У торговому центрі спекотно. Ганна полінувалася спуститися в камеру схову і тепер пошкодувала: пуховик величезний, у руках не понести, а по спині вже стікають цівки поту, і обличчя, напевно, таке, наче вона щойно з лазні вийшла.
Продавці дивляться з підозрою, бо Ганна ковзає безглуздим поглядом вітринами і на всі пропозиції допомогти з вибором, мукає щось незрозуміле.
На пуховику плями: Павло учора пролив на нього сік, а іншого в Ганни немає, вона хотіла купити, але вирішила, що мама образиться. Пуховик був найшикарнішим подарунком, який вона отримала від неї до своїх двадцяти семи років.
Коли брат Ігор знаходив під ялинкою круті ковзани, Ганні діставалося пластмасове лялькове ліжечко, коли йому на випускний видали ключі від машини, Ганна отримала підвіску з підробленого золота.Пуховик був фірмовий. Куплений на розпродажі, але все одно дорогий і теплий.
– Раз ти з Павлом стільки гуляєш, – проворчала мати. – І навіщо тільки, незрозуміло. Ви он спали на балконі, і нічого.
Коли через три роки Ганна вирішила змінити пуховик, бо світлий бруднився, мама образилася:
– Він же дорогий, я думала, ти будеш його кілька років носити!
І Ганна не стала міняти. Він і справді був добротний: жоден шов не розійшовся, пух не ліз і не збирався в грудки навіть після прання, у ньому було тепло. Але білий давно перетворився на брудно-сірий із жовтими розводами.
Продавчині, мабуть, вважали Ганну жебрачкою, яка зайшла в супермаркет погрітися.
Ганна прийшла не погрітися. Їй потрібно було купити мамі подарунок на день народження. Та ніколи не полегшувала їй завдання, не говорила, що вона хоче отримати, при цьому якщо подарунок не подобається, мама дулася все свято і місяць після нього.
Догодити вдалося лише двічі: першого разу Ганна підслухала, як мама говорить тітці Віці телефоном, що хоче покривало з райськими птахами, а вдруге Ігор проговорився, що мама попросила в нього мультиварку, а він уже купив постільну білизну.
Подарункам Ігоря мама завжди була рада, навіть якщо це величезна чорна ваза, яку нікуди поставити і нічого в ній тримати.
Вазу Ігореві подарували Стародуби, мама й сама була на тому дні народження, але зробила вигляд, ніби не пам’ятає і не знає.
– Синку, де ти взяв таку чудову вазочку? – промурликала вона. – Вона чудово впишеться в той кут. Борю, що ти стоїш – посунь тумбочку!
Батько мамі ніколи не заперечував, Ганна, напевно, у нього перейняла цю властивість. Вони з татом узагалі були схожі: невисокі, світлі, повненькі. Батько був хорошою людиною, але безвольною: коли батьки одружилися, всі пророкували йому блискучу кар’єру, але зрештою він так і залишився, по суті, клерком, програючи більш рішучим і хитрим суперникам.
Мама його за це лаяла, він зітхав, але зробити нічого не міг. Квартиру свою вони так і не придбали, жили в бабусиній, яка, на відміну від безвольного сина, була надзвичайно пробивною і у свої сімдесят чотири все ще самостійно вела бізнес і допомагала синові.
Ваза ця більмом стирчала в залі, об висунуту тумбочку всі билися, але мамі було байдуже: Ігор подарував, а отже, шедевр.
Коли Ганні було шістнадцять, вона не втрималася і запитала:
– Чому ти любиш Ігоря більше, ніж мене?
– Що за дурниці, – відгукнулася мама. – Я вас однаково люблю. Просто він хлопчик, а чоловіки потребують більше турботи, ніж жінки.
Дивно, подумала тоді Ганна, адже про тата мама зовсім не піклується, а він теж чоловік. Іноді Ганні навіть здавалося, що батька мама не виносить, так кривиться, коли він торкається до неї.
Погляд упав на вітрину із сережками, Ганна побачила її, стоячи в сусідньому магазині серед парфумів і косметичних засобів. Якраз те, що потрібно! Вона зраділа, поспішила в магазин, ледь не змахнувши з полиці флакон парфумів, через що продавчиня, молоденька дівчина з коротким чубчиком, кинула на неї осудливий погляд.
Сережок було багато, але сподобалися Ганні тільки одні, з рубінами. Камені палали тепло і загадково, ціна відгукувалася жаром у долонях: таких грошей у Ганни не було, але можна було витратити з кредитки, нехай це і половина тієї суми, яка на ній є. Віддасть якось, що-небудь придумає.
Тільки коли купила, Ганна зрозуміла, що чоловік Юра навряд чи схвалить такий дорогий подарунок, адже навіть не ювілей. Тещу він не любив і говорив про це відкрито.
– Мати тебе ні в що не ставить, навіщо ти надриваєшся? – запитував він.
Ганна сказала б йому, що він не розуміє, але це було жорстоко: чоловік втратив матір у три роки і, звісно, не міг зрозуміти почуттів Ганни.
У грудях неспокійно совався холодок, але Ганна щільніше загорнула пуховик і постаралася про це не думати. Зрештою, це її мама і її кредитка, чоловікові не обов’язково знати про це. Він може взагалі не піти на день народження. Посидить удома із сином, а то мама зітхатиме, що хлопчик заважає святкувати.
Раніше Ганна думала, що онука мама полюбить більше, і коли була при надії, спати не могла, все думала, хоч би син, а коли на УЗД сказали, що хлопчик, навіть заплакала від радості.
Але мама до онука була байдужа, їй узагалі не подобалася ідея бути бабусею, мовляв, занадто молода для цього. Батько на той час уже взагалі всіх ігнорував, одна бабуся раділа, що дочекалася правнука.
Чоловік не особливо засмутився, що на день народження до улюбленої тещі він не потрапить, сказав, що такий вихідний йому навіть більше подобається: піцу замовить, футбол із сином подивляться. Павло, який самій Ганні не давав спокою, з батьком заспокоювався і затихав, тож Ганна особливо за них не переживала.
Купила букет квітів (на троянди не вистачило, але знайома флорист зібрала чудову композицію з хризантем, чудово вийшло) і поїхала вітати, радіючи тому, який чудовий подарунок вона придумала.
– Які гарні, – оцінила мама. – Спасибі.
– А я теж тобі сережки купив, щоправда, не такі шикарні, – нітрохи не засмутився Ігор і простягнув мамі червоний оксамитовий мішечок.
Усередині виявилися срібні гвоздики з фіанітами. Мама тут же їх начепила і весь вечір дивилася в дзеркало, а подарунок доньки так і лежав у коробочці.
– Чому сережки не носиш, які я подарувала? – запитала Ганна через кілька тижнів, коли вкотре побачила на мамі срібні гвоздики.
– Ой, вони ж дорогі такі, боюся їх загубити, – відмахнулася вона.
Ганна зробила вигляд, що її це не зачепило, але зсередини піднялося незнайоме раніше почуття. Ні, це була не образа, щось інше. Злість. Ганна злилася на маму і так злякалася цього почуття, що одразу ж сховала його подалі, переконавши саму себе, що нічого такого не сталося.
Переконати не виходило. Повернувшись додому, вона накричала на чоловіка, який знову виправ свої джинси з постільною білизною, і вона забарвилася блакитними розводами, накричала на сина, який розкидав Лего, і Ганна наступила на нього, боляче поранивши ногу.
Чоловік, який зазвичай мовчав, раптом став на захист Павла і попросив не кричати на дитину, він же просто грається. І, взагалі, він і так пішов із роботи раніше, щоб забрати сина із садочка, приготував вечерю і випрати, щоб Ганна могла з’їздити до своєї ненаглядної мами та повісити штори, немов її батьки – інваліди, і самі не в змозі нічого зробити.
– Сам ти інвалід! – вкрай образилася Ганна, грюкнула дверима і пішла з дому.
Куди йти, вона не знала. На роботу тільки вийшла, і не те, що подруг, навіть приятельок там не завела. Університетські подружки всі роз’їхалися, та й не заведено було, щоб вона ось так, без попередження, до когось приходила, навіть батькам потрібно було дзвонити і питати, чи зручно їм. Від жалю до самої себе Ганні хотілося плакати. І раптово вона подумала, що поїде до брата.
Ігор жив із дівчиною, Мариною. Одружуватися не поспішав і дітей поки що теж не планував.
– Для себе потрібно пожити, – пояснював він.
Ганну це тішило, боячись, що, якщо мама буде ще й онуків від Ігоря любити більше, вона цього зовсім не винесе.
З Мариною Ганна особливо не спілкувалася, занадто різні вони були, та й різниця в десять років, про що їм говорити? Вона розуміла, що навряд чи їй влаштують теплий прийом. Але вона помилилася.
Ігор, відчинивши двері, здивувався, але одразу ж усміхнувся і обійняв її. І запитань ставити не став, тільки сказав:
– Проходь, Маринка якраз пельмені варить.
Марина тут же дістала третю тарілку і запитала, з чим Ганна любить: з майонезом чи з бульйоном. А то Ігор із майонезом вічно лопає, а вона от любить покришити зелень дрібно в бульйончик.
– У мене аж слинки побігли, – зізналася Ганна. – Давай із бульйоном.
За вечерею жартували і сміялися, до чаю дістали недоїдений торт із холодильника.
– Ігор учора підвищення отримав, – пояснила Марина. – Я сама торт спекла.
Ганна здивувалася: мама нічого не говорила їй про підвищення Ігоря, а вона б таку подію не пропустила.
Брат відвів очі, зітхнув і сказав:
– Давай, я тебе після чаю на зупинку проводжу і поговоримо.
Сніг хрустів під ногами, молодший брат, який давно вже не був схожий на молодшого, йшов поруч і мовчав.
– То чому ти мамі про підвищення не сказав?
– Набридло. Думаєш, мені все це подобається?
– Що? – не зрозуміла Ганна.
Ігор зупинився, подивився їй в очі й запитав:
– Скажи, ти знала про Івана?
Щось липке й неприємне ворухнулося в пам’яті. Ганна замотала головою.
– Ти його пам’ятаєш?
– Нечітко…
Здається, Іван ремонтував їм дачу. А потім ще квартиру. Він був із засмаглою, майже коричневою шкірою, поголений налисо. Переднього зуба в нього не було, і тому посмішка здавалася трохи зловісною. Ганні Іван не подобався.
– Зате я дуже добре, – похмуро відгукнувся брат. – У дзеркалі щодня бачу.
Пельмені в шлунку заворочалися гострим камінням. Ганна хотіла запитати, про що він говорить, але слова застрягли в горлі. Що ж, якщо Ігоря поголити і вибити зуб, схожість буде приголомшливою. Але вона ніколи про це не думала.
– Тато знає? – запитала вона, відчуваючи, як жалість до себе розчиняється і відлітає разом із хмарками пари в морозне зоряне небо.
– Ще б пак, – з гіркотою відгукнувся Ігор. – Він тому мене ігнорує. А мама намагається врівноважити. Тільки вона не мене любить, а його.
І замовк, замкнувши хмаринки пари в себе всередині.
– І давно ти знаєш? – запитала Ганна.
– Завжди. Вона ж мене на побачення з ним тягала. І потім, коли кинув її, брала мене з собою і стояла під його дверима. Не хочу про це. Ганно, я завжди хотів сказати, але якось… Що ти надриваєшся через неї? Забий. Так легше буде.Спеціально для сайту Stories
У порожньому холодному автобусі Ганна набрала номер чоловіка.
– Ти де? – запитав він втомлено.
– Додому їду. Я в брата була.
– У брата. Я думав, знову в мами.
– Юро… Мені тобі дещо сказати потрібно.
– Кажи.
– Я майже всю кредитку витратила. Сережки мамі купила.
– Та знаю я.
– Знаєш?
– Тільки ти не сережки хотіла купити. Ти любов її хотіла купити. А любов, Ганнусю, не купиш, інакше б я давно вже скупив у тебе все, для себе і для Павла.
По щоках потекли сльози. Вона схлипнула.
– Я вас дуже люблю. Вибач мені, я така дурепа!
– Дурепа, – погодився він. – Тебе на зупинці зустріти?
– Не треба, я сама.
– Ну ось, знову не треба.
– Приходь, звісно, але як же Павло…
– Чоловік росте, не дівчисько.
Вони зустріли її на зупинці. У Павлика були червоні щоки, але він сміявся. Юра дбайливо поправив на ній шарф.Спеціально для сайту Stories
– Хочеш, я завтра торт тобі спечу? – запитала Ганна, взявши його під руку.
– Хочу. У мене для тебе подарунок, до речі, є. Втекла і не подивилася.
– Подарунок? – здивувалася Ганна. – Який ще подарунок, я і так сережки ці дурні…
– Гаразд тобі. Подивися спочатку, а потім говори.
Ганна всю дорогу гадала, що там може таке бути, подумала навіть, що він заяву про розлучення їй приготував. Але вдома на неї чекав пуховик. Звичайний такий, темно-синього кольору, зручний, не фірмовий, але сучасного дизайну і з пристойної тканини.
– Ось. А то до пенсії будеш у цій ганчірці ходити, щоб матері догодити, – сказав Юра.
Тут Ганна зовсім розплакалася, почала просити вибачення й обіцяти, що тепер усе буде інакше. Юра, який не любив подібних сцен, пішов мити посуд і сказав тільки:
– Знаєш, Ганно, у мене самого мамки не було, вважай. І я дуже хочу, щоб у Павла вона була. Я все для цього роблю, але іноді мені здається, що твоя мати для тебе важливіша, ніж ми.
Тієї ночі Ганна майже не спала. У грудях ворушилися різні почуття: було їй соромно, боляче, страшно і водночас радісно. А коли вранці мама зателефонувала і попросила з’їздити на ринок за м’ясом, Ганна відповіла:
– Вибач, мамо, не можу. Попроси Ігоря. Або сама з’їзди. А в мене син, сама знаєш, чоловіки вимагають більше турботи, ніж жінки.
І поклала слухавку.
