Коли з’явилася на світ Катя, в родині вже була шестирічна дочка Марина. Батьки обожнювали Катю, бо вона була довгоочікуваною і рідною. А Марину вони взяли на виховання, коли їй було три роки, її мати, рідна сестра батька, пішла з життя.
Ніхто з родичів не хотів забирати собі дівчинку, постало питання про дитячий будинок, але рідний дядько вирішив виховувати племінницю.
Вони вже вісім років з дружиною чекають на свою дитину, але щось не виходить.
Через три роки, як вони взяли Марину в сім’ю, мабуть Бог винагородив їх, і нарешті з’явилася дочка Катерина.
Марину вони теж любили. Але Катю обожнювали і пестили. Тим більше, вона народилася кволенькою, мати часто з нею лежала в лікарнях. Тому Марина рано навчилася вести господарство, мила посуд, підмітала. Була помічницею мами.
Мати з батьком милувалися своєю молодшою:
– Яка наша Катруся гарненька, як лялечка, ну бережіться, хлопці. Коли виросте донька, від наречених відбою не буде. Знайдеться якийсь багатий красень для неї.
Марина все це чула, трохи прикро їй було, потайки дивилася в дзеркало. Так, вони з Катериною не схожі.
Катя світла з сірими очима, а Марина смаглява з карими очима. Не красуня, але симпатична дівчина. Марина розуміла, що Катю люблять більше, хоча і її ніколи не ображали.
Марина після закінчення школи закінчила коледж, вийшла заміж за Івана, серйозного і ділового хлопця, з яким познайомилася на дні народження подруги.
Іван за столом помітив Марину, яка своїми карими очима водила з боку в бік, і нарешті натрапила на його сірий і теплий погляд.
Вона навіть трохи здригнулася, так здалося Івану, і, зніяковівши, опустила очі. Цей погляд карих очей назавжди запав у душу Івана. І живуть вони з тих пір вже двадцять років у повному взаєморозумінні і любові.
Син навчається в інституті в столиці, розумний і перспективний молодий чоловік.
Катя після закінчення школи не захотіла вчитися і пішла працювати. Перебирала хлопців і нарешті вийшла заміж за Сергія. Він, звичайно, не відповідав її вимогам, але був веселим і не жадібним.
Коли зустрічалися, навіть дарував іноді квіти, зрідка запрошував у кафе, але як потім виявилося, крав гроші у батьків.
Єдиний син, накопичували йому гроші на машину. Потім, звичайно, це все розкрилося, коли готувалися до весілля, але син є син.
Катя їм не сподобалася чомусь відразу, при першому знайомстві.
– Синку, мені здалося, що Катя примхлива і норовлива, і зовсім нешанобливо ставиться до старших. Навіть нормально не привіталася, хоч і вперше прийшла до нас. Ну що це, кивнула головою і все.
– Мамо, нормальна дівчина, ну що ти вигадуєш. Ми кохаємо одне одного.
– Ну і добре, синку, аби тобі подобалася, – сумно відповіла мати.
Молодим ніде було жити і батьки вирішили залишити їм квартиру, а самі переїхали в село, в батьківський дім. Свекруха не могла знайти спільну мову з невісткою.
******
Марина вийшла з машини біля свого під’їзду, коли у неї заграв телефон, дзвонила мати.
– Так, мамо, привіт. Під’їхала до будинку з магазину. Звичайно, заходь.
Мати була неподалік від будинку дочки і хвилин через десять вже була у неї в квартирі. Поки Марина розбирала сумки з продуктами, мати вже зайшла на кухню.
– Привіт, Марино. Ого, скільки продуктів. Ось що значить мати свій магазин. Ось я на пенсії не можу собі дозволити купувати стільки. Був би живий батько, може і легше було б, все-таки дві пенсії.
– Мамо, по-перше, це на тиждень, а по-друге ми допомагаємо тобі і сестрі. Не сидите голодними, допомагаємо і продуктами, і грошима. На ось візьми цю ковбасу, сир.
– Ой, а що це за цукерки такі, дорогі, напевно? – побачила мати цукерки.
– Ось візьми, – Марина поклала матері в пакет і цукерки.
– Дякую, я дітям Катерини віднесу, хоч вже майже дорослі, але все ж мої улюблені онуки.
– Мамо, я даю тобі, а не твоїм улюбленим онукам. У них є батьки, нехай і купують. А то Сергій не хоче працювати, валяється на дивані або робить вигляд, що шукає роботу.
– У нього болить поперек, скаржиться, – заступалася теща за зятя. – А Катя заробляє не багато. Ти ж не хочеш її взяти до себе продавцем.
– Катя давно могла б змінити роботу, якби захотіла. А взяти до себе продавцем ми з Іваном її не хочемо. З родичами працювати – тільки собі в збиток.
Досить, наробив нам Сергій. «Газель» нашу розбив, та ще й нас звинуватив. Гроші з каси тягав, та ще й у борг просив, обіцяючи віддати.
А з чого він віддасть? А коли просили допомогти розвантажити або завантажити назад коробки, так у нього поперек болить.
Довелося нам за ремонт машини пристойну суму викласти і його звільнити. Ображається. Ну і нехай на себе ображається.
– Ну у вас гроші є, не збіднієте. Он як добре живете і сина в Києві вчите, – якось незадоволено говорила мати. – Ну добре Сергій, а Катю можна продавцем до вас прилаштувати.
– Мамо, я ж сказала, що з родичами більше ніколи не будемо зв’язуватися – собі дорожче.
– Звичайно, ви ж не рідні сестри. А була б тобі Катя рідна, ти по-іншому, можливо, говорила. Ти повинна допомагати нам усім, ми тебе виховали, не віддали в дитбудинок.
– Мамо, ну що ти таке говориш? Я ж теж їй допомагаю. І чому ти завжди одне й те саме говориш. Так, я вдячна вам і люблю вас. Ну а Катя з Сергієм нехай самі заробляють.
– Так, Марино, гроші тебе зіпсували, – сказала злісно мати і, схопивши пакет з продуктами, пішла. – Бувай, мені ще на дачу треба встигнути.
Марині стало не по собі.
– Ось так завжди закінчуються наші зустрічі – «ти повинна, ти повинна». Ми з Іваном і так їм всім допомагаємо. Правду кажуть, не роби добра…
Нам ніхто не допомагав, ми взяли кредит, купили напівзруйноване приміщення, зробили ремонт.
Добре, що зараз вже все позаду і отримуємо прибуток з магазину. Адже ні батьки, ні сестра навіть не поцікавилися, як нам це все дісталося.
Минуло кілька днів, зателефонувала сестра Катя.
– Марино, мені зараз з лікарні зателефонували, матір з інсультом привезли. Була на дачі і ось там сталося.
– Зараз приїду.
Марина заскочила в машину і приїхала до лікарні. До матері вона їздила щодня, привозила фрукти, сік і все, що в цьому випадку потрібно. Коли стало краще, виписали з лікарні і лікар сказав:
– Вам поки нічого не можу обіцяти хорошого, найближчим часом вона не зможе піднятися. За матір’ю потрібен постійний догляд.
Матір з лікарні забирала Марина, сестра не має часу, вона на роботі. Тоді Марина поїхала до Каті.
– Слухай, Катю, за мамою потрібен догляд, я не можу залишити магазин, Іван один не впорається. Ти теж працюєш, потрібна доглядальниця.
Я тобі пропоную звільнитися і замість доглядальниці тобі буду платити гроші. Все-таки своя рідна дочка буде доглядати, а не чужа людина.
– Ні вже. Не збираюся я звільнятися і сидіти біля лежачої матері. Я краще буду працювати. Хоч і зарплата маленька, але зате весело на роботі.
– Ну як хочеш. Я знайду доглядальницю для неї. А магазин не кину, а то залишимося без доходу. Іван і так за трьох працює. Та ще й допомагаємо і матері, і тобі.
– Ой, та що ви нам допомагаєте? Сергія вигнали, та ще й хотіли змусити машину ремонтувати. Хоч він і не винен, що в нього в’їхали. Так обставини склалися.
– Як це не винен, ніхто в нього не в’їхав, він сам не вписався в кут будинку.
– Не бреши, мені Сергій сказав, що він не винен, – злобно відповіла сестра.
– А продукти ти не береш до уваги, щомісяця я тобі привозила по пакету продуктів, – говорила Марина. – Та ще мати старалася для вас.
– Та що ти зі своїми продуктами, ну привозила і що, більше не будеш привозити?
– Ні, не буду, заробляйте самі. А мені потрібно доглядальниці платити за догляд за матір’ю.
Так і розлучилися сестри, незадоволені одна одною. Марина часто відвідувала матір, допомагала. Катя забігала пару раз на місяць і то на десять хвилин не більше.
Мати була незадоволена, що за нею доглядає чужа жінка, хоч доглядальниця була хороша і добра. Дорікала саме Марині:
– Що сама не можеш доглядати, гроші треба тобі заробляти. Гроші дорожчі за матір. Хотіла на Катю спихнути догляд за мною. У неї і так справ багато, робота, сім’я, діти.
– Мамо, ну я ж допомагаю тобі і продуктами, і доглядальницю оплачую. А Катя не захотіла звільнятися, я б їй платила ці гроші.
– Ну ти завжди придумаєш відмовку, а ти повинна, ми тебе виховали.
Марина допомагала матері до самого відходу. Через сім років вона пішла засвіти, так і не змогла стати на ноги.
Після похорону, які повністю взяли на себе Іван з Мариною, сестра раптом сказала:
– Ой, Маринко, відмучилася наша мати і ми з тобою. Клопітно це все і догляд, і турбота.
– Катю, ти що, доглядала і піклувалася? Скажи спасибі доглядальниці.
– Ну зараз, розбіглася. За що їй дякувати? Вона гроші за це отримувала!
Марина тільки похитала головою.
– Це ти повинна за все дякувати, все-таки тебе батьки удочерили і виховали, ось ти і повинна. Ще не відомо, що б з тобою було.
Ось пам’ятник треба буде матері ставити. У мене грошей немає, так що тобі доведеться взяти на себе, – наполегливо говорила Катя.
Не минуло й тижня, як Катя зателефонувала сестрі:
– Марино, у мене немає грошей, підкинь трохи. Мій Сергій шукає роботу, не може знайти. Мами немає, так хоч її пенсія була.
– Ні, Катя, зайвих грошей у мене немає. Заробляйте самі.
– Ну і невдячна ж ти Маринка, батьки тебе удочерили і виховали. Ти повинна…
Марина вимкнула телефон і вийшла з дому. Їй потрібно їхати у своїх справах, накопичилося багато роботи, поки займалася похоронами матері. Іван теж закрутився працює і водієм, і вантажником.
Марина з вдячністю і теплом думає про свого чоловіка:
“- Як пощастило мені з моїм Іваном, він завжди підтримує мене, я за ним, як за кам’яною стіною.
Жодного разу мене не дорікнув, що я допомагала своїм родичам, навіть сам відвозив іноді продукти, але тепер все. Нехай Катя зі своїм чоловіком забезпечують свою сім’ю.”
Спеціально для сайту Stories
