“А що власне відбувається?” – подумала Ольга. Вона зайшла у свій відділ і побачила, як усі її колеги стояли, про щось говорили поруч зі столом Ганни, а потім подивилися на неї, різко замовкли і стали розходитися по своїх pa6oчим місцях.
“Що ж вони обговорювали?” – все думала Ольга. Невже вони обговорювали її? Навіщо? Що вона такого їм зробила, щоб говорити про неї за її спиною?
“От тільки проблем із paбoтою мені ще не вистачало!” – знову подумала Ольга і вирішила просто підійти до Ганни й запитати.
І такий момент їй випав. Оля встала в чергу в їдальні, а за нею прилаштувалася Ганна. І що дивно, без колег! А потім вони сіли разом за столик і стали разом обідати.
– Ганно, а в тебе щось сталося? – відразу запитала Ольга.
– Ну так. Сталося, – Ганна посміхнулася. – Я дитину чекаю.
– О! – до такого Ольга не була готова і зрозуміла, чому всі одразу розбіглися і стали старанно вдавати, що працюють.
– Вітаю, – видавила з себе Ольга і навіть спробувала посміхнутися.
Так, діти – це була найбільша проблема Ольги зараз. Раніше вона про них якось і не думала, жили з чоловіком і жили. Навіть радше вона не хотіла, щоб у неї були діти – адже тоді весь світ почне крутитися навколо них, а не навколо Олі. А так, у неї і в чоловіка були хороші зарплати, їм подарували квартиру на весілля і вони могли собі дозволити кілька разів на рік літати закордон і їздити своєю рідною країною на вихідних. І вона була щаслива! По-справжньому щаслива.
Хоча….можливо вона була щаслива, тому що був щасливий чоловік. Адже вона просто підлаштувалася під його життя.
А одного разу її чоловік прийшов і сказав, що в нього з’явився на світ син. І що він іде. Він навіть квартиру Олі залишив, та й машину теж. Тому що син – важливіший. І вона його відпустила. Бо раптом зрозуміла або їй здалося, що там, у нього справжня сім’я, в якій сполучною ланкою була дитина. Адже дитина пов’язує разом батька й матір…
Хоча зараз різні і батьки, і навіть матері бувають.
А потім Оля зустріла свого другого чоловіка. І ніби як із ним вона теж щаслива. Щоправда, вони вже не носяться світом, а осіли в передмісті й Ольга займається квітами. Так, тепер у неї на ділянці ростуть найкрасивіші квіти. Але чоловікові не потрібні її квіти, а може навіть не потрібна вона сама, тільки він цього не каже. Йому потрібна дитина і він робить усе можливе, щоб вона у них була.
Оля під’їхала до будинку, припаркувалася, але так і залишилася сидіти в машині. На неї, як зазвичай, накотилася якась втома. Вона так і сиділа, втупившись у якусь, видну тільки їй, точку.
Потім приїхав чоловік. Він вийшов з машини і постукав їй у вікно і тільки після цього, Оля прийшла до тями.
– Ой, Дімо! Ти сьогодні так рано. Я ще вечерю не готувала, – Оля посміхнулася. – А давай замовимо що-небудь?
– А давай! – погодився чоловік.
– Тоді замов мені щось на свій смак. А я піду до квітів.
Ольга не бачила, але чоловік дивився на її силует, що віддалявся, і хитав головою.
Наступного дня Ольга затрималася на роботі. Вона спеціально дочекалася, коли всі її колеги розійдуться, підійшла до стільця, на якому сидить Ганна, і сіла на нього.
– Ольго? А що ти робиш? – несподівано Оля почула голос Ганни. Вона обернулася і встала зі стільця. Насправді вона була збентежена і вирішила сказати правду:
– Ну так, якщо хочеш дитину, то треба посидіти на стільці, на якому сиділа жінка в положенні…..
– Зрозуміло. А ще потриматися за живіт, так?
– Точно….
– Я не вірю в прикмети, – сказала Ганна. – І про дитину я дізналася тоді, коли просто відпустила ситуацію. Зрештою, можна і без дітей своє життя прожити.
– Можна, – погодилася Оля. – Напевно я теж відпустила ситуацію. Або змирилася з нею. Але від цього мені сумно і нічого не радує….., – Оля зітхнула.
– Олю, у тебе напевно депресія. Тобі б до психолога походити. У мене було таке.
– Та яка депресія? У мене все чудово, – Оля стала посміхатися.
– Коли мене перестало щось радувати в житті, я пішла до психолога, і він мені допоміг.
Оля знизала плечима.
– Я подумаю про це, – тільки й змогла сказати вона.
Чи пішла Оля до лікаря? Та звісно ж ні! Хоча її давно вже накрила і лінь, і апатія.
Вона ледве-ледве доїжджала до дому і вже просто падала на ліжко. Вона не прибирала, не готувала, і навіть перестала доглядати за квітами.
– Я втомилася, – говорила вона чоловікові.
А одного разу ситуація повторилася. У чоловіка з’явилася дитина і він пішов.
– Олю! Вирішуй, де ти будеш жити, будемо продавати будинок і ділити гроші, – сказав він.
Оля йшла парком і намагалася відчути красу природи, як радила психолог. Але, на жаль, ніякої краси вона не бачила, перед її очима було просто майже голе дерево з рідкісним листям, а під ногами брудне листя і калюжі, що стали вже коричневими. Дув вітер. Холодний. І взагалі-то в Олі вже замерзли руки. Вона натягнула глибше на вуха шапку, запхала руки в кишені й шмигнула носом: та вже, краса! Нічого сказати.
Назустріч Олі йшла дівчина з візочком. Оля кинула на неї похмурий погляд, а дівчина раптом усміхнулася і кинулася до неї:
– Олю! Привіт! Це я, Ганна!
Це справді була Ганна. Звісно вони зайшли в кафе і пили чай. Ганна розповідала про своє життя і про те, що вже чекає другого і дуже щаслива.
– А мене чоловік кинув, – сказала Оля. – Я так і не змогла подарувати йому дитину… А з роботи я пішла. Тому що мені там погано. Хоча мені зараз скрізь погано. Я заплуталася.
– Ти тут квартиру купила? – запитала Ганна.
– Ні. Знімаю. Знаєш….я тут подумала, що не хочу мати нічого у власності. Якраз тому що дітей у мене немає. Якби були, то купила б і залишила їм, а так…. навіщо напружуватися і лізти зі шкіри геть. Тим більше в мене вже захід життя….
– Захід? Який захід? – здивувалася Ганна.
– Ну як який? Мені ж уже за 40.
Ганна розсміялася.
– Ну ти, Олю, даєш! Мені теж 40. І ми ще, після другого, за третім збираємося! На дитині світ клином не зійшовся. Завжди ж можна пожити для себе – в красі та затишку. І займатися тим, що подобається саме тобі.
Після цієї зустрічі, Оля ніби прокинулася. Ганна має рацію! Абсолютно ! Жити треба для себе.
І, напевно, вперше за все своє життя, Оля задумалася: а що вона хоче отримати в цьому житті? І виявилося, що діти – це не першочергове її бажання.
Оля вийшла з офісу: ура! Нарешті п’ятниця! Це зовсім не означало, що їй не подобається її робота, це означало, що сьогодні в неї заняття з танців. А завтра…..Оля навіть заплющила очі від насолоди. Завтра вона йде в басейн.
Ну хіба це не чудово?
І тут на неї хтось налетів.
– Вибачте, – якийсь чоловік почав піднімати те, що в нього випало й розсипалося з рук. Це були дитячі речі.
Оля присіла поруч із ним і стала допомагати.
– Ви абсолютно не винні. Це я задумалася і не дивилася на всі боки, – Оля вирішила його підтримати.
– Оля?! – чоловік уставився на неї зі здивуванням.
– Павло? Ти? – Оля розгледіла в цьому чоловікові свого однокласника.
– Я! Ось так зустріч! – він подивився на годинник. – У мене є півгодини. Давай каву вип’ємо і розповімо, як у кого життя склалося.
Оля кивнула.
– А ти знаєш,Олью, я ж у тебе закоханий був у школі, – зізнався Павло.
– Знаю, – Оля посміхнулася. – Ти мені теж подобався, але я боялася тобі зізнатися. А зараз ти, напевно, одружений і в тебе купа дітей.
– Був одружений. Дружина пішла з життя . І діти є. Точніше одна дитина. Донька. Ось якраз для неї їздив сьогодні в цей район. Вона фігурки колекціонує і я поміняв ті, яких у неї кілька, на ті, яких немає, – сказав Павло.
– Я була заміжня 2 рази. Дітей немає.
А потім вони поговорили ще трохи. І ще трохи…..І домовилися про наступну зустріч. А потім ще про одну. А потім вирішили, що вони хочуть жити разом.
– Знаєш, Ганно, але ж це все твоїх рук справа, – Оля посміхалася своїй колишній колезі, яка стала подругою.
– Моїх? Це чому ж?
– Тому що ти завжди підтримувала мене. І ось, будь ласка, у мене нова робота, купа хобі, я виходжу заміж і в мене є прекрасна принцеса. І нехай це не я її у світ привела, але спільну мову ми знайшли. Це ж здорово!
– Це тільки початок! – Ганна підморгнула Олі.
– Що ти маєш на увазі? – Оля здивувалася.
– Я думаю, що тобі треба зробити тест.
Оля все так само здивовано дивилася на Ганну і та розсміялася.
– Та просто, Олю, ми двічі пересідали, тому що тобі “якось не дуже пахне”, хоча я нічого не відчуваю. Плюс ти мені вже півгодини розповідаєш, які смачні огірочки засолив твій майбутній чоловік і як багато ти їх їси, – пояснила Ганна.
– Цього не може бути, – сказала Оля.
– Чому не може? Дуже навіть може. Життя завжди підносить сюрпризи, особливо коли їх не чекаєш.
