Катя і Льоша були, що називається, птахи-нерозлучники. Вони були настільки закохані одне в одного, що в них усе було спільним – вони жили разом, працювали теж. Спільну роботу в них доповнювали спільні звички та інтереси. Вони слухали одну й ту саму музику, читали одні й ті самі книжки, та й усі друзі в них були одні на двох – усі раділи, дивлячись на них.
А ще в Каті була мрія – вона хотіла стати письменницею. У цієї дівчини справді був талант, неординарна фантазія і гарне володіння словом. Але вона розуміла, щоб досягти успіху – треба вчитися. Працюючи в кол-центрі, вона збирала гроші на літературний інститут, а Льоша підтримував свою кохану і вірив у неї.
Закохані планували одружитися, коли зможуть вирішити проблему з житлом. Але нопри на всі матеріальні труднощі, вони і так були дуже щасливі і буквально світилися позитивом. Але потім сталася одна подія, яка всерйоз випробувала їх на міцність.
Мама Каті розлучилася з її батьком, познайомилася з американцем-експатом, а потім поїхала жити з ним в Америку. Про доньку вона згадувала періодично – раз на рік завалювала подарунками, а потім місяцями могла не дзвонити. Але потім, до пуття облаштувавшись у Штатах – вона стала кликати Катю до себе. Дівчина на ці запрошення спершу не реагувала.
Але одного разу мама Каті приїхала в гості до дочки. Красива засмагла доглянута жінка розповідала їй про чудову країну, де хлюпочуться рифи в пінистій хвилі, про можливості, які відкриються для Каті, обіцяла оплатити їй навчання в хорошому коледжі.
Дівчина поступово піддалася на її вмовляння. Але ось біда – Льошу в США ніхто не кликав. Хлопці подумали і придумали план – по-дитячому наївний і простий. Катя їде з мамою в Америку, обґрунтовується. А через пів року висилає коханому запрошення, той приїжджає – і все в них стає прекрасно.
І ось Катя поїхала – всі подружки переживали, але щиро вірили, що в неї все вийде в США. Спершу все йшло добре, але поступово Катя писала-дзвонила дедалі рідше – відмовляючись втомою і тяготами життя в чужій країні.
А через чотири місяці прийшов від неї лист. Як виявилося – останній. Катя написала Льоші, щоб він до неї не приїжджав – у неї з’явився інший. Успішний і впевнений у собі американець Томас. Мовляв, минуло кохання – зів’яли помідори.
«Гудбай, Америка», – тільки й зміг вичавити із себе вбитий горем Льоша. Так закінчилася їхня красива історія кохання.
Минуло вісім років – і, за дивовижним збігом обставин, їхня спільна подруга Маша зустріла по черзі і Катю, і Льошу в рідному місті. З різницею в тиждень.
Льоша зробив кар’єру в торгівлі – одружився, у родині підростали сини-двійнята. Про Катю говорити не захотів – навіщо сипати сіль на рану? Але було видно, що її він не забуде ніколи.
А потім Маші зателефонувала Катя – мовляв, ненадовго в місті, давай побачимося.
Вони зустрілися в невеликій кав’ярні – ефектна, доглянута, впевнена в собі молода жінка була зовсім несхожою на скромну й усміхнену дівчину Катю. Називала вона собі Кейт і через слово показувала свою по-голлівудськи доглянуту посмішку. І, здавалося б, була задоволена життям – вона вийшла заміж за Томаса, у них невеличкий будиночок у передмісті Майамі і підростає донька
«І взагалі я дуже щаслива! У мене є своя машина, добре оплачувана робота, щодня я можу засмагати і плавати в океані», – заявила Катя.
«А ти стала письменницею? Пам’ятаєш, як ти мріяла про це раніше», – акуратно запитала Маша.
«Ні, не стала», – різко відповіла Катя і раптом розридалася.
«Але ж знаєш, якби повернути все назад, я б не їхала, я б залишилася з ним», – сказала вона здавленим голосом і замовкла…
