У житті Оленки все було навпаки. Квитки на іспитах неодмінно з тими питаннями, які вона не вивчила. На роботі або начальник паразит, або не колектив, а повне неподобство, або сама щось зробить не так, що потім соромно колегам в очі дивитися.
По дорозі на співбесіду, в гості або на корпоратив обов’язково каблук зламається або машина, що проїжджає повз, оббризкає брудом з калюжі. Про кохання вона взагалі говорити ні з ким не хотіла, тому що в цьому відношенні їй не щастило хронічно.
― Ну чому у нормальних людей, як у зебри, після чорної смуги завжди йде біла, а у мене відразу … хвіст? ― скаржилася вона матері після того, як чергова начебто найкраща подруга відвела у неї чергового залицяльника.
― Ну що ж зі мною не так?
― Та все з тобою нормально, ― заспокоювала її мама. ― Просто ти у мене невдаха. Не переживай, знайдеться і для тебе в цьому житті своє місце.
― Знайдеться… Коли? Мені вже майже тридцять, мамо.
― Ну і що? Я тебе в скільки народила? У тридцять шість. Пізно, так, але ти ж є. І мене теж удача свого часу не балувала, а потім познайомилася з твоїм батьком, і все на свої місця встало.
Слабка втіха, але все одно краще, ніж нічого. Після кожної такої розмови Оленка змушувала себе вірити, що все колись налагодиться, але чергова локальна катастрофа знову зводила весь оптимізм нанівець.
***
Це сталося в звичайнісінький день, який за ступенем пар…ивості мало чим відрізнявся від багатьох попередніх.
Напередодні Оленка, як завжди, готувала звіти, але помилку у файлі виявила тільки вранці, коли документи вже були відправлені в головний офіс директору. Оскільки попередня така помилка закінчилася доганою і останнім попередженням, цей день мав стати днем її звільнення. Черговим, тому що пропрацювати довше року їй не вдавалося ніде.
Вона навіть не сумнівалася в плачевних наслідках своєї неуважності, тому прямо з ранку почала звільняти робоче місце від особистих речей, чим викликала щире здивування колег.
― Олено, ти що? ― нахмурилася начальниця відділу Валентина Ігорівна.
― Нічого, ― знизала плечима дівчина. ― Шеф обіцяв звільнити мене після наступної помилки, ось сьогодні якраз цей момент і настав.
― Через друкарську помилку? Жартуєш? Прислів’я знаєш з цього приводу? Не помиляється той, хто нічого не робить.
― Так, але я помиляюся, здається, ще до того, як починаю щось робити, ― зітхнула Оленка. ― Та годі, не вперше. У мене все життя таке.
― А тобі в дитинстві чорна кішка дорогу не перебігала випадково?
Відповісти на це питання Оленка не встигла, тому що Валентину Ігорівну викликали до вищого керівництва, а звідти жінка повернулася з нервовим рум’янцем на пухких щоках і неприємною, але цілком очікуваною новиною ― недбайлива співробітниця звільнена без відпрацювання. Дякую, що хоч розрахунок дали.
Кішка… Жодна чорна кішка нічого їй не перебігала. Кішки взагалі шарахалися від неї вбік, ніби бачили перед собою не людину, а скажену вівчарку.
І вдома теж… Скільки разів вона просила у мами кошеня? І чим це закінчувалося? Якщо не сльозами з приводу передчасної см…ті вихованця, то риданнями через те, що звірятко втекло. Собака був, так. Цілих дванадцять років прожив. А кішки… З цими тваринами чомусь ні у неї, ні у матері стосунки не складалися.
Віддаючись цим невеселим роздумам, Оленка, як завжди, зовсім не дивилася під ноги і по сторонах, тому несподівано збила з ніг дівчинку років десяти, яка притискала до грудей якусь ганчірку.
― Ой, вибач, ― вибачилася Оленка, допомагаючи дівчинці підвестися. ― Не забилася? Ніде не болить?
― Тітонько, візьміть кошеня, ― замість відповіді простягнула їй дівчинка згорток, з якого стирчала брудна мордочка невизначеного кольору. ― Його викинув хтось, а мама не дозволяє собі залишити.
― Боюся, це погана ідея, ― нахмурилася дівчина, розглядаючи брудну істоту зі злиплими, хворими очима.
Збіг? Адже саме зараз вона думала про кішок і кошенят! З одного боку, погодитися і тим самим приректи жалюгідну істоту на долю її попередників було жорстоко, а з іншого…
Адже ніхто ж не захоче заводити хвору тварину. Ну, ця дівчинка походить вулицею годину-другу, а далі що? Викине кошеня назад на те саме сміттєзвалище, де взяла його?
Змушуючи себе залишатися байдужою до благального погляду дитини і жалюгідного вигляду звірятка, Олена негативно похитала головою і відвернулася.
Навіть відійшла на кілька кроків, але жалість і співчуття пересилили всі інші емоції, і вже через хвилину вона бадьоро крокувала у напрямку до свого будинку з брудним згортком в руках. При найближчому розгляді тварина виявилася жіночої статі, а після купання з’ясувалося, що кішка зовсім чорна.
― Накаркала Віра Ігорівна, ― скривилася Олена, милуючись своїм придбанням, яке жадібно поглинало сосиску, видаючи низьке утробове гарчання. ― Ось тільки чорних кішок мені якраз і не вистачало.
У ветлікарні, куди Олена того ж дня відвезла безіменну кішечку на консультацію, їй дали листочок з назвами необхідних ліків і візитку з телефонами волонтерів, які можуть допомогти з пошуком господарів для тварини.
― Дзвони відразу, а то ж не виживе, ― бурчала мати по телефону.
― Ну куди її таку замучену? ― протестувала Оленка. ― Спробую вилікувати і відгодувати, а потім вже буду прилаштовувати.
Вона навіть ім’я своїй тимчасовій вихованці дала ― Лакі. Удача…
Дивна річ, але з появою кошеняти в будинку багато що змінилося. По-перше, вдячна тварина нікуди не збиралася тікати, йти на той світ і взагалі визнала Олену своєю господинею.
Лакі ходила за нею слідом, постійно лізла на руки і спала виключно у Олени під боком, що було найдивнішим. Попередні кішки ніколи навіть у кімнату до неї не заходили, а ця…
По-друге, менше ніж через тиждень після цього несподіваного придбання, дівчина знову влаштувалася на роботу, хоча зазвичай на пошуки підходящої вакансії у неї йшло два, а то й три місяці.
По-третє, Олена нарешті перестала спотикатися на кожному кроці, розбивати посуд і припускатися прикрих помилок. Навіть мати помітила, що з донькою відбувається щось незрозуміле, але при цьому явно хороше.
Лакі залишилася, оскільки її поява ознаменувала собою початок нового періоду в житті Оленки. Нові знайомства, нові відкриття і нове кохання, якого дівчина боялася більше за все інше.
***
― Бабусю, я виходжу заміж. Приїдеш до мене на весілля? ― Олена обійняла свою стареньку бабусю Настю, яку обов’язково приїжджала провідати щороку.
― О як! ― здивувалася старенька. ― Впевнена, що він той, хто тобі потрібен? Не кине, як ті, колишні?
― Не кине, бабусю. Він мене кохає. По-справжньому, ― з щасливою посмішкою відгукнулася Олена. ― У мене тепер є своя власна удача з виводком маленьких удач, тож все буде чудово, я навіть не сумніваюся в цьому.
― Що ще за удача така? ― нахмурилася баба Настя.
― Чорна кішка, Лакі. Сама не знаю, чому так назвала її, але як вона з’явилася, все з голови назад на ноги перевернулося. Робота, стосунки… Все, бабусю. А я хіба тобі про неї не розповідала по телефону?
― Не пригадую… Хм-м… А знаєш, я коли мамою твоєю ваг..на ходила, до нас кішка чорна приблукала. Пузата теж. Я довго її з двору вигнати не могла, а сусідка моя, сказала тоді, що не треба тварину гнати. Мовляв, удачу своїми руками від себе проганяю.
А у мене і так дві кішки було, куди ще й чужа? Прогнала. Камінням в неї кидала, мітлою би.а… Може, тому у вас з мамою в житті все так криво, га? Мене це не торкнулося, тільки кішки мої зникли після цього. Та й потім жодна не прижилася, досі з мишами мучуся.
Може ж таке бути, що через мене це все вам перейшло? У твоєї матері теж були то болячки, то розчарування, поки твій батько не подарував їй чорну кішку. Саме чорну. Інші у неї теж не жили.
Ця теорія здавалася божевільною, але давала хоч якесь пояснення, чому до пори до часу ні у Оленки, ні у її матері життя не складалося. Олена довго думала, як поговорити про це з мамою, а потім з’ясувала, що все було саме так, як припустила бабуся Настя.
Так, дійсно мати теж мучилася невдачами і невезінням з самого дитинства до тих пір, поки не познайомилася з батьком Олени, який на перше ж побачення приніс чорне кошеня з червоним бантиком на шиї.
Дивний подарунок, але саме з тих пір життя у мами пішло по-іншому. Правда, мама була твердо впевнена, що справа була в правильному чоловікові, а ніяк не в нявкаючій грудочці шерсті. І тато її в цій впевненості підтримував цілком і повністю, але у Олени була своя думка з цього приводу.
І далі теж був дивний збіг — мама віддала свою кішку, коли була при надії, тому що лікарі сказали, що домашні тварини переносять якусь заразу, яка може нашкодити дитині. Бабуся прогнала, а мама віддала, і в обох випадках після цього народжувалися невдачливі діти.
Збіг це чи якась незрозуміла з наукової точки зору, але реально працююча система, Оленка з’ясовувати досвідченим шляхом не збиралася.
Чорна кішка з дуже доречним прізвиськом Лакі жила з нею дуже довго.
Рудий Чарлі, смугаста Муська, поважний перський кіт Граф рідкісного шиншилового забарвлення ― ніхто більше не втік і не загинув. І життя хоч і не стало схожим на казку, але все ж змінилося на краще настільки, що про колишні неприємності Олена згадувала з посмішкою.
І родинна невдача не торкнулася ні її дітей, ні онуків. Чорні кішки були тому причиною чи ні ― яка різниця? Адже все налагодилося, а це найголовніше.
Спеціально для сайту Stories
