Миколі 41рік, він батько двох дітей. Дівчинці 11, хлопчику-5. Його дружина пішла у засвіти. Вона дуже хотіла другу дитину. Дуже мріяла про хлопчика, але щось пішло не так. Микола, дуже сумував і довів себе до жахливого стану.
Так би, напевно, тривало ще довго, якби його не поставили перед фактом, чи працюй і приведи дім до ладу, і тоді діти залишаються у тебе, чи їх забирає соціальна служба. Він узяв себе в руки,, але знайти роботу в селищі швидко не вдалося, тому він поїхав на заробітки.
Йому було важко розлучитися з дітьми, але поруч із ними важко було забути про біль втрати. Дружину він дуже любив і в них була прекрасна сім’я. Знайти заміну дружині в нього й думки не було. Діти жили з сестрою, вона оформила опікунство. У неї було ще й двоє своїх дітей.
Зрозуміло, що уваги та турботи своїм дітям було більше, а ці бачили різницю і відчували себе непотрібними. Так і виросли вони, допомагаючи у всьому тітці, а її діти, насолоджувалися життям. Микола передавав своїм дітям гроші, але вона одягала своїх дітей.
Саме її діти вчили іноземні мови та ходили гуртки, а діти Миколи працювали та навчалися, інше їм навіть не пропонували, а коли діти говорили, що хочуть, то говорили, що вони ще не заслужили. На жаль, доля забрала і Миколу, він навіть не встиг додому приїхати і діти залишилися сиротами.
Ганна, за рахунок виплат, отриманих на дітей, вивчила в інституті своїх дітей та отримала квартиру більшою площею. Коли її діти виросли, вони одразу поїхали до міста, а дітей Миколи вона не відпускала від себе. Вона без них не могла обходитися. Її чоловік не стало і залишилася вона сама.
Її діти до неї практично не приїжджали, завжди були зайняті, а ось діти брата все життя прожили з нею. Доглядали її, лікували, годували. Дівчинка, працювала в лікарні медсестрою, а хлопчик був водієм, возив її до лікарні. Вони виросли гідними, господарськими та чуйними дітьми і попри все були дуже вдячні тітці.
