– Ух, скільки ж тут роботи! – Іра оглядала квартиру, завалену мотлохом.
– Нічого, мамо, я домовився. Завтра під’їдуть вантажники, усе вивезуть на звалище. А потім уже обговоримо майбутній інтер’єр.
– Який ти в мене заповзятливий став, синку. Що б я без тебе робила!
Іра обійняла сина. Хлопцеві всього двадцять, а він уже став міцною опорою для сорокап’ятирічної матері. Значить, у житті вона все зробила правильно.
– Синку, я з ремонтом допоможу. І руками, і грошима. Але обставляти будеш сам.
– З чого б це?
– Роби одразу так, як подобається. Тобі тут жити.
– Справді? Невже відпустиш кровиночку в самостійне життя?
Іра розсміялася… Звісно, відпустить. Син уже дорослий, час жити своєю головою. Та й їй не завадить вільний простір, щоб налагодити особисте життя.
– Може, на сьогодні закінчимо? Мене друзі на футбол покликали.
– Добре, біжи, а я ще звільню антресоль у передпокої.
– Буду пізно, – уже на сходовій клітці крикнув Семен.
Розбір старого мотлоху зайняв більше часу, ніж планувала Іра. Краще продовжити завтра. Щойно вона про це подумала, пролунав гучний і вимогливий стукіт у двері.
– Ага, я так і думала, що ти тут від мене ховаєшся!
На порозі стояла Тетяна, молодша сестра Ірини.
– По-перше, ховатися мені нема чого, – Іра спробувала перегородити сестриці шлях, але та буквально увірвалася у квартиру. – По-друге, тебе ніхто не запрошував.
– А могла б і запросити! Загарбала квартирку, так хоч на новосілля б покликала.
– Нічого я не загарбала. Усе за законом.
– Цим уже займаються. Скоро дізнаємося, за яким законом ти виявилася одноосібною спадкоємицею тіткиної квартири.
– Ну, дізнавайся. Твої проблеми.
– Я тебе попередила! Або вирішуємо питання по-хорошому, або – нарікай на себе!
– І що ж ти тоді зробиш?
– Я розповім Семену, чому насправді його татко втік.
– Ой, і мене просвіти тоді.
– Думаєш, синок зрадіє, коли дізнається, що ти його нагуляла? І що чоловік від тебе тому пішов – не захотів ростити чужу дитину. З твоєї вини Семен страждав стільки років.
Нахабно посміхнувшись, Тетяна, ніби підкреслюючи серйозність своїх намірів, перекинула підлогову вішалку в коридорі. Та зачепила старе дзеркало. Під дзвін скла, що б’ється, Тетяна гордо покинула квартиру – правда буде на її боці!
Іра важко зітхнула і почала збирати осколки. Один із них порізав палець, кров окропила старий паркет. Іра, немов маленька дитина, залилася сльозами. Але не від болю, а від глибокої душевної образи.
Сестри-погодки Іра і Тетяна змагалися з самого дитинства. Левова частка уваги батьків завжди діставалася молодшій хворобливій Тетяні. І скільки б Іра не старалася, їй не вдавалося заслужити їхнє схвалення або похвалу.
Але з часом Іра – підтягнута спортивна блондинка з волошковими очима, чудовим почуттям гумору і добрим серцем – стала вигідно виділятися на тлі огрядної та примхливої сестри якщо не в очах батьків, то в очах оточуючих. Хлопці вилися навколо Іри натовпами.
Це злило Тетяну. Вона ж була татовою принцесою, маминою радістю, а тепер Ірка перетягує на себе увагу. За яким таким правом?
Щоразу, коли Тетяна викривала вже свого залицяльника в надмірній увазі до сестри – влаштовувала огидну й бурхливу сцену ревнощів. Їй би зрозуміти, що істерики лише відлякували чоловіків, і потенційні наречені тікали, виблискуючи п’ятами, після першого ж скандалу. Але у своїх невдачах простіше було звинувачувати Іру, а не себе.
У підсумку заздрість перетворилася на неприязнь. Трохи пізніше – на відкриту ненависть. Але… невзаємну.
Ірина не відчувала відповідних почуттів – ні позитивних, ні негативних. Вона з дитинства жила з образою на батьків і сестру і давно зрозуміла, що любові від них краще взагалі не чекати – її там немає. Усе перегоріло, перехворіло… Залишилася лише байдужість.
А потім у її житті з’явився Павло.
Це було кохання з першого погляду. Сильне й обопільне. Через півроку знайомства він зробив пропозицію. Іра погодилася і привела знайомитися з ріднею. Фатальна помилка.
Тетяна твердо вирішила засмутити весілля сестри. Вийшло. Була в Павла одна слабкість – міцні напої. Вживав він рідко, тільки в особливих випадках, але під градусом себе не контролював – особливість психіки. А вранці нічого не пам’ятав.
Цим Тетяна і скористалася. Якраз і привід знайшовся – закохані подали заяву до РАЦСу, і через місяць їм призначили з’явитися на одруження. Запропонувала ігристого за майбутню родину. Павло не відмовив… Потім і стопочку гіркої за щасливе спільне життя. Прокинувся з Тетяною в одному ліжку.
Ірина зраду… пробачила, Павла не дорікала. Знала, хто справді винен у тому, що сталося.
Але за два дні до весілля Тетяна заявила, що чекає дитину.
Далі все як у тумані. Ірина спішно зібрала речі і поїхала в інше місто до подруги дитинства. Вона не хотіла бачити ні сестру, ні нареченого. Дитина має рости в повній сім’ї! Крапка!
Було важко. І по знімних квартирах поневірялася, і за кожну роботу, навіть найогиднішу, бралася. Жила бідно. А потім усе якось стало налагоджуватися.
Ірина непогано влаштувалася, вийшла заміж. Сильного кохання до чоловіка не відчувала, але дуже цінувала його турботу й увагу. Нехай без взаємної пристрасті, зате все стабільно.
Тільки тихе сімейне щастя порушила сумна новина: автомобільна аварія забрала життя батьків Ірини. Довелося їхати в рідне місто, де її знову накрило хвилею спогадів. Усе, що таїлося в глибині душі цілих п’ять років, вирвалося на свободу.
На порозі батьківської квартири її зустрів Павло. Зовсім не змінився: скуйовджене кучеряве волосся, легка щетина і блакитні очі, в яких можна потонути. Від одного погляду серце вистрибувало з грудей.
Павло тримав на руках однорічну дитину. Напевно, вже другу… Першій-то близько п’яти має бути. Шкода, що в Ірини ніяк не виходить стати мамою.
– Вітаю, – Ірина почувалася п’ятнадцятирічною закоханою дівчинкою, – Павло. А де ж старша… дитина?
Тільки зараз зрозуміла, що не знає, в неї племінник чи племінниця.
– Яка старша дитина? – у кімнаті з’явилася Тетяна, вбрана не з нагоди яскраво. – У нас тільки одна Софійка.
– Ти ж…
Іра замовкла. Як же вправно її обманули! Змусили поїхати, відмовитися від кохання. Придумана дитина… Що може бути банальнішим?
Павло винувато опустив очі, немов прочитав її думки. Чому він не зв’язався з Ірою раніше? Чому не розкрив обман?
Пізніше дізнається – він намагався, шукав… Але кохана ховалася від усіх. Щоб піти від минулого і звільнитися від болісних спогадів.
Іра хотіла поїхати одразу після поминок. Але поділ спадщини затягнувся, тут уже Ірина не збиралася так просто поступатися Тетяні. Досить уже жертвувати собою!
У підсумку батьківську квартиру довелося розміняти, а все інше майно продати. Щоб кожна із сестер отримала рівно половину.
Ірина вирішила залишитися в рідному місті. Чому вона має знову тікати? Чоловік працював віддалено і був не проти змінити обстановку.
Через рік у пари з’явився довгоочікуваний синочок. Здавалося б, усе налагодилося. Живи і радій.
Але коли Семену виповнилося десять, чоловік залишив сім’ю. Пішов по-англійськи.
Семен дуже важко пережив зраду батька, звинувачував себе і матір. Іра намагалася розмовляти із сином сама, потім відвела до психолога. Марно. Довгих сім років він не міг прийняти і зрозуміти, чому раптом став не потрібен власному татові. Потім змирився. Імовірно, переріс. І нарешті підпустив до себе маму, відкрився.
Ірина стала другом для сина і безмірно цим пишалася. Скандали й докори залишилися в минулому. А тепер ця нахабна Тетяна хоче зруйнувати і без того хитку ідилію… Не цього разу!
Ірина з самого ранку пурхала на кухні. Важка жіноча доля – готувати святковий обід восьмого березня.
У двері подзвонили. Рвано й наполегливо. Ірина знала, хто прийшов. І була готова до цього візиту.
– Що, сестричко, обдумала мої слова? – на порозі стояла Тетяна. – Готова ділити тіткину квартиру? Чи все-таки мені поговорити з Семеном?
– Почекай, давай обговоримо все спокійно. Проходь. І поклич Павла, що він там у машині один сидить. Розмова буде довгою.
Спокійний тон Ірини обрадував Тетяну: “Ага, злякалася! Зараз на все погодиться!”. З виглядом переможниці вона пішла за сестрою.Спеціально для сайту Stories
– Тетяно, я не хочу сваритися. Ми ж не вороги.
– Звичайно, не вороги! Вороги все прямо роблять і говорять. А ти тишком-нишком… Квартирку до свої рук прибрала, ділитися не хочеш.
– Послухай. Наша тітонька два роки лежала паралізована. Ти жодного разу її не відвідала і не запропонувала свою допомогу. Тягар догляду ліг на мене. Ти не думаєш, що я заслужила цю квартиру?
– Не думаю! Сама їй нав’язалася, запудрила мізки. А може, ти й допомогла їй піти?
Ось як? Сестриця вирішила тиснути до кінця. Ну добре, сама напросилася.
– Які дурниці…Тетяно, ну палицю-то не перегинай! Тітонька подарувала мені квартиру ще за життя. Не хотіла, щоб ми знову щось ділили. Я була повноправною господинею задовго до її відходу. І закон, повторюся, на моєму боці.
– Закон! – пирхнула Тетяна і жбурнула кухоль на підлогу. – Що мені твій закон? Давай ділися! Або я все скажу твоєму синочку!
– Що у вас тут відбувається? – Семен прибіг на шум. – Ви посуд б’єте?
– Ну що? Останній шанс… – Тетяна свердлила Іру очима: зараз слабохарактерна сестра знову втече і сховається від проблем!
Але цього разу Ірина не збиралася тікати.
– Раз уже вирішила – доводь справу до кінця!
– Добре. Дорогий племіннику, мені потрібно сказати щось дуже важливе. Твоя мати багато років цинічно брехала. Людина, яку ти все життя вважав своїм батьком, тобі ніхто. Наша Ірина стрибнула в ліжко до чужого чоловіка. А коли твій псевдо-татусь дізнався про це, вважав за краще сховатися в невідомому напрямку.
– Так, Семене. Усе так і є. А ось і твій справжній батько. Знайомся.
У дверях з’явився Павло. Такий самий кучерявий, неголений… Тільки зі зморшками навколо блакитних очей.
– Що? – Тетяна схопилася – їй стало важко дихати й говорити. – Павло? Що несе ця божевільна?!
– Ніяка вона не божевільна, – Павло притиснув Іру до себе. – Я справді батько Семена. Ми коханці вже понад двадцять років.
– Двадцять років?!
– Саме так. З того моменту, як вона з’явилася в нашома місті, коли ваши батьки пішли засвіти, ми не розлучалися. Я хотів піти від тебе ще тоді. Але Ірина заборонила. Переживала, що наша донька страждатиме.
– Ти мене обманював двадцять років? – Тетяна поперемінно хапалася то за серце, то за голову – як це раптом вона перетворилася на жертву, вона, яка звикла всіх водити за ніс і отримувати що хоче?
– Ти перша почала. Обманом на собі одружила, розлучила з Іриною. Придумувала мільйон історій – про втрату дитини, проблеми зі здоров’ям… Потім сама забувала, що придумувала… Я терпів. Не бачив сенсу щось змінювати, як у кошмарі жив.
А коли побачив Ірину – немов завіса з очей упала. І ми тут поговорили… Я подаю на розлучення. Шкода, раніше цього не зробив.
– Знаєш Тетяно… – Іра вимовила ці слова з нотками жалю, хоча насправді почуття сестри її зовсім не турбували. – Ти ж сама винна. Затіяла гру з квартирою тітоньки, лякати мене надумала. Ну, раз хотіла правду, то отримуй до кінця.
– Ви, ви… Я вам ще покажу! – Тетяна спалахнула від образи і гніву і вискочила з квартири.
– А я все знав, мамо, – абсолютно без емоцій вимовив Семен.
Несподівана реакція…
– Знав, що в тебе коханець був. Зі школи прийшов якось раніше, а там ви в кімнаті… Зрозумів, що це через тебе батько пішов, злився…
– Семене, він пішов, бо зустрів іншу жінку. Про Павла не знав. Може, відчував, але напевно не знав. Йому я вже потім розповіла, щоб він спокійно будував нове життя і не озирався на мене. Вибач, що так усе вийшло…
– Та розбирайтеся самі, – Семен поцілував матір у маківку і міцно потиснув руку Павлу. – У мене тепер своє життя. Я, може, теж скоро одружуся!
І не збрехав. За півроку привів у дім дружину. Ірині вибір сина не дуже сподобався, але про це вона нікому ніколи не скаже. Нехай вчиться на своїх помилках.Спеціально для сайту Stories
Павло намагався домовитися з Тетяною про мирне розлучення, але не вдалося. Довелося подавати заяву до суду. Тільки Іру не турбували формальності. Павло поруч – більше нічого й не треба. Значить усе вона в житті зробила правильно.Спеціально для сайту Stories
