– Ааа, ось вона! Мого синочок хоче обібрати як липку! – кричала Єлизавета Георгіївна на весь ринок, – і своїх позашлюбних дітей на нього повісила. Всі мої гроші хоче!
– Єлизавета Георгіївна, заспокойтеся, інакше я викличу поліцію, – звернулася до неохайної, погано одягненої літньої жінки Яся, – ніяких позашлюбних дітей немає. А грошей у вас ніколи не було.
– Та щоб ти провалилася, – прокричала у відповідь її майже колишня свекруха і зникла в натовпі.
За Матвія Яся вийшла заміж п’ять років тому. Успішний, дорослий, він володів у місті мережею супермаркетів. Багато років жив у столиці, потім повернувся сюди.
Чоловік розповідав їй, що дитинство провів саме в їхньому місті, тому й вирішив вести тут свій бізнес. Ну і те, що його мати, Єлизавета Георгіївна, відмовлялася переїжджати куди-небудь, теж зіграло свою роль.
У мами Матвій був єдиною і дуже пізньою дитиною. Сина вона народила в 37 років, від випадкового заїжджого молодика. Тряслася над дитиною, як над скарбом.
Матвій маму не підвів – став успішним бізнесменом. Ось тільки жінок поруч з ним Єлизавета Георгіївна не терпіла.
Яся не сподобалася з першої секунди. Матвій взагалі довго тягнув із знайомством майбутньої дружини з матір’ю.
Вони вже жили разом. А до мами він все так само їздив щодня один. Якби Яся тоді знала, до чого призведе це знайомство, вона б на ньому й не наполягала.
Взагалі їхній шлюб з Матвієм був чимось на зразок історії про Попелюшку. Яся працювала в головній міській бібліотеці, а Матвій спонсорував один з їхніх просвітницьких проектів.
Вони познайомилися, розговорилися, обмінялися думками щодо творчості деяких сучасних письменників, а потім Матвій, власник мережі супермаркетів, став ходити до неї за книгами.
У них виявилися схожі смаки в літературі. Яся навіть читала книги, які відібрала для Матвія, перша, а потім ділилася з ним враженнями.
Матвій за жінками залицятися вмів. І Ярослава теж перед ним не встояла — він запросив її на виставку, куди вже було не дістати квитків. Відвіз на книжковий ярмарок, де накупив нових видань.
Загалом, цю фортецю Матвій брав за всіма правилами, з залицяннями та всім іншим. Яся — сирота, великого досвіду спілкування з протилежною статтю не мала.
Одягалася скромно, але мала класично правильні риси обличчя і гарні пропорції. В її особі Матвій придбав справжній діамант.
– Ясю, давай одружимося? – якось запропонував він, – адже ясно, що ми пара, один для одного просто створені!
– Без знайомства з твоєю мамою нічого не буде, – наполягала Ярослава, – гаразд, я без батьків. Але твоя мама тут, навіть живе поруч. Невже мене соромно їй показувати?
– Не в тому справа, – відповів Матвій, – мама літня, складна людина. Навіщо нам її турбувати і засмучувати?
– Чим засмучувати, весіллям? – здивувалася Яся, – ти що, розраховуєш обійтися без неї?
– Ні, – зітхнув Матвій. – На весілля доведеться покликати, вона мені не пробачить. Але знайомство тобі навіщо?
– Ну, так належить, – розгублено промовила Ярослава, – та що там за таємниці у тебе?
Через тиждень Матвій попередив її, що на вечерю прийде його мама, Єлизавета Георгіївна. Яся кинулася готувати свій фірмовий м’ясний пиріг. Але вечір перевершив усі її очікування.
Мати Матвія виявилася не просто літньою – дуже старою на погляд двадцятитрирічної дівчини. Звичайно, жінці вже виповнилося 75 років.
Одягнена Єлизавета Георгіївна була в теплу спідницю до п’ят, пухову кофту і затишні капці на овчині. Зовні теж виглядала цілком благопристойною мила старенька в окулярах.
Але промови вона виголошувала зовсім не відповідні до образу.
– Кого знову в дім притягнув, Матвію? – накинулася жінка на сина, – у цієї по обличчю все написано, бачу, що вона гуляща, жодних штанів не пропустить!
– Мамо, це Яся, Ярослава, – представив кохану Матвій, – дуже хороша, скромна дівчина.
– І ім’я чоловіче, у твоїх батьків що, розуму не було для дівчинки ім’я підібрати? – гаркнула на Ясю Єлизавета Георгіївна, – нумо відповідай, чого тобі треба від мого сина?
– Мамо, ми хочемо одружитися, – терпляче, як маленькій дитині, пояснив Матвій, – ось, вирішили тобі розповісти.
– Аааа. Ну, все ясно, молоду дружину в дім, а мене на вулицю? – Закричала Єлизавета Георгіївна, – вирішили залишити на старості років без кута, без даху?
Ой, що робиться, рідний синок зі світу зживає, а справи до цього нікому і немає!
– Мамо, ну ти що, ніхто тебе не зживає. Яся хороша, мене любить. Онуків тобі народить.
– А скільки їх? – пожвавішала старенька.
– Кого, мамо?
– Так онуків скільки? Ти кажеш, діти позашлюбні у неї. Скільки. Я ж кажу, безпутна, ти подивися, встигла народити. А така молода.
Вечір знайомства для Ясі перетворився на гру в зіпсований телефон.
Єлизавета Георгіївна будь-яку думку трактувала по-своєму. Коли Матвій відвіз матір додому і повернувся, Яся якраз накривала остиглий пиріг рушником, щоб не завітрився. За стіл цього вечора так ніхто і не сів.
– Ну що, задоволена? – роздратовано кинув дівчині Матвій, – познайомилася з майбутньою свекрухою? Як враження?
– Мотю, ну як, я все розумію. Але такого точно не очікувала.
– Не називай мене цим собачим прізвиськом. Мати не терпить, коли хтось мене так називає. Тільки Матвій і все.
– Добре. Слухай, може її лікарям показати. Ну повинні ж бути якісь таблетки, що поліпшують її стан.
– Та не піддається мати лікарям. І взагалі, вона все життя така, просто з віком це погіршилося. Що, вже передумала за мене заміж йти при такій спадковості?
Але Яся не передумала. Через три місяці вони одружилися. Ярослава продовжувала працювати в бібліотеці, Матвій займався бізнесом.
Свекруха весілля проігнорувала. Як вважала Яся – на щастя. Невідомо, який перформанс був заготовлений у Єлизавети Георгіївни до цього чудового дня.
Свої таланти свекруха їй зовсім скоро продемонструвала дуже яскраво – з’явившись до невістки на роботу.
– Де ця …, – лунав крик від входу в бібліотеку, – нехай залишить у спокої мого синочка. Нам такі не потрібні.
Бач, на моє багатство зазіхнула. Матвійко маму любить, а не цих дівчат…
По спині поповз холодний піт. Яся кинулася у вестибюль. А там уже натовп зібрався. У центрі уваги була її свекруха, Єлизавета Георгіївна, чомусь з кошиком, в літній панамці та сандалях пізньої осені.
– Ви до мене, ходімо, чаєм напою, – спробувала згладити ситуацію Яся і обійняла свекруху за плечі.
– Не чіпай мене! Син розповідав, які ти хвороби собі нагуляла в молодості. Не хочу такої зарази, – закричала Єлизавета Георгіївна, – люди добрі, а вона ж у мого сина вимагає, щоб він вигнав рідну матір з дому.
Ось, ходжу, в чому є. Дві доби нічого не їла. Вони мене морять голодом.
Яся, червона від сорому, тремтячими руками набрала номер Матвія. Той приїхав швидко і забрав матір.
Але колектив після тієї події до неї помітно охолов. А через місяць завідуюча повідомила, що ставку Ярослави скорочують, а її звільняють.
Вдома молода жінка, не приховуючи роздратування, висловила все чоловікові:
– Ну спасибі твоїй матері! Тепер мене інакше, ніж носія невідомої хвороби, і не сприймають. Який сором!
І як я тепер? Улюбленої роботи немає. Та я впевнена, що в жодну бібліотеку мене не візьмуть після цього.
– Я тобі приватну відкрию, особисто твою, – втішав дружину Матвій, – хочеш?
– Твоя мати і в неї втрутиться, щоб все зруйнувати, – втомлено відповіла Ярослава, – можна мені побути наодинці?
З цього дня Яся стала домогосподаркою. І тут виявилося те, чого вона раніше не помічала.
Свекруха бувала в їхньому домі щодня. Вперше зустрівши її на кухні, дівчина здивувалася. Вдруге обурилася.
– Єлизавета Георгіївна, ви б хоч попереджали, – попросила вона, – вискакуєте раптово, лякаєте.
– А що, з бібліотеки вигнали-таки тебе? – цілком розумним голосом замість привітання відповіла її свекруха, – не сподобалися їм мої слова? Запам’яталися?
– Так, настільки, що мене звільнили, – сердито відповіла Яся.
– А це ще квіточки. Що, думаєш, ти перша? Ти третя його дружина, а всіх інших я розігнала, – похвалилася свекруха. – Це вас може бути багато. А мама у мого синочка одна.
Ти, напевно, розраховуєш, що чоловіка багатого урвала, і сама з цього щось хочеш мати. Так ось, нічого тобі не буде.
Бізнес сина і майно все на мене записані. Не стане мами, він успадкує. А поки все я тримаю, міцно так.
– Ви спеціально все це робите? – Ахнула Яся, – ну звичайно, як же я відразу не здогадалася!
– Ось, зараз подзвоню, скажу Матвію, що ти стареньку нещасну з дому вигнала, він і повірить. Тобі не скаже, не такий він, мій син, але запам’ятає це.
Ярослава лише зітхнула. Вона зрозуміла, що життя їй у цьому домі не буде. Але протрималася ще п’ять років.
За ці роки Єлизавета Георгіївна встигла звинуватити її в отруєнні.
Але останньою краплею став момент, коли вона кинулася на Ясю з кулаками. Сталося це на ювілеї чоловіка, Матвій відзначав сорокаріччя.
Поки Яся виголошувала тост на його честь, бажаючи спокою і миру в родині, Єлизавета Георгіївна дивилася на неї з неприхованою ненавистю.
А пізніше підскочила і вчепилася невістці в волосся, порвала сукню, розкидала шпильки.
– Мій це синок, і тільки мій, – кричала жінка, – не отримаєш ти його, як не старайся. І нема чого тут воду каламутити. Миру їй треба в родині. Не буде тобі миру, поки я жива.
– Та забирайте, – раптом втомлено сказала Яся. – З днем народження, Матвію, будь щасливий.
Вона розвернулася і вийшла із зали. Чоловік, як і очікувалося, залишився заспокоювати матір. За Ярославою він не побіг.
А вона зібрала свої речі і поїхала в дошлюбну квартиру, яку отримала після дитбудинку.
Наступного дня Ярослава подала на розлучення. Від чоловіка вона нічого не вимагала. Вмовляти Ясю залишитися з ним Матвій не став.
Свекруха продовжувала дивуватися, її вже вважали кимось на зразок міської божевільної.
Довіра партнерів і знайомих до Матвія поступово падала. Після чергової зустрічі зі свекрухою на ринку Ярослава була впевнена, що зовсім скоро той втратить останні крихти поваги оточуючих.
Але тепер їй було на це абсолютно байдуже.
Спеціально для сайту Stories
