– Ну що, Олено, твої гості поїхали?
– І не кажи, Ліда, слава Богу, поїхали. Та я за ці 2 тижні думала, що розорюся з такими гостями, або з розуму зійду. ! Не повіриш, так набридло вже, що сил немає! Кожному окремий сніданок, один кашу не їсть, інший яйця не перетравлює.
З обідом теж модничаємо, те не їмо, це не хочемо. Курка їм жорстка, свинина-жирна, яловичина смердить. Не знаю я, чим їх годувати, ось, тільки з магазину б і харчувалися цілими днями. А де я наберу грошей, щоб кожного на замовлення годувати?
Однієї кави тільки 2 великі банки на тиждень, та й то, що попало ми не п’ємо, нам тільки елітну подавай, а вона майже 400 гривень коштує.
Кирило мій від дівчаток вже втомився, хлопчикові ні на річку не сходити, ні пограти, тільки з дівчатками сидіти.
-У сенсі сніданки окремі?
-У прямому. Мої ж звичні, що є, то поїли, та розбіглися. А тут ці родичі новоявлені, хай їм грець! Інтелігенти, одним словом.
– А чому Кирило повинен з ними сидіти?
– Ну, вони втомилися від дітей, відпочивати ж їхали, ось і знайшли няньку.
***
-Мамо, я у тебе запитати хотіла. Ти не проти, якщо батьки Кості до вас у село приїдуть на тиждень? Вони в Одесу збиралися, та щось там з грошима не склалося, а відпочити хочеться.
-Таню, а що ж я з ними тут робитиму? Мені ніколи їх розважати, сама знаєш, скільки влітку роботи.
-Мамо, та навіщо розважати? Вони дорослі люди, самі все розуміють. Ти їм розкажи, куди краще з’їздити, як до озера дістатися, вони самі знайдуть, чим себе зайняти, ще й з городом тобі допоможуть.
-Дочко, мені не шкода, тільки я попередила, мені екскурсії ніколи проводити.
Незабаром після цієї розмови приїхали батьки Кості, нареченого Тані. Приїхали не самі, а в компанії двох онучок 4-х і 6 років. Відразу ж почалися непорозуміння.
-Олена, та куди ти все біжиш? Присядь, відпочинь, посидь з нами. Нікуди твоя робота не втече, що з городом буде, якщо не сьогодні, а завтра траву прибрати?
Ну добре, дійсно, тільки приїхали гості, і правда, не дуже культурно вийде кинути їх одних і займатися справами.
Вирішено, сьогодні відпочинок, шашлики, лазня, а вже завтра повертаємося до звичного ритму.
Тільки не вдалося Олені нормально провести вечір. Бігала, як очманіла, розважаючи чужих онучок.
Не така ложка, не той кухоль, не хочу молоко, дай чай. Ні, не цей, інший. Чому серветка не волога? Пахне не смачно, іншої немає? Ой, у Міли живіт заболів, у тебе немає таблетки?
Ні, це доросла, їй поки такі не можна. І так весь вечір. Виявилося, що у них з собою немає жодної таблетки, ні зубних щіток, нічого з того, що зазвичай беруть з собою люди в дорогу.
З горем навпіл всі вляглися спати, під бурчання дітей і їх бабусі про те, що постільна не така, занадто слизька, а плед – колючий. А це були ще квіточки…
Наступного ранку прокинулася Олена насилу . Дала про себе знати безсонна ніч, але домашні справи ніхто не скасовував.
Нагодувавши домочадців і впоравшись з господарством, жінка пішла в город, поки сонце ще не так палить. Гості ще спали.
Попрацювавши в городі, Олена поспішила в літню кухню готувати обід. Скоро чоловік на обід приїде, годувати його треба. Ближче до полудня один за одним почали прокидатися гості.
-Доброго ранку, господине. Чим нас сьогодні годуватимеш?
-Приведіть себе до ладу, зараз обідатимемо. Я домашню локшину зварила на обід.
-Це у вас обід, а у нас ще сніданок. Хто ж таку їжу на сніданок їсть? А нічого легшого немає? Я б омлет з’їла. Дівчата, що ви будете їсти? Замовляйте швидше, тітка Олена зараз приготує.
Одній омлет, іншим кашу. Олена, незадоволено зітхнувши, знову встала до плити. Добре ще, що батько сімейства із задоволенням з’їв локшину, не довелося на нього окремо готувати.
Нагодувавши всіх обідом, Олена вже буквально валилася з ніг від втоми. “Так, на вечерю залишилася локшина, в морозилці є пельмені. Зварю швидко,” вирішила гостинна господиня, і запланувала відпочити годинку.
-Олено, а ти чого спати лягла? Поїхали на пляж, покупаємося, Таня дуже хвалила ваше озеро.
Знову зітхнувши, Олена завела машину, завантажила туди гостей, прикрикнула на свого ображеного сина, який надувся, що йому місця в машині не дісталося, і поїхала розважати гостей. З пляжу повернулися ближче до вечора, задоволені гості і зовсім втомлена Олена.
***
-Олено, а кави більше немає?
-Там же велика банка стоїть.
-Так вона закінчилася. Ти знаєш, я без кави жити не можу, п’ю її замість води. І ще, у мене ці дні, я там у тебе в шафці у ванній упаковку взяла, нічого?
-Та нічого, бери звичайно.
Кава в банках, постійні поїздки на природу, шашлики, мало відпочинку. У їжі вибагливі, не догодиш. Посуд не той, ліжко не те, все не те і все не так. У них то в місті і їжа смачніша, і посуд красивіший, і сонце яскравіше.
Домашні справи не робляться зовсім, всі замовлення лежать, навіть доторкнутися до них ніколи, а тут ще маленька онучка гостей дісталася до швейної машини і порізала готову викрійку, чуже замовлення.
-Ой, Олено, ну це ж дитина! Подумаєш, порізала. Ти ж швачка, Таня казала, з нічого цукерку зробиш. Виправиш, що кричати? Головне, Варенька не поранилася. Ти чому викрійку на столі залишила?
Олена дар мови втратила. Та це її робочий стіл, і кожен знає, що до нього і близько підходити не можна!
-Так ви стежте за дитиною краще! Навіщо вона пішла в кімнату, де двері зачинені? Цікаво їй? У її віці вже час розуміти, що можна, а що не можна. Як я це все виправлю? Тепер доведеться нову тканину купувати.
-Ну добре тобі, Олена. Що, дуже багато тканини? Ну метр всього, подумаєш! Не сердься. Іди краще кашку Варі приготуй, дуже їй твоя каша сподобалася.
-А знаєш що, свахо ,готуй сама, як ви звикли. Плита – ось, шафа з крупами тут, холодильник – сама знаєш де. Не знаю я, як вам догодити.
Один молочне не їсть, інший яйця не перетравлює, третьому борошняне не сподобалося. Готуй сама, ти ж краще знаєш, чим своїх домочадців нагодувати!
І мені легше буде, а то я як прив’язана на кухні, город вже заріс, за роботу другий тиждень ніколи братися.
-Ой, Олено, ну як я на чужій кухні господарюватиму? А город та господарство – що за дурниці? Зараз все в магазині є, від картоплі і до індички, пішов, та купив. А робота – та почекають твої клієнти, поїдемо, і все зробиш.
***
-Ой, Олена, дякую за гостинність. Ми б ще погостювали, та Михайла на роботу викликають. У серпні відпустка добігає кінця, і ми обов’язково до вас ще приїдемо.
-Приїжджайте, звичайно. А взимку ми до вас, всією родиною. Я ще онука з собою візьму, зведіть нас на ваші атракціони.
-Ой, навіть не знаю, Михайло на роботі завжди, та й місця у нас замало. Де ми всі розмістимося?
-Нічого. У нас теж місця не багато, ну що засмутилися?
***
– Олено, так а що ти скаржишся? Вони гості, ти і повинна метушитися, догоджати, пригощати. Вони ж теж, мабуть, не з порожніми руками приїхали, гостинців навезли, мабуть.
-Ну так, привезли. 2 магнітики на холодильник і пакетик цукерок, який потайки онукам і згодували. Знаєш, коли я їду в гості, намагаюся допомагати господарям, та й предмети гігієни з собою беру.
А тут до смішного, навіть зубних щіток у них не було, не кажучи вже про ліки дітям. І купувати те, чого у них немає, але дуже необхідно, вони не прагнули.
Тут же не в каві справа, не в гостинцях, а в ставленні. Не знаю, може і не права я, але не так нас виховували, щоб в гості з порожніми руками їхати, та ще й порядки свої встановлювати.
Гаразд, перші дні освоювалися, а потім можна було хоч кашу дітям самій варити. Адже не на курорті, бачать же, що ніколи, а роблять вигляд, що все в порядку.
Та ну їх, таких родичів. Тепер розумію, в кого Костя такий. Не знаю, чи надовго моєї Тетяни вистачить, чи скоро набридне свою зарплату на його потреби витрачати.
І заміж не кличе, і вимог, як до рідної дружини. Сам зайвої копійки не дасть, а просить стільки, що і 5 зарплат не вистачить.
-Та вже, пощастило тобі. Як добре, що у мене таких родичів немає! Мої і їдуть з повними сумками, ще й мені в усьому допомагають.
-Дай Бог, може і у мене не буде.
-А в серпні – то дозволиш їм приїхати?
-Ага! Розбіглася. Ні вже, мені мої нерви дорожчі. Хочуть так відпочивати, де все включено, нехай на курорт їдуть. Дякую, не хочу більше безкоштовною служницею бути.
Спеціально для сайту Stories
