– Ой, дівчата, вибачте, запізнилася! – захекана жінка влетіла в аудиторію, де проходив міні-майстер-клас з макіяжу.
– Дочка онука вручила, їй залишити його ні з ким. Ось довелося з собою брати. Ви ж не проти?
Чотири жінки мовчки дивилися на хлопчика років чотирьох, який у свою чергу уважно розглядав їх.
– У маршрутці зараз скандал нам влаштували, – жінка діставала з сумки косметику та іграшки для хлопчика. – Віталику, йди он там у куточку сядь. Йди кажу!
Вона вручила хлопчикові альбом для малювання, фломастери, пластмасову машинку і плюшевого зайця. Хлопчик, не рухаючись з місця, раптом почав тихонько підвивати.
– Ну, ні, Віталику, ну тільки не починай! – у відчаї сплеснула руками жінка і повернулася до інших. – Ось нас зараз з маршрутки мало не вигнали через його капризи.
– Водій чи що? – уточнила одна з присутніх, худенька блондинка.
– Та ні! Якісь тітки почали кричати, щоб я його заспокоїла. А як я його заспокою? Рот чи що заткну? Ну, я теж на них накричала. А Віталька злякався і взагалі в істериці почав битися! А вони такі:
«Виходьте, жінко!». Уявляєте? Добре, що хоч інші за мене заступилися, – вона навіть почервоніла, розповідаючи про подію.
Хлопчик замовк, прислухаючись до розмови. Він зрозумів, що говорять про нього, і чекав, як відреагують інші.
– Так! Гаразд! – ведуча тренінгу, яскраво нафарбована і з ретельно укладеним волоссям, перервала розмову. – Панянки, давайте приступати!
Майстер-клас пройшов неспокійно. Віталик постійно підбігав до бабусі та інших учасниць, відволікав, пару разів починав вередувати.
– Йому нудно, – посміхалася бабуся. – Ну ви ж розумієте?
Жінки мовчки кивали і натягнуто посміхалися.
Майже перед самим закінченням майстер-класу Віталик раптом почав просити їсти. І бабуся швидко зібралася.
– Вибачте, треба бігти. Нам педіатр не дозволяє голодувати. Потрібно погодувати його, а у мене тільки печиво з собою. Зараз краще швиденько додому доїду і супу наллю йому.
І вони пішли.
А після їхнього відходу атмосфера в аудиторії ніби змінилася. Жінки мовчки продовжували наносити макіяж, ведуча тренінгу ходила між ними і виправляла помилки. Але всі розслабилися і зітхнули вільно.
Першою перервала мовчання худенька блондинка.
– А у мене немає дітей. І ніколи я їх не хотіла. І не захочу, – вона сказала це з викликом, не відриваючи очей від дзеркала.
– Я, звичайно, не можу сказати, що зовсім не люблю дітей. Але ось так, як вона, не хочу!
– І у мене немає дітей, – відгукнулася ще одна учасниця з довгою рудою косою.
– І у мене, – брюнетка з короткою стрижкою відклала кисть і відкинулася на спинку стільця. – У чоловіка є від першого шлюбу. А я відразу йому сказала, що не хочу!
– І у мене немає дітей, – розсміялася ведуча тренінгу. – Треба ж, яка у нас компанія зібралася.
– Ну, а що дивного, – підняла брови руда. – Це раніше всім прямо потрібно було мати дітей. Інакше, казали, не будеш жінкою. А зараз – ні. Зараз зрозуміло, що можна прожити цілком щасливе життя і без дітей.
– А мені завжди було страшно, – сумно відгукнулася брюнетка. – У мене двоюрідний брат в дитинстві потонув. Так його мати, моя тітка, з розуму з’їхала від горя. Так і не оговталася.
І я ось завжди думала, а раптом у мене так само буде. Або раптом хворий з’явиться на світ! Я ж не кину його! Так все життя і будемо вдвох мучитися.
– Та навіть якщо здоровий, немає ніяких гарантій, що ти з ним характером зійдешся! – махнула рукою руда.
– Або що він якимось злочинцем не стане. У мене он у під’їзді сім’я дуже пристойна. А синок у 14 років потрапив до в’язниці. Ну або до дитячої колонії. Не знаю, як там це називається.
– Ну це ж від виховання залежить, – боязко вступила ведуча. – Не просто ж так хлопчик пішов по кривій доріжці.
– Та я ж кажу! Пристойна сім’я! – закрутила головою руда. – Та якщо вже вони погано виховували, хто ж тоді добре? Та й взагалі, з цими дітьми не зрозумієш, що правильно, а що ні. І я особисто вирішила не ризикувати.
– А мені здається, – брюнетка рішуче перервала руду. – Від виховання багато що залежить. І якщо спадковість хороша, то при нормальному вихованні людина виросте відмінною!
– Що ж ти тоді не хочеш мати дітей? – примружилася руда. – Або спадковість чоловіка не влаштовує?
– Мене не влаштовує те, що мій чоловік пішов з першої сім’ї, – чесно зізналася брюнетка. – Я його, звичайно,кохаю, але він той ще, вибачте, дівчата, козел. У нього в першій сім’ї троє дітей. Бідній їхній матері ніколи не перепочити!
– А чого ж ти його тоді з сім’ї то відвела?
– Ні, я не відводила. У нього між
першою дружиною і мною була ще одна дружина, – розсміялася брюнетка. – Він ще той ходок. Від такого дітей мати не можна!
– Головне, щоб грошима допомагав, – вступила ведуча. – У мене батько кинув матір при надії. Ніколи не пробачу! І тепер весь час думаю, а раптом зі мною так само буде? Кажуть же, що дочки повторюють материнську долю!
– Та годі, дівчата, що ви все про страхи та про страхи, – блондинка глузливо подивилася на інших жінок. – Подумайте, скільки у нас можливостей займатися собою в порівнянні з бабусею Віталика.
Жінки розсміялися.
– А потім Віталик виросте і не згадає, що бабуся через нього жертвувала власною красою, – продовжила блондинка.
– Ні вже! Я не хочу жертвувати своїм життям заради якихось дітлахів!
– Але ж твоя мати тобою займалася! – уважно подивилася на блондинку ведуча. – Виходить, що жертвувала життям заради тебе?
– Так! Жертвувала вона! – блондинка ображено зіщулилася. – Та у мене пальців на руках і ногах не вистачить, щоб усіх її залицяльників перерахувати. І взагалі…
Вона раптом різко замовкла і змінилася на обличчі. Жінки вичікуючи дивилися на неї.
– Вітчим у мене, дівчата… – голос у блондинки став тихим і напруженим. – Ну, загалом, він мене це… Мені було 15 років. А мати нічого не зробила. Казала, що я брешу, а він хороший.
Так і жили. Я постійно з дому тікала. А в 17 років вступила до коледжа і пішла жити в гуртожиток. Просто щоб подалі від них. І від нього, і від матері.
Жінки злякано мовчали. Першою перервала мовчання ведуча.
– Нічого, головне, що все позаду, – втішно сказала вона. – Але після такого зрозуміло, що дітей не хочеться. У самої дитинства не було. Звідки ж сили на дитину брати.
– Так, я все життя собі це дитинство і налагоджую, – кивнула блондинка і акуратно промокнула очі, щоб не потік свіжий макіяж. – Ніхто про мене не дбав. Значить, потрібно саму себе любити!
Після такого зізнання жінки закрили тему дітей. Звичайно, вони могли б ще поміркувати про те, що все-таки у кожної з них іноді виникають думки про те, що, можливо, вони помиляються.
Що, можливо, варто було привести на світ малюків, і жоден з їхніх страхів не збувся б. Та й старіти без дітей страшно. Але, з іншого боку, адже і діти не є гарантією щасливої старості.
Багато думок було у цих чотирьох жінок.
А ось бабуся Віталика в цей момент ні про що не думала. Вона милувалася онуком, який з апетитом їв суп.
– Ти ж моє щастя! Ти ж моя кровиночка! – примовляла вона, підливаючи йому добавки.Спеціально для сайту Stories
