Олеся не злюбила сестричку з першого дня. Щойно Катрусю принесли додому, десятирічна Олеся немов би відійшла на другий план.
Усі, хто прийшов до них цього дня – бабуся, дідусь, тітка Свєта і дядько Сашко, наче б то не помічали Олесю, вони мили руки, одразу йшли до дитячого ліжечка, де лежала її молодша сестра.
– Ой, яка красуня! А носик зовсім як у мами!
Нічого гарного в Каті Олеся не бачила – зморщене личко, яке червоніло, коли дівчинка плакала. Тоді мама одразу брала її на руки й ходила з нею по кімнаті, примовляючи:
– Ах, ти моє золотко! Що ж ти плачеш?
Олеся спробувала кілька разів сісти на диван поруч із мамою, яка тримала на руках Катю, але мама відсувалася зі словами:
– Обережно, ти можеш випадково зачепити Катрусю.
Не можна сказати, що батьки зовсім забули про старшу доньку – вранці на Олесю, як завжди, чекав смачний сніданок, мама заплітала їй кіски перед школою, тільки раніше мама сиділа поруч, коли Олеся снідала, а тепер, поставивши на стіл тарілку, тікала годувати Катю.
І уроки в Олесі мама перевіряла неуважно, з Катрусею на руках… Якось увечері Олеся спробувала привернути увагу батьків і сказала, що в неї болить живіт. Мама запитала, що вона їла в школі і викликала швидку.
Лікар, який приїхав, холодними руками пом’яв живіт Олесі, сказав, що нічого особливого не бачить і порадив мамі стежити за харчуванням доньки.
А ще сусідка, баба Маша, яка вічно сиділа біля під’їзду з іншими бабусями, якось сказала:
– Усе, скінчилося твоє дитинство, Олесю, тепер у батьків інша лялька, а ти нянька для Катрусі.
І хоча поки що батьки з Катею займалися самі, не залучаючи старшу доньку, Олеся вирішила: вона няньчитися з сестрою не стане.
Час минав, Катя підростала. Ось вона вже бігає квартирою і часто зазирає в кімнату до “Осі”, як вона називає старшу сестру. Малятку дуже цікавлять ті предмети, які лежать в Олесі на столі – зошити, олівці, фломастери.
Одного разу вона знайшла під столом фломастер, що впав, і розмалювала двері.
– Ти зовсім не дивишся за сестрою! – обурився тато. – Невже ти не бачила, що вона робить?
Тато був сердитий, бо ці двері він поставив зовсім недавно, а тут така неповага до його праці!
“Малюнки ” прибрали за допомогою якогось смердючого розчинника, а Олеся тепер почала міцно зачиняти двері у свою кімнату і не пускати туди Катю.
– Чому ти закриваєшся від Катрусі? – запитувала мама.
– Тому що вона знову що-небудь розмалює, а покарають мене. Дякую, не треба.
Іноді мама відчиняла двері в кімнату Олесі й казала:
– Пограй із сестрою, поки я прийму душ.
Олеся продовжувала займатися своїми справами, іноді поглядаючи на Катю, яка безуспішно намагалася відкрити дверцята тумбочок і стінки, ручки на яких батьки завбачливо зав’язали.
Але одного разу Катя спіткнулася об килим, що лежав на підлозі, вдарилася чолом об ніжку столу і голосно заплакала. Мама вилетіла з ванної в накинутому на мокре тіло халаті, схопила Катю, у якої на лобі одразу виросла гуля.
Потім вона тримала молодшу доньку на руках, прикладаючи до гулі рушник, змочений холодною водою, і вимовляла Олесі за те, що вона не наглянула за дитиною.
Олеся мовчала. Але коли ввечері претензії до неї висловив тато, вона не втрималася:
– А я не зобов’язана за нею стежити. Нам в школі сказали, що за дітей відповідають батьки. Самі діти несуть відповідальність за деякі вчинки тільки з чотирнадцяти років, а мені дванадцять.
Тато оторопів.
– Але ж ти старша сестра, невже тобі не шкода Катрусю? Хіба ти її не любиш? – здивувався батько.
– А за що я маю її любити? Від неї одні неприємності. Музику голосно не вмикай – Катруся спить. Подружок у дім не приводь – раптом якусь інфекцію принесуть. Контурну карту мені порвала – я з географії двійку отримала.
– Ти ж доросла, маєш розуміти, що, якщо в домі маленька дитина, всім доводиться себе в чомусь обмежувати, – спробував пояснити батько.
– Так ви мене і так обмежуєте. На канікулах майже весь клас до Києва на триденну екскурсію поїхав, а я не поїхала. Ти сказав: “Мама зараз у декретній відпустці, грошей немає”. А ви, коли вирішили Катьку на світ привести, мене запитали? Я у вас сестричку і братика не просила. От ви себе й обмежуйте.
Тато вискочив із кімнати, зачинивши двері.
– Даринг, що будемо робити? Подивися, Олеська перетворилася на якогось монстра. Вона, по-моєму, не тільки Катю, вона всіх нас ненавидить.
– Я думаю, це перехідний вік, – відповіла йому мама. – Усі це переживали, і ми, Льоша, переживемо.
– Треба з нею жорсткіше, – сказав батько.
– Не думаю. Зробимо вигляд, що нічого не сталося, не будемо, як то кажуть, “загострювати ситуацію”. Мені здається, Олеся вже сама пошкодувала, що все це сказала. Адже вона завжди була доброю дівчинкою, – заперечила мама.
Але вона помилялася. Олеся якраз у цей момент перечитувала знайдену в Інтернеті статтю про те, як вибудовувати особисті кордони і вміти казати “ні”.
Минув деякий час. Катя пішла в дитячий садок, а мама вийшла на роботу. Перший місяць у них жила бабуся – мамина мати. Вона приїхала, щоб раніше забирати Катю з садка, поки дівчинка не звикне. Але через три дні бабуся мала поїхати.
Мама підійшла до Олесі:
– Олесю, ти знаєш, що ми з татом працюємо до восьмої вечора, а Катю треба забирати о шостій годині – о пів на сьому в групі вже нікого з дітей немає. Тобі треба буде забирати її і бути з нею вдома до восьмої, поки ми прийдемо. Тільки дві години на день, і більше ми тебе напружувати не будемо.
Але Олеся відмовилася:
– Я в няньки не наймалася. Щодня дві години втраченого часу. А потім до ночі за уроками сидіти. Знаєш, скільки нам задають? У нас півкласу з репетиторами займаються, а я сама.
– Що будемо робити? Мої батьки ще працюють, – запитав тато.
– Будемо шукати няню, – відповіла мама.
Увечері батько повідомив, що колега дав йому телефон жінки, яка живе недалеко від них. Вона три роки возила на секцію їхнього сина. Зараз хлопчикові вже тринадцять, і він їздить сам.
На щастя, Світлана Іллівна була вільна і з задоволенням взялася за цю нескладну роботу. Проблему було вирішено.
Цієї суботи в Олесі зранку був чудовий настрій. Їй виповнилося чотирнадцять років. Наступного тижня вона отримає паспорт.
Бабуся Віра вже перевела їй на картку дві тисячі, щоб дівчинка сама купила собі подарунок. А вдень до них у гості завітають бабуся і дідусь з боку тата – і від них, і від батьків Олеся чекала більш серйозних подарунків.
Мама спекла торт, встромила в нього чотирнадцять свічок, накрила стіл.
Ось усі сидять за столом, вітають Олесю і вручають подарунки. Бабуся і дідусь подарували онучці симпатичний рюкзак. Консультувалися з шістнадцятирічною сусідкою. Подарунок Олесі загалом сподобався.
Тато з мамою вручили їй невеликий подарунковий пакет із коробочкою всередині.
“Новий телефон!” – подумала Олеся. Вона зняла упаковку і розчаровано подивилася на батьків. Це був манікюрний набір. Звісно, стильний. Але вона чекала саме на телефон! Тому, який у неї зараз, уже три роки!
Олеся жбурнула подарунок на диван, втекла до своєї кімнати і з гучним стуком зачинила двері.
Свято було зіпсоване.
Коли батько увійшов до кімнати Олесі, вона навіть не повернулася в його бік.
– Я чекаю твоїх пояснень, – суворо сказав батько. – Що це за істерика?
– Ви мені обіцяли новий телефон, – сказала Олеся.
– Коли? – запитав батько.
– Улітку.
– Правильно, чотири місяці тому ми планували зробити тобі такий подарунок. Але нам довелося щотижня платити няні, і накопичити грошей на подарунок тобі ми не змогли.
Батько вийшов із кімнати.
– Не дуже жорстко ти з дівчинкою? – запитала бабуся.
– Нічого, нехай звикає до думки, що з сім’ї не тільки брати треба, але й віддавати в сім’ю теж потрібно, – відповів батько.
– А чи не пізно ви почали це виховання? Ви думаєте, що Олеся одразу зміниться після одного такого “уроку”? – сказав дід.
– Мені здається, що вам треба з нею серйозно поговорити. І не один раз. І зверніть увагу, як вона ставиться до молодшої сестри. Адже Олеся Катю на дух не переносить. Ходить повз малятко ніби повз порожнє місце. Думаю, це ваша вина.
А Олеся сиділа у себе в кімнаті й думала. Їй було зовсім не соромно. Вона думала про те, що всі її біди почалися тоді, коли з’явилася Катя.Спеціально для сайту Stories
