Коли Жанна вперше познайомилася з родичами Роми, вона думала, що вони всі прикидаються. Ну не може бути сім’я такою дружною і гарною.
Жанна згадувала свою рідню. Коли вони всі збиралися за столом на якесь свято, обов’язково хто-небудь сварився. Доходило до таких скандалів, що деякі по кілька років не розмовляли один з одним.
Плітки, осуд – все це було нормою для Жанни. Із самого дитинства вона чула розмову батьків, коли гості розходилися. Вони обов’язково обговорювали всіх присутніх, насміхалися і лаяли. Хоча, за столом просто кивали й усміхалися.
І Жанні завжди здавалося, що це норма. Що всі так роблять.
Допомоги від рідні Жанни було не дочекатися. Якщо хтось просив допомогти з ремонтом, у решти одразу виникала купа справ.
– Ще чого, шпалери просить поклеїти, – згадувала Жанна глузливий мамин голос після того, як вона поговорила зі своєю сестрою.
– Я що їй, безкоштовна робоча сила? До того ж, коли я просила з Жанною посидіти, вона відразу хворіла або на роботі завал був.
– І що ти їй сказала? – запитував тато.
– Сказала, що Жанна отруїлася, я не можу її залишити, – знизувала мама плечима.
І так було в усьому. Зустріч із рідними була схожа на бал сатани, але чомусь усі на ньому були присутні. Мабуть, щоб було про що говорити найближчий місяць.
З Ромою Жанна познайомилася ще в університеті. Він здався їй дуже милим і привітним. Але, з огляду на те, в якій родині Жанна виросла, вона ще дуже довго чекала, що він покаже своє справжнє обличчя.
Але нічого не змінювалося. Йшов час, а Рома все також залишався милим і надійним хлопцем. А потім познайомив дівчину зі своєю сім’єю.
Жанну прийняли дуже добре. Батьки і Ромина сестра багато говорили, усміхалися. Усі жартували, але не так, як рідні Жанни, коли в кожному жарті чується неприхована образа. А по-доброму, дуже приємно.
Ніхто не лаявся, ніхто не сперечався. Усі просто вечеряли й насолоджувалися товариством одне одного. І Жанна навіть не могла повірити, що вони не прикидаються. Вона думала, що це лише красива картинка, фальш, щоб Жанну задобрити.
Але що більше вона спілкувалася з рідними Роми, то сильніше розуміла, що помиляється.
Мама Жанни теж посміхалася Ромі, але за його спиною говорила своїй дочці не найприємніші речі.
– Якийсь він худий… Не могла собі когось надійнішого знайти? Він тебе навіть захистити не зможе. Та і нудний якийсь.
Звичайно, для мами Жанни він був нудним. Не ліз в сварки, не лаявся і не хвалився. Загалом, не робив нічого з того, що зазвичай робить рідня Жанни.
Дівчина, грішним ділом, думала, що і батьки Роми її обговорюють, коли вона не чує. Адже вона їм явно не може подобатися. Жанна інша, не схожа на них. Немає в ній тієї щирості й доброти.
Але якось раз вона випадково підслухала розмову мами Роми з сином.
– Жанна чудова, – говорила вона. – Тобі дуже пощастило. Не ображай її, синку.
У Жанни тоді навіть сльози на очі навернулися. Навіть її мама про неї ніколи так добре не говорила. А тут, вважай, стороння людина.
Ще Жанна ніяк не могла прийняти, що в сім’ї Роми заведено безкорисливо допомагати одне одному. Коли в їхній вихідний зателефонував Ромин батько і попросив допомогти відремонтувати на дачі сарай, Жанна, за звичкою, навіть обурилася. Мовляв, у них вихідний.
Але Рома тоді заперечив. Сказав, що допоможе батькові, бо той попросив. І якщо Ромі потрібна буде допомога, батько кине всі справи і примчиться до нього.
І так і сталося. Коли в їхній квартирі щось трапилося з електрикою, тато Роми прийшов після своєї роботи і все полагодив.
Жанні було важко все це прийняти, важко перебудуватися. Вона жила зовсім в іншому світі, де кожен сам за себе. І де заздрість на кшталт родинних почуттів.
Але їй подобалося таке життя, як у її молодого чоловіка. І вона намагалася стати його частиною.
І стала. Незабаром Рома зробив їй пропозицію, і вони запланували весілля.
Батьки Роми, його сестра всіляко допомагали в підготовці до цього торжества. Зокрема й грошима. Батьки Жанни сказали, що тільки подарують на весілля грошей, більше від них допомоги чекати не варто. Раз вирішили одружитися, значить, дорослі. І нехай розраховують на себе.
У чомусь вони, звісно, мали рацію. Але Жанні так подобалося прагнення допомогти майбутнім свекрам, що вона мимоволі ображалася на маму.
Зі свого боку Жанна покликала мало родичів. Знала, що вони будуть не найприємнішими гостями. І ось тут обурилася мама, мовляв, так не можна, це ж твоя рідня. Але Жанна нагадала, що вона доросла, і сама має право вирішувати, кого кликати.
Чи варто говорити, що мама Жанни все свято була незадоволена. А дівчина, дивлячись на своїх родичів, раділа, що покликала далеко не всіх.
Почалося сімейне життя. Жанна не часто спілкувалася зі своїми рідними, вони рідко ходили з Ромою на сімейні свята. Дівчина боялася, що її чоловік буде шокований тим, що відбувається в них під час застілля.
Вони збирали грошей на відпустку. Мріяли злітати до Італії.
І коли більша частина суми була вже накопичена, трапилася неприємність.
Рома повернувся додому похмурим. Жанна відразу зрозуміла, що щось сталося.Спеціально для сайту Stories
– Що сталося? – злякано запитала вона.
– Сестра в аварію потрапила…
– Господи, вона ціла?!
– Так, що дивно. Тому що машина всмятку.
– Слава Богу, – видихнула Жанна. Сестра Роми їй подобалася, втім, як і всі його родичі. І вона справді злякалася за її здоров’я і життя.
– Але машина відновленню не підлягає. І, найімовірніше, страхова нічого не виплатить. Не той випадок…
– Це сумно…
– Так. А їй потрібно дитину в садок возити і самій на роботу через усе місто добиратися. Та й її робота пов’язана з роз’їздами.
– Ти до чого ведеш? – запитала Жанна, відчуваючи щось недобре.
– Ми вирішили скинутися разом із батьками і купити їй машину. Простеньку, на що грошей вистачить. Жанно, вибач, але нашу відпустку доведеться відкласти.
Жанна всією душею була проти. Вона навіть слів не могла підібрати, щоб висловити своє обурення. Сестра ж жива, це головне! А багато хто живе без машини, і нічого!
Але вона мовчала. Розуміла, що в їхній родині так заведено, і що вона нічого не може зробити.
– Гаразд, – крізь зуби промовила вона.
– Я розумію, ти засмучена. Але ми ще зможемо відпочити, а сестрі допомога потрібна просто зараз.
Жанна й справді засмутилася. І навіть настільки, що розповіла все мамі.
– Яка дурість! Це її проблеми! Навіть не думай віддавати гроші, ти теж збирала! Так і буде своїй сімейці допомагати, а дружина байдуже! Я б ніколи твоєму татові не дозволила це зробити!
Жанна мовчала. У чомусь вона була з мамою згодна, але й Рому розуміла. І якщо вже вона вибрала його в чоловіки, то повинна й допомагати.
Час минав, образа Жанни вщухла. Особливо, коли сестра і їй особисто подякувала. Обіцяла, що як стане на ноги, то все віддасть. Але батьки й брат лише відмахувалися, мовляв, нічого не треба.
І хоч Жанна була незгодна, вона їм підтакувала.
Час минав. Жанна з Ромою встигли побувати у Італії та ще в кількох країнах.
А потім Жанна дізналася, що чекає дитину. Привела у світ чудового хлопчика Максима.
А в рік у Максима виявили дуже нехороше захворювання. Потрібна була термінова операція. І коштувала вона космічних грошей.
Вдалося отримати квоту, але вона покривала лише частину витрат. Частина, що залишилася, була дуже великою.
Жанна і Рома виставили квартиру на продаж. І все одно цього не вистачало.
Жанна не знала, що й робити. Таких грошей у їхніх сімей не було. У батьків Жанни теж була двокімнатна квартира, як і в батьків Роми. Жанна поговорила зі своєю мамою, але вона відмовилася продати її і купити меншу.
– Нам із твоїм батьком потрібно дві кімнати. Та й стільки ми тут живемо. У нас є невеликі накопичення, по родичах позбираємо. Але квартиру продавати не будемо.
Жанна була в розпачі. Те, що вони зможуть зібрати – крапля в морі.
І коли ввечері Рома залетів у квартиру, широко посміхаючись, Жанна подивилася на нього з надією.
– Мені зателефонувала сестра. Вони з батьками вирішили, що вона продає свою квартиру і переїжджає до них. Гроші вони віддадуть нам. А ще батьки продадуть дачу. Нам вистачить, Жанно, ми допоможемо Максиму. Він не стане інвалідом.
Жанна не вірила своїм вухам. Вона, як у тумані, зателефонувала сестрі чоловіка. Щось мямлила, якось невпевнено дякувала. Напевно, тому що не вірила, що це правда. Не вірила, що його сестра готова переїхати зі своєю дитиною у квартиру батьків, віддати своє житло, щоб урятувати їхнього сина.
– Не треба, – перервала її зовиця. – Ми сім’я. І йдеться про життя і здоров’я. Впораємося.
Усе вийшло. Максиму зробили операцію, він пішов на поправку. Жили вони поки що на орендованій квартирі, але це не дуже їх турбувало. Головне, їхній син житиме повноцінним життям.
Мама Жанни теж не могла повірити, що хтось розпрощався зі своїм житлом заради племінника.
– Мати Тереза, їй Богу, – бубоніла вона. – Мені здається, адекватні люди так не роблять.
– Знаєш, мамо, я зрозуміла, що я така щаслива, що потрапила, на твою думку, у неадекватну сім’ю. У мене, нарешті, є люди, на яких я можу розраховувати. Які не образять, не зрадять. Які завжди прийдуть на допомогу. А ось цю сім’ю, в якій я росла, я більше знати не хочу. Мені в тій краще.
Звичайно, мама образилася, але Жанні було вже байдуже.
І роки потому Жанні все ще було соромно, що вона тоді, давно, шкодувала грошей, відкладених на відпустку. Навіть хотіла забрати свою частину. Але вона тоді просто не розуміла, що цей кругообіг добра в їхній родині невичерпний.
І коли ти знаєш, що за твоєю спиною стоїть багато людей, готових зробити для тебе все можливе, готових тебе врятувати і захистити, це дорогого коштує. Дорожче за відпустку, гроші, квартири.Спеціально для сайту Stories
