– Дивно, – подумав Ігор, відкриваючи двері своїм ключем, – де це Надія?
У передпокої він першим ділом заглянув у шафу для взуття і помітив, що на полицях відсутні бежеві замшеві черевики дружини, якими вона так дорожить. Немає улюбленого пальта дружини ніжно-персикового кольору і легкого шовкового шарфика.
– Хм… Вона вже давно мала прийти з роботи і чекати на мене. Цікаво, Надія приготувала вечерю, перш ніж зникнути? – вголос сказав Ігор, – я сьогодні дуже зголоднів.
На столі стояла каструля з пловом. У холодильнику Ігор знайшов крабовий салат і компот із сухофруктів.
Навіть кіт не вийшов його зустрічати – він ліниво прочинив одне око і, переконавшись, що в будинку немає сторонніх, солодко позіхнув.
Потім кіт, згорнувшись клубочком, продовжив доглядати свій післяобідній сон, який повільно і непомітно переходив у відпочинок перед вечерею.
Рудого годували по годинах – трапезувати йому ще рано, так що можна досхочу відпочити від повсякденних турбот і виснажливої роботи, яка полягала в тому, щоб робити життя мешканців двадцятої квартири не нудним і багатим на позитив.
Ігор переодягнувся в домашній одяг, переглянув у телефоні всі новини, виглянув у вікно, а дружини все не було.
– Гаразд, піду на кухню, – вирішив він.
– Вечеряти не буду, перехотілося, – подумав Ігор, відсуваючи тарілку вбік, – пройду до себе в кімнату.
Там він безцільно клацав пультом, марно намагаючись знайти те, що зможе його зацікавити.
Від нудьги Ігор підійшов до вікна, за яким його очам відкрилася дивовижна повсякденна панорама, яку він так старанно не хотів помічати – сонце повільно котилося до своєї опочивальні, на прощання посилаючи своїм глядачам палкі поцілунки.
Ігорю навіть здалося, що денне світило простягнуло до нього руки і торкнулося його обличчя – він відчув тепло на своїх щоках.
– Ну куди ж поділася дружина? – Ігор задавав собі це одне і те ж питання і не знаходив на нього відповіді.
Кіт підійшов до нього ззаду і втупився йому в ногу своїм холодним носом.
– Мяу! Мяу! – Рудий дивився на Ігоря поблажливо-питально, ніби говорив:
“- Жерти хочу! Миска моя порожня! Ну ж бо! Поспішай! Наповни смачною їжею і чистою водою мої улюблені миски! Та швидше!”
– Ну чого ти кричиш, Рудий? – голосно сказав Ігор і злякався звуку свого голосу ,– зараз нагодую тебе. Взагалі-то тебе завжди годує Надія.
На кухні, невміло поєднавши в котячій тарілці порцію каші і риби, Ігор поставив її на підлогу зі словами:
– Їж, ледарю!І взагалі, це не мій обов’язок, тебе годувати! Це ти – улюбленець господині, а я так, терплю тебе на своїй території, так що, поки дружина відсутня, будеш слухатися мене, тобі це зрозуміло?
І під ногами у мене не заважай, а то віником по спині отримаєш!
Кіт, не моргаючи, довго і здивовано дивився на Ігоря. Потім він недовірливо підійшов до тарілки, понюхав її вміст, презирливо фиркнув і побрів на своє улюблене місце, яким було підвіконня в спальні господарів.
Там Рудий проводить більшу частину свого часу, де він спостерігає за життям мешканців будинку через прозоре скло.
– Цікаво, якби коти вміли розмовляти, що б вони сказали людям? – Ігор занурився в роздуми.
– Рудий, припустимо, знає, де зараз знаходиться Надія? Чим вона займається, коли мене немає вдома?
Так склалося, що Ігор не любив спілкуватися з дружиною по телефону. Та й взагалі, про що з нею розмовляти? Про рецепт борщу чи грибного супу? Що вона в житті розуміє? Тризначні цифри в голові множить у своїй бухгалтерії?
Йому відразу навіть на думку не спало, що можна дружині зателефонувати. За цілих вісім годин він не знайшов хвилинки, щоб поцікавитися, як у неї справи, втім, не тільки сьогодні.
Та й спали вони з дружиною вже давно в різних кімнатах – заважала дружина Ігорю, коли читала свої безглузді книжечки.
Це так Ігор вирішив – спати окремо. Одному набагато зручніше – ніхто не претендує на його простір. Та ще й Надія весь час стягувала на себе ковдру і закутувалася в неї, прирікаючи Ігоря на неминучий відхід від холоду.
Єдиний вихід із ситуації, що склалася, на думку всезнаючого глави сім’ї – це роздільний нічний сон.
Звичайно, можна купити дві ковдри, але ця прогресивна і практична думка ще не відвідала світлу голову Ігоря. І, знаєте, дві спальні – це так круто! Тим більше в гості ходити один до одного можна – це так романтично!
Нарешті, Ігор взяв у руки свій мобільний і натиснув на потрібні кнопки.
Телефон дружини відгукнувся. Він лежав у вітальні на журнальному столику, прикритий книгою.
– Ось вже роззява! – Ігор розлютився вже не на жарт – вийшла з дому і телефон не взяла! Поговорю сердито з нею, щоб наступного разу не забувала свій мобільний! Я ж переживаю! Як вона могла так зі мною вчинити? Не подзвонила, нічого не сказала, де вона і коли повернеться.
Правду кажучи, Ігорю дуже не подобалися дзвінки дружини йому на роботу. Він майже завжди грубо їй відповідав – чого дзвониш, адже заважаєш.
Від нічого робити Ігор відкрив дверцята приліжкової тумбочки дружини. Там на полиці він побачив в’язані іграшки. Це були сірий довговухий зайчик, білий котик і жовте смішне каченя.
– Звідки взялися ці іграшки у нас вдома? – дивувався Ігор, – і спиці з клубками? Надія, що, в’язати навчилася? Я й не знав. Вона що, приховувала від мене своє захоплення? Ось же! Не зізналася навіть! Ці мордочки у неї вийшли такі кумедні!
Попри волю Ігор милувався творчістю дружини.
– Хоч би з Надією нічого не сталося! – Ігор, як завчену молитву, повторював одну і ту ж фразу, – ось тільки повернеться, і ми з нею будемо в шахи грати – пам’ятаю вона у мене в молодості іноді вигравала, та й в кафе разом сходимо, а то я вже й не згадаю, коли ми разом піцу там їли.
Так, у місті повно закладів, де можна разом весело провести час і поїсти різних смаколиків. Вона мене вже й не просить кудись сходити – я постійно відмовлявся, а зараз не буду.
Гроші поки що на такі розваги є, не збирати ж їх, не зрозуміло, на що?
Через годину Ігор уже разом із котом дивився у вікно. Там кипіло життя! Чоловік нарешті роздивився, на якій марці автомобіля їздить його сусід по сходовому майданчику.
– Дивись який! Ще й торт в руках тримає! Це він Ларисі своїй смакоту несе.
А ось коли він сам дружину свою балував солодощами – вже й не згадає.
– А це хто там такий намалювався? Це Женька з тридцять четвертої квартири? Під руку з якоюсь задоволеною мадам йде. Так це його дружина Анжела – з першого погляду і не впізнав її.
Вона що, при надії? Ось справи ,- думав Ігор, розглядаючи чуже щастя.
– А як Максим, з сорок четвертої квартири підріс! Вже сам ходить! Може і нам з Надією дитинку народити? Вона давно у мене просить малюка, та ми ще й не пожили для себе. Потрібно обговорити цю перспективу. Ось дружина, мабуть, зрадіє! Думаю, що настав час подумати про дітей.
Голодний Рудий обнюхав орхідею, страждально зітхнув, але свій пост не покидав – без господині вечеряти кіт навідріз відмовлявся.
Ігор присунув до вікна стілець і сів на нього. Він і сам не відводив очей від вікна – може там він побачить свою зниклу Надію.
– Зателефонувати, чи що, і розпитати у колег або подруг дружини, де вона може бути. Та тільки жодного номера телефону в моїх контактах немає.
Ніколи не було потреби записувати телефони непотрібних мені людей. Дурні вони всі і безглузді. Тільки б Надія скоріше повернулася. Погано мені без неї.
Ніколи б не подумав, що три години без дружини так можуть на мене вплинути.
Надя завжди тихо сидить у своїй кімнаті, щоб мене не відволікати від справ, щось, напевно, майструє або читає, а мені і добре, що вона, начебто зі мною, але і не заважає.
Але хіба вона може мені завадити? Та що я, справді, справи державної важливості вирішую? Так, в комп’ютерні ігри граю або футбол дивлюся.
А мені б зараз тільки дізнатися, що у неї все добре, що вона жива і здорова. І це буде те, що я найбільше хочу! – так, подібні думки Ігоря ніколи не відвідували.
– А можливо Надя від мене пішла? І телефон не взяла! Або, найнеприємніше, іншого чоловіка знайшла? І кота голодним залишила? Образилася, чи що, на мене?
Так, я не обідаю з нею разом, і не снідаю, та й не вечеряю теж. Один їжею насолоджуватися в тиші люблю.
Дружина спочатку засмучувалася з цього приводу, але останнім часом змирилася.
Ось, хто вона для мене? Кохана жінка? Так, і не тільки. Надя для мене – це весь світ – вже витираючи мокрі очі, думав Ігор, – а вона мовчить, та на всі мої сумнівні і марні причіпки не реагує.
Відразу сердилася і плакала, але я не звертав на це уваги. Головне для мене – це мій внутрішній комфорт, щоб його ніхто не порушував. Правда, я дуже Надію заморочую. Напевно, не потрібно більше цього робити.
А якщо вона потрапила під машину? Або її пограбували? Або ногу зламала? Ніколи собі цього не пробачу!
За вікном стало вже зовсім темно.
– Вже час повідомити в поліцію, що у мене зникла дружина? Що я їм скажу? Зізнаюся, що дружини немає вдома три години? Не приймуть там мою заяву – відходячи від вікна, думав Ігор.
В очікуванні минуло ще чотири години…
Ігор не знаходив собі місця від неспокою. Він уже переодягнувся і зібрався йти на пошуки дружини.
Раптом кіт зістрибнув з вікна і галопом побіг до вхідних дверей. Там він почав голосно нявкати і шкрябати кігтями двері.
Ігор кинувся в коридор. І тут хтось повернув у замку ключ!
На порозі з’явилася Надя.
– Надя! Де ж ти була так довго? І мобільний з собою не взяла? Я вже змучився, все тебе виглядав! – цілуючи дружину, сказав Ігор.
– Добрий вечір,Ігорю! Вірніше, доброго ранку! Вибач, що так вийшло! Спочатку я гуляла за містом, потім звернула в поле. Там я слухала, як співають птахи! Це так класно!
Потім я все бродила і бродила, розмовляла з травичками і квітами – шкода, що ти зі мною майже не розмовляєш, а мені так хочеться розповісти тобі про те, як у мене пройшов день.
А там вони, ці безсловесні рослини, не кажучи ні слова, слухають мене співчутливо і відповідають, киваючи своїми головами.
Ще я вирішила подивитися, як за горизонт буде ховатися сонце. Тут, за будинками, зовсім не видно цього дива! Ти знаєш, сонце швидко покотилося в своє ліжечко, а я залишилася одна. Стало зовсім темно.
Я поспішила додому і заблукала! Спочатку я злякалася, але потім взяла себе в руки і пішла на світло ліхтарів. Довелося, правда, багато ходити.
Потім я втомилася і трохи відпочила, присівши на землю, поплакала і знову встала.Я вийшла на трасу, і ось я вдома! – швидко промовила Надя.
– Надю! Вимий, якнайшвидше руки і підемо разом їсти. Зараз я плов нам розігрію, салат з холодильника принесу, компот у святкові склянки розіллю і хліб наріжу. Сядемо поруч і поговоримо, – мирно сказав Ігор.
– І ще. Я запишу номери телефонів твоїх колег по роботі і подруг. І, якщо ти не проти, завтра разом сходимо в кафе. Я знаю, що ти любиш круасани, а в новому кафе якраз такі печуть, з шоколадним кремом.
Я був таким сліпим! Знаєш, я всі ці роки думав, що нам не потрібні діти. Я помилявся! Хочу зізнатися, що ти моя найдорожча перлина.
Вибач, що ніколи не говорив тобі про це. Я цю перлину давно вже знайшов, поклав у скриньку і не звертав на неї уваги. Лежить собі, ну нехай і лежить. Адже вона у мене є, що ще потрібно? Навіть пил не витирав.
Обіцяю тобі, що я постараюся змінитися. Я не бачив тебе кілька годин, а мені здалося, що кілька днів, і я зрозумів, що сильно тебе кохаю. Так буває. Ти мені віриш? – міцно обіймаючи свій скарб, сказав Ігор.
– Вірю, – тихо відповіла перлина, закриваючи від задоволення очі……
Ситий і задоволений кіт спав біля ніг своїх господарів – кому, як не йому, знати, де живе справжнє щастя.
Погодьтеся, коти і самі приносять з собою в будинок букет, в якому немає жодної зайвої квітки.
А щастя живе там, де по-справжньому люблять, піклуються, чують і слухають одне одного, не ведуть рахунок образам, намагаються не помічати дрібні промахи.
Там, де до кінця сподіваються і вірять, прощають і забувають. Не пам’ятають погане. Адже, якщо тримати в пам’яті всі образи, то для кохання там не буде місця.
Ігор і Надя заснули, ніжно обіймаючи один одного. Добре, що сьогодні у них вихідний день.
Звичайно, Ігор не зміниться за одну ніч, та й Наді потрібно не замикатися в собі і проговорювати те, що її турбує. Важко викорінювати глибоко вкорінені звички.
Хочеться вірити, що у цієї пари все буде добре. Але не відразу. Доведеться ще багато чого змінювати їм обом для того, щоб стати по-справжньому щасливими. Але це того варте.
Спеціально для сайту Stories
