– Люба, чим тобі допомогти? Давай, я на стіл накрию? – Максим метушливо бігав по квартирі.
– Так, можеш виносити прибори у вітальню, – Анжела кивнула в бік столу, де стояли тарілки, чашки і ложки.
– Ось і добре! А то сидиш, салати нарізаєш, а мені зайнятися нічим, – натхнений чоловік узяв посуд і, наспівуючи щось собі під ніс, вийшов із кухні.
– А все-таки добре, що ми з тобою вирішили на Новий рік романтичну вечерю влаштувати! – крикнула жінка слідом за чоловіком, що йшов. – Скільки років ми з тобою не відзначали це свято на самоті?
– Наді шістнадцять, а Павлу чотирнадцять. Ось і рахуй! – голосно відповів Максим, а потім знову з’явився в дверях кухні. – Я теж радий, що в нас вийшло усамітнитися, – чоловік підійшов до дружини і обійняв її ззаду.
– Діти вже виросли. Можемо, нарешті, приділити час одне одному, – Анжела повернулася до чоловіка. За ці роки в них були і проблеми, і радощі… Але вона так само його любила. – Треба б напої на холод винести, а то несмачне буде.
– Зараз зроблю! – Макс підморгнув дружині, дістав дві пляшки з шафи і відніс їх на балкон.
Анжела і Максим були одружені вже сімнадцять років. Вони познайомилися в інституті і практично відразу ж одружилися. Після весілля у подружжя з’явилася дочка, а ще через два роки – син.
Усе життя батьки жили заради дітей. Вони обидва працювали, і всі свої сили вкладали у виховання Наді та Павла. Але тепер діти виросли, і подружжя перестало їх надмірно опікати.
Цього року підлітки вирішили, що не відзначатимуть новорічні ссвята в колі сім’ї. Надія виявила бажання поїхати до бабусі в село. Там у неї було багато друзів.
Дивлячись на сестру, Павло теж вирішив, що не хоче сидіти вдома з батьками. Він сказав, що теж вирушить до улюбленого дідуся і бабусі.
Максим і Анжела не стали заперечувати. Вони були навіть раді, що залишаться удвох вдома. Цілих шістнадцять років подружжя не влаштовувало Новорічних вечорів одне для одного, але тепер у них з’явилася така можливість.
Приготувавши кілька салатів, закуски і запечену з яблуками качку, Анжела привела себе до ладу і вийшла з кімнати.
– Ого! – глянувши на ошатну дружину, у чоловіка навіть очі заблищали. – Люба, ти маєш чудовий вигляд! Тобі дуже личить ця сукня.
– Дякую, – зніяковіла дружина. – Ну що, будемо проводжати старий рік? До бою курантів залишилося трохи менше трьох годин.
– Я не проти в спальні зустріти, – Максим оцінив виріз на сукні дружини. – Може, третього під бій курантів зробимо, га?
Анжела хихикнула. Їй лестила увага чоловіка, незважаючи на стільки років, прожитих разом. І все ж їй хотілося трохи подражнити Максима. Вона приготувала йому особливий подарунок, а він мав бути презентований на тлі ялинки.
– Я не проти! Але може спочатку все ж таки за стіл? Ігристе вже охололо, а стіл ломиться від усіляких смаколиків. А ти, напевно, страшенно голодний.
– Так! Не можу більше терпіти, – чоловік дивився зовсім не на салати.
– Тоді сідай, – розсміялася Анжела і влаштувалася навпроти чоловіка.
Поглядаючи на годинник, Максим спритно відкрив пляшку і розлив напій по келихах.
Але тост він сказати не встиг: Анжела увімкнула повільну музику, і її вбрання перетворилося на дуже “цікавий” костюм снігуроньки.
– Оце так… – присвиснув Максим, очікуючи шоу, яке дружина готувала, відвідуючи уроки пластики для жінок.
Коли сталася кульмінація танцю, Максим і думати забув про салати… Але раптом у двері подзвонили.
– Кого це там принесло за годину до Нового року? – Здригнувся Максим. Анжела теж не розуміла, хто міг приїхати до них у такий час. У її плани не входили гості.
– Не будемо відкривати, я хочу продопродовження шоу!
Але Анжела не змогла розслабитися, бо не тільки у двері постійно дзвонили, а й надзвонювали по телефону.
– От же… – довелося перерватися. – Піду гляну, хто там.
Вийшовши в передпокій, Максим відчинив двері й обімлів:
– Мамо? Тату? Ви що тут робите?
– З прийдешнім вас! – почувся гучний голос Євгенії Володимирівни.
– І вас також… – протягнув син, невдоволено глянувши на матір.
Батьки прийшли ну дуже невчасно, прямо як у студентські роки.
– А чого це ви вирішили приїхати до нас у гості?!
– Ну що за питання?! – свекри безцеремонно ввалилися у квартиру, – Ми почули, що Надя і Павло поїхали в село, і подумали: чого ви будете сидіти удвох? Ось і вирішили скрасити ваше свято.
Євгенія Володимирівна поспіхом зняла шубу і попрямувала відразу у вітальню. Де Анжелі довелося дуже швидко натягувати халат.
– О, як гарно ви стіл накрили. А я ось нічого не готувала. Думала, все одно до вас поїдемо, навіщо продукти переводити? – жінка підсунула стілець і сіла на те місце, де хвилину тому сиділа Анжела. Поруч вона посадила свого чоловіка.
– Ну що, будемо проводжати старий рік? Чи ви ще не готові? Анжело? Ти чого в халаті? А ну-ка швидко, вбирайся! Негоже сидіти на святі в домашньому!
– Та вже… – фиркнула господиня квартири й невдоволено глянула на Максима. Чоловік теж не був радий гостям, але виганяти батьків він не наважився.
Анжела пішла на кухню і винесла звідти додаткові прилади. Жінка розраховувала, що свекри посидять трохи, а після бою курантів одразу поїдуть додому.
Долив напій в порожні келихи, Макс сказав тост і почав жувати салат.
Дві години подружжя сиділо як у воду опущене. Вони мовчки дивилися телевізор і слухали нескінченні коментарі Євгенії Володимирівни, перезираючись і думаючи, як би скоріше випровадити батьків з дому. Гучна і весела свекруха не замовкала ні на хвилину, а її чоловік завзято сміявся над кожним її жартом.
Після дванадцятої Анжела почала натякати свекрусі, що їм із Максимом час спати.
– А ви йдіть-йдіть, – кивнула Євгенія Володимирівна в бік спальні. – Ми тут із Віктором самі розберемося. Подивимося передачу, а потім ляжемо на дивані, а стіл можна і завтра прибрати. До ранку нічого із салатиками не трапиться.
– У сенсі? – не зрозуміла Анжела. – Ви хочете залишитися в нас?!
– Звісно, а ти як думала? – Євгенія Володимирівна витріщила очі на невістку. – Вітя вживав. За кермо йому не можна. А таксі зараз нечуваних грошей коштує. Кажу ж, ідіть спати, а ми самі себе розважати будемо.
– Гаразд, на добраніч, – сказав Максим і, насупившись, пішов із вітальні. Слідом за ним пішла й Анжела.
– Ось це романтична вечеря… Ось так Новий рік… – лягаючи спати, невдоволено висловилася Анжела.
– Так уже, – погодився чоловік. – Хто ж знав, що батькам спаде на думку скрасити нашу “самотність”? Але тепер уже нічого не поробиш. Нехай сидять, а завтра вранці я їх сам випроваджу. Максим поцілував дружину і повернувся на інший бік. Про продовження не могло бути й мови.
Змирившись зі зіпсованим святом, Анжела теж спробувала заснути. Але ні через годину, ні через дві в жінки не вийшло зануритися в сон. Гучна Євгенія Володимирівна продовжувала сидіти у вітальні й щосили реготати над героями якоїсь передачі.
– Ні, ну це неможливо! – Анжела не витерпіла і висловила своє невдоволення. – Макс, може, ти зробиш що-небудь?
– Добре, – змучений Максим підвівся з ліжка і вийшов до матері.
– Мамо, ти можеш бути тихіше? Ми з Анжелою заснути не можемо через твої крики. У нас дуже погана звукоізоляція.
– Ой, які ви ніжні, – з іронією видала Євгенія Володимирівна. – Свято ж! Хто взагалі спить у цей час?
– Ми спимо! – у дверях вітальні з’явилася обурена господиня. – Але ми не спали б, якби ви не прийшли до нас без запрошення! А сидіти з вами до самого ранку ніякого здоров’я не вистачить.
– Бач ти, як заговорила! – образилася Євгенія Володимирівна і подивилася на сина. – Що, тепер батькам до вас у гості не можна приїжджати?
– Можна, мамо, але треба було попередити. Ми цей вечір з Анжелою хотіли удвох провести.
– Так, а ви нам усе зіпсували! – невістка продовжила промову чоловіка.
– Ах, ось як? – ображено видала свекруха і штовхнула вбік майже сплячого чоловіка. – Чуєш,Вітю? Ми, виявляється, їм завадили! Цікаво, чим? У вашому віці треба вже думати про сім’ю, а не про себе! Гаразд, нам тут не раді. Поїхали додому!
– Але я ж вживав! – свекор стрепенувся і розгублено подивився на дружину. – Як я сяду за кермо?
– А це нашого сина не хвилює, – демонстративно фиркнула жінка.
– Не переживай, тату, я викличу таксі, і сам його оплачу, – відповів Максим.
– Ось, бачиш? – Євгенія Володимирівна покосилася на чоловіка. – Макс навіть нам таксі готовий оплатити, аби ми поїхали звідси.
– Мамо, не потрібно влаштовувати скандал! Я ж тобі сказав, наступного разу попереджайте.
– Гаразд-гаразд, я все зрозуміла, – продовжила сваритися жінка. Після цього вона вийшла в передпокій і вийняла з сумки контейнери.
– Але вдома я нічого не готувала, тому заберу салатики як гостинці.
Забивши пластикову тару їжею, Євгенія Володимирівна склала її в пакети.
– Ви що, вирішили все забрати? – Анжела з подивом оглянула напівпорожній стіл.
– А що вам і їжі для нас шкода? – накинувши шубу, жінка з чоловіком підійшли до дверей.
– А ви самі-то гостинці нам принесли? Я щось не пригадаю, – з докором підняла одну брову Анжела. Вона знала, що її свекруха була досить простою жінкою, але з такою безцеремонністю невістка стикалася вперше.
– Ти нас виганяєш, а ми тобі гостинці маємо везти? – чекати відповіді на своє запитання Євгенія Володимирівна не стала. Вона всучила повні пакунки чоловікові й вийшла з квартири. Уже спускаючись сходами вниз, жінка голосно крикнула синові, щоб той викликав таксі.
– І ти оплатиш їм поїздку? – Анжела роздратовано глянула на чоловіка.
– Якщо я цього не зроблю, вони повернуться, – зітхнув Максим. Чоловік узяв телефон і викликав для батьків машину.
Після довгих проводів бажання спати зовсім відпало, тому подружжя вирішило продовжити святкування Нового року. Максим дістав другу пляшку і розлив її по келихах. А Анжела швидко зробила бутерброди з ікрою і присіла на диван поруч із чоловіком.
– Усе-таки ми правильно вчинили, що їх випровадили, – сказала дружина, дивлячись на чоловіка.
– Так, треба було зробити це раніше, – винувато відповів Максим. – Наступного разу нікому двері відчиняти не будемо.
– Згодна, – посміхнулася Анжела.
– Можна, на біс? – запитав Максим, вмикаючи повільну музику на телефоні дружини.
– Можна… – відповіла Анжела.
Незважаючи на те, що подружжя не опинилося удвох під бій курантів, увесь залишок ночі вони провели разом. Це були їхні найромантичніші години за останні сімнадцять років.
