Діані було 33 і вона була самотня. Останні «серйозні» стосунки закінчилися чотири роки тому. Коханий, з яким вона планувала одружитися (і навіть почала вивчати каталоги весільних суконь), виявився одруженим і готувався ось-ось стати батьком.
Після цього випадку Діана рік не могла спокійно дивитися на закохані пари, та й на чоловіків загалом. У кожному бачила зрадника і брехуна.
Самотність Діану пригнічувала, лякала, злила. Останні місяці вона часто плакала вечорами від туги, від дикого бажання бути з кимось, піклуватися, готувати вранці сніданок, планувати вихідні і навіть бурчати за незакритий тюбик зубної пасти. Звичайно, були подруги, рідні, колеги, але це ж не те…
У новорічну ніч Діана загадала неодмінно зустріти своє кохання і відразу вирішила, що чекати можна довго, треба діяти! У неї визрів план.
15 вересня її мали відправити у відпустку, про що відділ кадрів повідомив в останніх числах грудня. А значить, у неї є 9 місяців, щоб підготуватися до курортного роману.
2 січня Діана склала план підготовки, що включав: інтенсивні тренування, щоб позбутися від целюліту, що тільки починав з’являтися; правильне харчування (ніяких шматочків ковбаски після 18.00), регулярні косметичні процедури.
І останні два пункти, які Діана вважала найважливішими: уроки з риторики та техніки мовлення; карта бажань.
Дівчина вважала, що вона занадто швидко розмовляє, бабуся з дитинства називає її балакухою. А їй хотілося плавного, красивого мовлення. Це привертає увагу, додає шарму та аристократичності, вважала вона.
Про карту бажань Діана давно чула від подружок. Вони говорили: приклеїш надихаючі фото, напишеш, що хочеш отримати, і щодня візуалізуй, тобто дивись на карту, і незабаром бажане здійсниться. Якщо, звичайно, це твоє справжнє бажання. А в істинності Діана якраз і не сумнівалася.
Тому приклеїла на картон свою фотографію, а поруч написала (в теперішньому часі, ніби бажане вже у неї в паспорті): я виходжу заміж за найкращого чоловіка в світі. Йому до 35 років, високий брюнет, добре заробляє, і взагалі у нього свій бізнес. Він любить спорт і веде активний спосіб життя, щедрий, веселий і ніжний.
Приклеїла купу фотографій нібито її і принца: ось вони з вітерцем в машині їдуть, ось біжать по пляжу, це вони в грецькому ресторані ласують морськими делікатесами. А тут він одягає на її безіменний палець каблучку.
Кожен день вона дивилася на карту бажань і старанно візуалізувала. Настільки старанно, що чоловік мрії став чітко промальовуватися, що якби вона зустріла його на вулиці, обійняла б без зайвих слів.
У березні вона купила путівку до Греції, залізла в борги, тому що вибрала дорогий готель. Попереду ще оновлення гардеробу, тому Діана пустила до себе квартирантку, виділила їй своє ліжко, а сама перебралася на диван. Гроші невеликі, але все ж додаткові.
Згадала, що їй пропонували підробіток на кілька годин на тиждень, а вона тоді відмахнулася — платять мало. А зараз кожна гривня важлива, тому зателефонувала і виявилося, що вакансія досі відкрита (не дивно з такою зарплатою).
На роботі колеги один за одним йшли у відпустку, Діана кого могла підміняла, збільшуючи свій дохід.
Загалом, Діана дуже старалася. Схудла, покращала, це навіть секретарка шефа Ліза помітила. А Ліза у них перша красуня офісу: ноги від вух, жодного зайвого волоска чи прищика, шкіра гладенька, очі виразні. Модель, а не секретарка.
На останньому корпоративі вона так і сказала: «Схоже, у тебе хтось з’явився, Єрмоленко, інакше чого ти така ошатна останнім часом».
Діана загадково посміхнулася.
І ось вона, довгоочікувана відпустка! Дев’ять днів моря, сонця, грецької їжі і засмаглих людей. До побачення, холодне осіннє місто і затори. Діану чекає нове життя, яке почнеться красиво, романтично — буде що розповісти онукам.
Діана була готова до всього. До великої кількості шанувальників, до безсонних ночей під місяцем, до нових знайомих і щоденної зміни вбрання, до цікавих бесід. Вона навіть вивчила кілька фраз грецькою.
Вона не передбачила тільки одного. Дощів.
Осінь цього року прийшла раніше часу. Греки дивувалися — таке було років двадцять тому, а може, і всі тридцять.
Погода хоч і тепла, але ця вогкість! А сонце? Де обіцяне туроператором сонце, пляж і незабутні красоти? А про цей неприємний, поривчастий вітер взагалі не попереджали! Чи варто було платити за це стільки грошей?
За всі дев’ять днів, що Діана провела в Греції, був лише один день без дощу.
І це в її відпустку! Чи справедливість взагалі існує, чи залишилася тільки в словниках і легендах?
І Діана знову плакала. Так само як вдома, ридала від відчаю в подушку, злилася і розуміла, що всі зусилля виявилися марними. 9 місяців вона чекала відпустки, а в підсумку сидить в номері або гуляє по готелю. Ну іноді спускається до басейну готелю, але там в основному літні туристи і то парами.
А ці заняття риторикою і ораторським мистецтвом! Та хіба вона не знайшла б, куди витратити ці гроші? А літні сукні, які вона купила в такій кількості, що тепер на зимовий гардероб не залишалося.
Так, ресторани вона відвідує, грецькі страви їсть. Але, здається, всі стурбовані тим, щоб не промокнути, а не тим, щоб познайомитися з нею.
Свій останній вечір у Греції Діана не пам’ятає. Вірніше, початок пам’ятає добре, а ось після першої пляшки білого вже уривчасто. Після другої взагалі смутно. Чи була четверта пляшка, відповісти чітко не може.
Так, Діана набралася. Вперше в житті (той випадок на випускному не рахується) йшла і трималася за стіни, тому що вони хиталися, килим норовив напасти, а замкова щілина взагалі зникла. І невідомо, скільки часу їй знадобилося, щоб згадати, що ключ магнітний. А, може, вона і не згадала, а хтось, хто проходив повз, підказав. Не важливо.
Взагалі, все вже не важливо.
Ще один рік самотності пролетів. Через місяць їй 34.
Швидко заснути не вдалося: кількість міцного відчайдушно просилося назовні. Перед тим як провалитися в неспокійний сон, подумала: «Приїду додому, заведу кошеня і назву його Грек. Буду смикати за хвіст, годувати двічі на тиждень і щодня купатиму».
Розбудив її гуркіт. Схоже, на додачу до всього на готель напали. Нарешті до неї дійшло, що це стукають у її двері. Вчора вистачило розуму попередити портьє, щоб розбудили о 7 ранку.
Якось зібравши себе в купу, поспіхом заштовхавши залишки речей у валізу, вона кинулася до трансферу і останньою заскочила в автобус під грецьке бурчання водія і невдоволення пасажирів, які на неї чекали.
В аеропорту її кидало то в жар, то починало знобити, розколювалася голова, тіло ломило. Організм розплачувався моторошним пох..ям за вчорашні «веселощі».
Дуже хотілося пити, але не було часу зупинитися біля апаратів з водою. Тільки коли вона потрапила в зал очікування, змогла купити рятівну рідину.
Нарешті вона в літаку: пристебнула ремені і постаралася заснути ще до зльоту. Це, звичайно, не вдалося, довелося чекати, коли всі розсядуться, злетять і вгамується дитячий садок, а стюардеси рознесуть напої. Загалом, довелося довго чекати. Особливо в умовах жорстокого пох…я.
Через декілька годин літак приземлився. Діана зателефонувала братові, щоб уточнити, де він припаркувався.
Але на неї чекала ще одна підстава: брат забув про її повернення.
В інший день Діана висловилася б про його безвідповідальність і поїхала на таксі. Але зараз вона безвольно погодилася чекати його в аеропорту дві години. Може, хоч поїсть, адже востаннє вона їла вчора ввечері.
Що вже казати, вона невдаха. Чи варто було платити стільки грошей і їхати так далеко, щоб зрозуміти це? А ще ці заняття в спортзалі, відмова від пиріжків на користь броколі, риторика…
Чим вище злітаєш, тим болючіше падати. Вона навіть злетіти не встигла, а вже плюхнулася пикою об асфальт.
— Дівчино, у вас щось болить? Хочете, дам знеболююче? — з похмурих думок її вивів голос офіціанта.
— Га? Що? Ні, не треба. Хоча, стоп! Чому не треба?! Давайте! — гарячково затараторила вона, перебиваючи сама себе.
Хлопець посміхнувся, поставив перед нею чашку кави і пішов за стійку. Через пару хвилин повернувся з таблетками.
— Дякую, — вимучено зітхнула вона — Ви, здається, переплутали замовлення: каву я не замовляла. У вас тут ціни на каву як на еліксир молодості.
— Ваша яєчня скоро буде готова. А кава за рахунок закладу.
— О, дякую. Кава задарма, ось вона мрія дурепи! А ще й таблетка на додачу. Вітаю, старенька.
— Що, вибачте?
— Ні, нічого, це я так сама з собою тихо розмовляю.
— Зрозуміло. Смачного.
Поснідавши (або, вірніше, вже пообідавши) Діана відчула, що життя налагоджується.
Ну і Бог з нею, з відпусткою, зате її натреновані сідниці залишилися при ній, за цей час вона відвикла від шкідливих перекусів, навчилася красиво і повільно говорити. Та й взагалі їй всього-то 34, час є. І головне, таблетка почала діяти, голова майже не болить.
— Можна я залишу валізу, а сама сходжу в туалет, — звернулася вона до офіціанта.
— Без проблем. Сьогодні можна, — посміхнувся офіціант, їй навіть здалося, що він стримує сміх.
— А завтра?
— Завтра не моя зміна.
— Ясно, — вона підкотила валізу до стійки бару.
Зайшла в туалет і побачила себе в дзеркало. Господи, хто це?
Обличчя опухле; волосся розпатлане (спробувала згадати, чи розчісувалася вона сьогодні); під очима вчорашня косметика. Але головне — футболка навиворіт! Ганьба! Титул невдахи знову її.
Якось вона привела себе до ладу, розуміючи причину посмішки офіціанта. І гордо вийшла з туалету. Вона прийме поразку з гідністю.
— За час вашої відсутності з валізою нічого не сталося, — доповів офіціант.
— Чудово. А то я боялася, що вкрадуть мушлі і магніти.
— Хочете ще кави?
— Знову за рахунок закладу?
— Ага. Попередньому гостю я не пропонував.
— Ну гуляти так гуляти!
— Вам з ко…м чи лікером? — посміхався хлопець.
— О Боже, не кажіть при мені слова, градус яких вищий, ніж у кефіру!
— Мучать спогади? — веселився офіціант.
— Так. Причому не найкращі.
— Хочете про це поговорити?
— Так, докторе.
— Записую вас завтра на 16:00 за адресою Велика Васильківська 17, кафе «…».
Вона приголомшено дивилася на хлопця. Її що, зараз на побачення запросили? Господи, дожила, її клеїть офіціант. Хоча, що тут такого, офіціант теж людина.
— Добре, докторе.
— Ось і чудово. А зараз я зварю вам каву з ко… рицею.
— Слава Богу, не з ко… Ну не будемо про сумне.
— Як вас звати?
— Діана. А вас?
— Діма. Діана, ось мій номер телефону, — він простягнув їй серветку, — на випадок якщо завтра заблукаєте.
— Дуже передбачливо!
У неї залишалося ще два тижні відпустки, не сидіти ж вдома. Піде на побачення з офіціантом, хоч якась розвага. І це перше побачення після розставання з тією людиною, чиє ім’я вона не згадувала.
— О, ви сьогодні одягли футболку правильно! — замість привітання сказав він їй наступного дня, зустрічаючи в кафе, — Зізнаюся, я не відразу вас впізнав.
— Так. Я навіть причесалася сьогодні.
— Зміни на обличчя! Що будете замовляти? Тут чудовий салат з морепродуктів.
— Вашими морепродуктами я сита по саме горло. Мені, будь ласка, картопляне пюре з підливою. І компот. Хоча ні, компот на поминках п’ють, а у нас що?
— Побачення.
— Так?
— Так.
— А що п’ють на побаченнях?
— Ну, може, чай з тістечками? Або фреш. Ну або ко… коктейль молочний.
— Ви ходите по лезу ножа, Дмитре.
Діма засміявся:
— Ти кумедна, Діана.
— Дякую, — зніяковіла вона.
Весело і невимушено пролетів вечір. Вони багато сміялися. Діана розповіла про свою операцію: «Море», не згадавши, звичайно, справжньої мети поїздки. Про те, як вона летіла і мріяла, щоб літак впав у море, аби тільки не терпіти цей головний біль. Про те, як брат забув про її повернення і про те, як вона ледь не проспала від’їзд.
Дмитро слухав її із задоволенням. Реготав. Розповідав байки про клієнтів у кафе та іноземних гостей.
Загалом, було весело, і не дивно, що молоді люди домовилися зустрітися знову у вихідний Дмитра.
Минув місяць. Діана розквітла: Діма виявився героєм її роману. Їм було легко разом, багато спільних інтересів. Дмитро любив спорт, і вони записалися в один і той же фітнес-центр, їздили у вихідні плавати в басейні. Планували влітку відправитися у велотур.
Діана побоювалася, але Дмитро запевнив, що все буде добре: вони з друзями вже не перший рік так їздять.
Так минула зима, яку Діана навіть не помітила, тому що не була самотня довгими зимовими вечорами. Їй подобалося готувати вранці сніданок і йти на роботу раніше за Діму, якщо йому не потрібно було на зміну.
Подобалося, що він готує вечерю для них і чекає її з роботи. Подобалося дивитися з ним кіно і мовчати. Подобалося, що він надсилає за нею таксі, якщо на вулиці мороз.
Вона зовсім не думала про майбутнє, їй було добре в сьогоденні. Каблучка на безіменному пальці? «Прийде час і все складеться, — думала вона, — А поки виберу нову сукню».
Навесні, роблячи генеральне прибирання, вона знайшла той плакат, дивлячись на який вона візуалізувала свою мрію. З посмішкою дивилася на написані нею бажання:
* До 35 років. Хм, збулося — Дмитро її ровесник;
* Високий брюнет. Мабуть, зріст 184 см можна вважати високим, і малоймовірно, що він фарбує волосся в чорний колір. Значить, збігся і цей пункт.
* Щедрий. О так! Діма завжди оплачував їхні спільні заходи, заплатив залишок по кредиту за Грецію, купив абонемент у фітнес. На новорічні канікули повіз її на базу відпочинку, кататися на лижах. А одного разу, коли вони гуляли в парку і вона натерла ногу, затягнув її в магазин і змусив приміряти кросівки, які сам і оплатив. А коштували вони чверть її зарплати!
А при цьому він говорив, що в його квартирі зараз ремонт (і у неї не було підстав не вірити, тому що кілька разів при ній він узгоджував деталі з бригадиром), а ремонт — це завжди витрати. Але він знаходив гроші, щоб балувати її улюбленими тортами, квітами, ресторанами.
* Веселий і ніжний. Тут вже взагалі без коментарів — збіглося.
*Активний спосіб життя. Так, з ним не занудьгуєш: велосипед, лижі, басейн, прогулянки.
Не збігся тільки один пункт: власний бізнес. Але це вже взагалі зараз не має для неї значення. Не посада прикрашає людину, а людина посаду!
Посміхнулася Діана — все-таки не дарма вона робила цю карту!
Ближче до літа Дмитро все частіше пропадав на роботі: сезон відпусток. Одного разу він повернувся щасливий:
— Діана, ура! Я знайшов його! — з порога крикнув він.
— Кого? — вийшла вона назустріч йому.
— Офіціанта!
— У сенсі? Якого офіціанта?
— В кафе, в аеропорту.
— Все одно не розумію. Від тебе що, змінник ховався? — кліпала очима Діана.
— Знаєш, як складно знайти хороших співробітників? А у мене ще й вимоги завищені — знання англійської. Я вже рік шукаю хорошого, але все не те: тиждень попрацюють і прощаюся. То їм не подобається, то мені. А ось зараз прийшла хороша дівчина: студентка заочниця, англійською розмовляє.
Квартиру недалеко орендує, так що і їй зручно, і мені. Вона два тижні вже стажується, і підходить просто ідеально!
— То ти що, не працюєш там?
— У кафе? Ні, звичайно, — засміявся Діма, — це ж моє кафе. Вірніше, у мене мережа. Я давно шукав офіціанта, а поки сам працював.
— Плюс ще один збіг.
— Що?
— Та ні, нічого, я сама з собою розмовляю.
Дмитро засміявся:
— Знаєш, чим ти привернула мою увагу того дня? Ну, крім футболки навиворіт, звичайно. Ти так кумедно розмовляла. Щось базікала, запитувала і сама собі відповідала. Дуже смішно виглядало.
— Ти серйозно? А я все життя позбавляюся від звички тріщати як сорока.
— Не треба!
— Так? Я навіть на риторику і ораторське мистецтво ходила, щоб навчитися красиво і повільно говорити.
— О Господи, жінко, ти повна сюрпризів. Будь собою — тобі це личить.
— Правда?
— Звичайно!..
Через десять років восьмирічна Дарина запитала маму:
— Мамо, як ви з татом познайомилися?
— О, це дуже кумедна історія. Загалом, якось я одягла футболку навиворіт…
— І прийшла в кафе розпатланою, — додав батько.
Ну не розповідати ж дитині, як мати перебрала в Греції, і офіціант рятував її від пох…ля.
Спеціально для сайту Stories
