи забиті місця, дивилися на двері.
– Світлано, відкрий, дитинко! – простогнав Сергій, тримаючись за вилицю.
– Зараз, тату, – відповіла Світлана, – а ти правда, мій тато?
– Іншого тата у тебе поки що немає!
– А бабуся каже, я від якогось перукаря вийшла…
– Від якого перукаря?
– Сергійко! – бабуся у темряві виразно подивилася на сина, – ти його не знаєш! Я все розповім, якщо потрапимо до квартири!
В цей час на майданчику зупинився пухкий чоловік. Переводячи дух, він сказав: «Бог допомога! А що з дверима робите?»
– Не бачите … – зам’явся Сергій, – сигналізацію ставимо.
– Ага, – посміхнувся водопровідник, – Можна викликати додому, а можете самі двері до поліції відволочити. Встановлення дешевше обійдеться!
– Зрозумів! – пухкий почав швидко підніматися сходами.
Сергій труснув двері.
– Світлано, відкрий негайно, гадина! У мене ключі, відкрию, випорю!
– Випореш, якщо відімкнеш! – Світлана зітхнула, – Я на старий замок закрила, від нього ключів ні в кого немає. Навіть у тата, якщо він це ви.
– Ну що робити? – Сергій закурив. – Гроші мені треба забрати! Гроші! До двох тримають кольоровий телевізор.
В цей час нагорі щось гримнуло, охнуло і, лаючись, покотилося вниз. Це було подружжя Бірюкових із 57-ї. Вони тягли дубові двері. Тяжкі двері мчали швидше за Бірюкових, били їх об стіни, перили, мотаючи з боку в бік.
– Що сталося? – встиг крикнути водопровідник.
– Сказали: сьогодні всім поставити сигналізацію! Завтра бандитів чекають!
– Божевільні! – бабуся похитала головою, – вже чутки пустили з вашої легкої руки про сигналізацію! Зараз усі двері повиривають!
І справді, нагорі щось гримнуло. Потім ще раз гримнуло в іншому місці. Люди рвали двері з петель.
– Світлано! – Сергій постукав у двері кулаком. – Слухай уважно! Мама сказала, щоб ти нікому не відчиняла двері, і ти молодець, що слухаєшся, погань! Але про те, що гроші просовувати під двері не можна, мати нічого не говорила, правда ж? А якщо людина, не заходячи до хати, скаже, де у вас лежать гроші, значить, вона тобі хто?
– Злодій! – відповіла Світлана.
– Ідіотко! Він твій батько!
– Були б моїм татом, знали б, що грошей ми не маємо! Тато весь час кричить мамі, «нема їх, я не краду!» Ніяк бандитом не може влаштуватися!
Сергій стукнувся головою у двері.
– Світлано! У мене в скарбничці дещо приховано! Присягаюсь тобі, у ванній. За відром. У мильниці. Під милом лежать гроші! Вийми, просунь папірці під двері!
За дверима було тихо. Нарешті, почулися кроки дівчинки.
– Бандити, ви тут?
– Тут ми, тут, доню! Просовуй!
– Там немає мильниці з грошима, тільки татові шкарпетки. Сувати?
– Вкрали! – закричав Сергій, – вдома нарешті з’явилися гроші і ті вкрали! Бандюги пронюхали! А може вони там? Дядько Колю, навалися!
Чоловіки стрибнули на двері і разом з нею звалилися до квартири. Увечері вся родина та дядько Коля вечеряли, дивлячись новенький телевізор. Двері вже поставили на місце, з водопровідником розплатилися і він нахвалював господиню.
– Що ж ти татка обдурила, доню, – перебила його Галя, – сказала, мильниці немає?
– Злякалася! Бандити дізнаються – гроші є та двері виламають, а вони все одно розламали!
Усі засміялися.
– Молодець! – сказав водопровідник, укладаючи на хліб десятий кружок ковбаси, – запам’ятай: дітям обманювати старших недобре! Спочатку вирости, стань людиною!
За стіною часом чути стогін і тріск. Це сусіди тягли двері на встановлення сигналізації.
– Нічого не розумію, – сказала Галя, – тягнуть і тягнуть! Може, правда? Весь будинок засигналізується, а ми знову, як дурні?
– На які, дозвольте спитати, шиши?! – Підвівся Сергій, – Я і так весь у боргах!
– Татко заплати, а то мене в ванні втоплять!
– Та де ж я грошей візьму, доню?
– Я знаю, де, – сказала Світлана, – у бабусі на антресолях піввалянка грошима набито!
– Брехуха безсовісна! – заволала бабуся – які піввалянки?! Там ботиночок крихітний…
– Значить, у валянках матуся гроші свої ховає! Це у тата у мильниці шматок мила залишився, борги віддати!
Настала тиша. Розряджаючи обстановку, водопровідник дипломатично висморкався і сказав:
– Я вибачаюсь. Додому треба. Дев’ята година… Пора сина пороти. Адже, крім мене, у нього нікого немає. Це у вас нормальна родина…
