Аліна з самого дитинства дуже любила бувати у бабусі з дідусем. Вона завжди з величезним задоволенням ходила до них у гості. Їхній будинок здавався їй зігрітим таким теплом, що йти звідти просто не хотілося. Вона постійно просилася залишитися в бабусі з дідусем якомога довше, тому батьки часто залишали її в них на вихідні або канікули.
І, хоча вони жили вже кілька десятків років разом – почуття одне до одного не остигали. Одного разу Аліна прокинулася серед ночі й захотіла попити води. Щойно відчинила двері кімнати й побачила, як дідусь, крадькома, вийшов у передпокій. А потім Аліна побачила, як він зазирнув у комору і вийняв звідти замотаний згорток, який поніс на кухню. Виявилося, він купив букет із величезних троянд і поставив їх у вазу на кухні – щоб уранці їх побачила бабуся.
Побачивши, що внучка не спить, дідусь сказав:
– Завтра буде 35 років відтоді, як ми з нею познайомилися, – урочисто сказав він Аліні. – І цього дня я завжди дарую їй квіти. А тепер іди спати, внученько.
Минали роки, але вони продовжували так само тепло ставитися одна до одної, а Аліна, на той час уже студентка, не могла натішитися.
Але, як відомо, у житті буває всяке. І хоча бабуся з дідусем сварилися дуже рідко, але таке все-таки траплялося. А одна їхня сварка справила дивовижний вплив і на подальшу долю Аліни.
Напередодні їхнього золотого весілля дівчина знову приїхала до них у гості. Купила в магазині різної смакоти, яку вони любили, і з важкою сумкою в руках подзвонила в рідну з дитинства квартиру. Двері одразу відчинилися, наче бабуся чергувала біля них.
«Проходь, внученько», – сумно сказала вона.
Аліна скинула плащ, зняла туфлі і пройшла на кухню, розвантажувати продукти. І тільки тут зрозуміла – щось не так
– Ти одна? – запитала вона – А де бабуся?
Бабуся стиснула губи.
«На дачі. Ми страшенно посварилися – він поїхав туди вже тиждень. Рибалить та в доміно ріжеться з друзями», – відповіла вона.
Аліна вирішила взяти ситуацію у свої руки.
– Давай збирайся, і поїхали на дачу. Пора вам помиритися! Дідусь дуже зрадіє, якщо ти кинешся йому на шию і розповіси, як ти його любиш
Бабусю довго вмовляти не довелося. Але от невдача, її машина зламалася за 500 метрів від бабусиного будинку. І довелося її відправити в ремонт. А поїздку не можна було відкласти – мирити бабусю і дідуся потрібно було терміново. До дачі було кілометрів десять сільськими дорогами. І довелося ловити попутку.
Їм пощастило – хвилин за 15 пригальмував молодий симпатичний хлопець на вишневій «дев’ятці». Домовившись, що він завезе бабусю на дачу, а потім завезе мене в місто за окрему плату.
Але потім для Аліни з бабусею почалася смуга невезіння. Уже майже під’їхавши до потрібного селища, машина звернула на вузьку просічно-дерев’яну дорогу – цей шлях до дачі був найкоротшим, і, об’їжджаючи першу калюжу, яка трапилася, авто застрягло. Вона провалилася в м’яку після дощу землю, в якій колеса вперто прокручувалися.
Спільні зусилля витягнути її не увінчалися успіхом. Жодних інших машин на цій дорозі не було видно, і Аліна з водієм, якого звали Ваня, зажурилися.
Поборсалися близько години в безуспішних спробах витягнути машину та і, вимазані брудом, усі троє сіли на узбіччі.
– Схоже, ми застрягли тут надовго, – засмучено сказав Ваня.
– Ох, не пробратися мені до мого діда, – сумно зітхала бабуся.
Утрьох ми вирішили трохи підкріпитися, діставши сумку з продуктами, яка так доречно стала в пригоді. Але незабаром наш «пікнік на узбіччі» був перерваний найнеочікуванішим чином. Вдалині почувся шум мотора, а в машині, що наближалася від селища, я впізнала машину дідуся – старий «УАЗик». Щойно він вийшов із машини, бабуся кинулася до нього на шию.
– Але ж я до тебе їхала! – сказала вона йому.
– А я поїхав за тобою, – відповів їй дідусь, – погарячкував я тоді, вибач.
Побачивши літніх людей, які міцно обіймаються, Ваня трохи сторопів і сказав Аліні, що давно такого не бачив.
Потім, причепивши трос до дідівського «УАЗика», він спільними зусиллями витягнув застряглу «дев’ятку». Усі роз’їхалися в різні боки – бабуся з дідусем вирушили на дачу, а Аліна з Іваном повернулися до міста.
– Здорово, що у вас у сім’ї все так – дивувався всю дорогу хлопець.
Довезши дівчину до будинку, Ваня попросив її номер телефону, а наступного дня – запросив її «на каву». Минув уже майже рік відтоді, як вони познайомилися і зустрічаються. Аліна сподівається, що і їхні стосунки будуть такими ж довговічними, як і в її бабусі з дідусем.
