Коли моя дочка вийшла заміж, то вона запропонувала мені переїхати жити до неї із чоловіком. Ухвалення рішення давалося, чесно сказати, дуже непросто. Переїзд був довгий і кропіткий.
Крім цього, треба було ще й наважитися кинути всіх знайомих та друзів. І все ж таки зрештою я погодилася. Донька тоді була при надії, і я розуміла, що їй знадобиться моя підтримка та допомога, коли з’явиться дитина. Так воно і сталося.
З того часу, як народилася онучка я постійно доглядаю за нею. Крім іншого, на мені були всі турботи вдома. Дочка, звичайно, постійно мене вмовляла більше відпочивати. Але я розуміла, що після роботи їй точно буде не до прибирання і готування котлет.
Так що я сама і обід з вечерею готувала, і сорочки зятя прасувала, і прибиралася. Але, як виявилось, все це я робила дарма! Ніхто моїх старань за ці роки не оцінив. Нікому моя турбота і даремно виявилася не потрібна.
Їм, виявляється, навпаки, відпочинок від мене потрібний! Якось з’ясувалося, що зять збирається у відпустку і з цієї нагоди купив путівки для всієї родини. Тобто для всієї його родини — моєї дочки та моєї онучки, а я, зважаючи на все, і не сім’я йому зовсім! Для мене путівки не було.
Із зятем ми завжди ладнали. Він мені спочатку сподобався: інтелігентний, освічений, вихований. Загалом, я вважала, що з чоловіком моїй доньці пощастило. Дуже я рада була, коли дізналася, що їй зробили пропозицію!
І він до мене завжди добре ставився. А тут раптом таке! І чим я це заслужила? Донька каже, хочуть відпочити своєю родиною. І, мовляв, я від них відпочину.
За її словами, я зможу з подругами зустрітися, розвіятися, а то постійно з онукою сиджу. І як це мені розуміти? Чим я так могла їм набриднути, що від мене раптом відпочинок знадобився? Я ж тільки й робила, що допомагала!
