Анна дуже чекала на пенсію, працювала на шкідливому виробництві, хотіла відпочити.
Тому після виходу на пенсію більше не працювала жодного дня, раділа, що з’явився вільний час, трохи поправить здоров’я, буде легше жити.
Заміж Анна вийшла в тридцять років, жила в селі з батьками, сестрами, після школи нікуди не вступала, так і залишалася працювати.
Потім поїхала в місто, познайомилася з Сергієм, працювали в одному цеху, одружилися. Від заводу їм дали кімнату в гуртожитку, так почалося їхнє сімейне життя.
Через півтора року народився син, а потім через три роки і дочка.
Грошей не вистачало, деякі знайомі Анни відпочивали в санаторії, а вона не могла собі дозволити, в село до батьків і то рідко їхала, двоє дітей, та ще Сергій став часто приходити нетверезий.
Коли Анна йому вичитувала, що він поводиться недобре в присутності дітей, він її ображав.
Через деякий час від заводу чоловік отримав двокімнатну квартиру, ось тоді Анна на собі відчула ставлення чоловіка, особливо в нетверезому стані:
– Якби не я, так і жили б в гуртожитку, це я заробив квартиру, це моя квартира, а ти тут ніхто.
Анна, як могла, захищала дітей, але хіба в одній квартирі це можна зробити? Закривала двері в кімнату, але чоловік кричав так, що сусіди чули, не те що діти. Для чоловіка було щастям посидіти з друзями щодня після роботи.
Чоловік прожив недовго в новій квартирі, якби не вживав, міг би жити, та жити.
Анна залишилася одна з двома дітьми, працювала на тому ж заводі, важко було на одну зарплату жити втрьох, діти росли, дорослішали. Анна не могла сказати, що вона сумує за чоловіком:
– Ще невідомо, як би жили, він вже на мене руку піднімав, – говорила вона подрузі Вірі. Але Віра її підтримувала:
– Не картай себе, що не дуже переживаєш через відхід чоловіка, всі, хто його знав, ніхто тебе не засудить. А ти й не розкривай свою душу всім.
Минули роки, син Сашко одружився, живе окремо, у нього все добре. Дочка Таня теж вийшла заміж, спочатку вони з чоловіком Павлом орендували квартиру, але, коли народилася дитина, стало важко.
Таня в декреті, працював один зять, тому вони переїхали до Анни в квартиру. Вона була рада, допомагала з онуком дочки, хоч і сама ще працювала, тим більше Павло весь час говорив тещі:
– Ми ненадовго, як тільки станемо на ноги, з’їдемо від вас. Краще жити окремо.
Але час минав, з тих пір вони так і живуть з Анною, у них вже двоє дітей. Зять пішов з роботи за скороченням, і більшу частину часу став проводити, лежачи на дивані. Іноді говорив:
– Відпочину трохи, потім піду шукати роботу.
Через деякий час сходить кудись, влаштується, тиждень попрацює, звільняється:
– Якісь начальники мені трапляються недалекі, лаються, це їм не так, і те не так, – незадоволено бурчав Павло.
Анна намагалася йому пояснити, думала, що зять не розуміє:
– Павле, начальники і існують для того, щоб вимагати, лаяти, а якщо ніхто не буде виконувати свої обов’язки, як належить, що тоді буде?
Але зять морщився, відвертався, не хотів слухати. Звичайно, Анна заради щастя своєї дочки мовчала, зайвий раз нічого не говорила. Дочка працювала, Анна на пенсії, виходить, що вони годують Павла. А йому сподобалося сидіти вдома, прогулятися, і знову на диван.
Анна ділиться з подругою, коли та починає їй дорікати:
– Нічого не скажеш, добре твій зять влаштувався, не працює, годуєте його, про житло не турбується, теж мені годувальник сім’ї.
– Хоч не вживає, місце є, нехай живуть зі мною, микатися по чужих кутках важко, я це знаю, сама через це пройшла. Не хочу, щоб моя дочка так само жила. І як я буду одна спокійно жити в квартирі, коли діти на орендованій?
Віра переконувала її:
– Він глава своєї сім’ї, двоє дітей, він чоловік, повинен забезпечувати сім’ю. Я не кажу, що купу грошей заробляти, але хоча б елементарно, влаштувався на роботу, і хоч скількись приносив додому.
Анна це знає і розуміє, але вона не втручається в життя дочки, терпить заради неї:
– Вірочка, звичайно зять живе на наші з донькою гроші. Разом їмо, ну не можу ж я йому сказати, цей борщ ми варимо з м’яса, купленого на мою пенсію, або зарплату Тані. Не можу я його запитати, що він купив для цього борщу і взагалі з продуктів?
Віра тільки хитає головою:
– Ти мріяла відпочити на пенсії, і що, виходить?
Раніше, коли Анна працювала, ще було терпимо, вона приходила додому тільки ввечері, не бачила зятя на дивані цілий день. Зранку на роботі, ввечері у своїй кімнаті, а зараз старший онук Данило виріс, ліжко перенесли до неї в кімнату.
Анна розуміє, що онукові теж хочеться окрему кімнату, але що робити, якщо квартира двокімнатна?
Зараз Анна на пенсії, спокійно не може ходити по своїй квартирі, відчуває себе в гостях, спеціально йде з дому. То в магазин, то до подруги, а недавно захворіла, нікуди не виходить, постійно вдома, зятю не подобається:
– Теще, ти що, сидиш вдома, у тебе що, всі справи закінчилися, метушишся тут перед очима, пішла б куди-небудь до вечора.
Анні стало прикро, вона пішла в кімнату, поплакала, заспокоїлася:
– Знаєш що, дорогий зять, а не пішов би ти шукати роботу, або ще куди-небудь. Це моя квартира, і живеш ти тут тільки тому, що Таня моя дочка. Тобі не соромно, дві жінки тебе здорового чоловіка годують, а ти ще будеш тут свої умови мені ставити.
Павло аж підскочив з дивана:
– Ух ти, стара, як заговорила! Та я зараз же піду, терплю тебе заради своєї дружини і дітей.
Він одягнувся і пішов.
Анна знову плаче, переживає, що скаже дочці. Прийшла Таня з роботи, чоловіка на дивані немає:
– Мамо, а де Павло, невже роботу пішов шукати?
– Ні, донько, я думаю, що він пішов від нас, ми посварилися, він мене виганяє, я йому заважаю, «метушуся» перед очима, – сказала Анна.
–
– Мамо, ну чому ти не могла стриматися? Навіщо ти його вигнала? – з докором сказала дочка.
– Таня, ти себе зовсім не поважаєш, сидить у тебе на шиї здоровий чоловік, твоїх дітей об’їдає, навіть не робить вигляд, щоб знайти роботу. Тобі самій не прикро за себе? Ти подивися, на кого схожа? Ґаруєш, годуєш його, та ще й речі йому купуєш, краще б собі купила або дітям.
Ближче до вечора Павло з’явився вдома:
– Так, дружино, ось моя умова, вибирай, або я тут залишаюся, або твоя матуся. Нам удвох тут тісно.
Як тільки Анна почула ці слова, пішла в кімнату, їй було чутно скандал:
– Павле, це квартира мами, ну куди вона піде ? А ти краще б пішов працювати, нам свою квартиру давно потрібно мати, у нас діти, що їм залишиться?
– А що, ось квартира є, і діти тут будуть жити, а їй якщо не подобається нехай йде. У неї ще є син, ось і нехай туди котиться.
Анна зрозуміла, що зять ніколи не піде працювати, а так і буде сидіти на шиї у дружини і у неї. Дочку шкода, але з іншого боку, дочка майже ніколи не заступається за матір, навіть якщо і чує, що зять неприємно відгукується про тещу.
Синові вона ніколи не скаржилася, завжди вигороджувала дочку, говорила, що у них все чудово.
Рано вранці, поки всі ще спали, Анна тихо-тихо пішла з сумкою зі своєї квартири, вона вирішила поїхати в село, в батьківський будинок, правда він в поганому стані, але вона сподівається привести його в порядок.
На електричці поїхала в село, побачивши батьківський будинок, заплакала, він стояв похилений, дах провалився.
Анна не пам’ятала, скільки сиділа на лавці під вікнами будинку, почула, що під’їхала машина, побачила сина з онукою:
– Мамо, ти що тут робиш? Ти чому мені нічого не розповідала? Чому завжди від тебе чую – «все добре, все добре», а сестра мовчить. Добре, що мені подзвонив племінник, він з їхньої родини єдина нормальна і адекватна людина. Сказав мені – «бабуся кудись пішла, після скандалу». Давай сідай в машину, поїхали.
Олександр привіз матір до себе, невістка зустріла ввічливо, нагодувала і сказала:
– Мамо, хочеш, живи тут з нами, а ще є
варіант з квартирою моєї мами, вона вже два місяці стоїть вільна, ми зробимо косметичний ремонт і можемо перевезти тебе туди.
Анна живе вже другий рік в однокімнатній квартирі. Дочка Таня перестала з нею спілкуватися, наговорила купу гидоти, звинувативши матір у всіх гріхах.
А тому що брат приїхав, провчив її чоловіка, і її поставив на місце. Вона цілий тиждень доглядала за чоловіком, а той стогнав, лежачи на дивані, скаржачись, як йому боляче.
Спеціально для сайту Stories
