Звичайно, я не напрошуюся до нього. Не хочу бути тягарем, та й страшно кардинально щось змінювати в 65 років, але я його мати…

Дуже гірко відчувати, що на старості років ти нікому не потрібна. Хоча в мене є два дорослих сини й донька, але в кожного з них свої турботи. І я для них не рідна людина, а просто тягар.

Я в 33 роки залишилася одна з двома маленькими дітьми. Не змогла довго бути сама, знову вийшла заміж. Здавалося, що все налагоджується, з’явився син, але через дев’ять років ми розлучилися.

Молодший вирішив залишитися з батьком. Я не була проти. Розуміла, що батько зможе дати йому набагато більше, ніж я. Мені тоді було незрозуміло, як я хоча б старших на ноги поставлю, але якось пережили.

Діти виросли, пішли кожен своїм шляхом. Здавалося, що все буде гаразд. І на старості років я буду в колі сім’ї, в колі дітей і онуків. Спочатку проблеми почалися у старшого сина. Він став випивати, почалися сварки з невісткою.

Потім став напиватися все частіше, їхня сім’я затріщала по швах. У підсумку вона його вигнала, і він повернувся до мене. Тепер сидить без роботи на моїй пенсії, п’є і водиться з такими ж недотепами, як і він сам.

Ніякої допомоги, тільки сором і головний біль. Дочка пізно вийшла заміж, зятя привела до нас. Живуть вони погано, і в цьому вона звинувачує мене. Мовляв, це я винна, що ми живемо вчотирьох під одним дахом.

Винна, що вони постійно сваряться, що їм ніде заводити дітей. Старший син претензій не висуває, його все влаштовує, але, здається, без мене йому теж стало б краще. А куди мені подітися? Тільки у сина справи добре.

Він уже давно поїхав за кордон, облаштувався там, добре заробляє. Ось тільки раніше раз на рік приїжджав у гості, а потім перестав. Зрідка телефонує, уже три роки його не бачила наживо.

Я вже не раз говорила йому, що нам тут разом тісно жити. Розповідала, що було б добре мені або за місто переїхати, або ще кудись, але він нічого так і не відповів. Звичайно, я не напрошуюся до нього.

Не хочу бути тягарем, та й страшно кардинально щось змінювати в 65 років, але я його мати. Він міг би допомогти мені купити невеликий будиночок, де я б спокійно дожила свої роки. Від старших дітей допомоги чекати не доводиться.

You cannot copy content of this page