Олена бігла щаслива, співаючи собі щось під ніс. Погода була чудова, сонце світило, співали птахи. Весна набирала свої оберти, як і їх із Костею кохання.
Вона тільки в минулому році закінчила навчання. Тепер Олена офіційно може працювати флористом. Точніше вона вже працює в магазині квітів, просто продавцем, а тепер їй пропонують посаду оформлювача банкетних залів. І Олені це дуже подобається, творчість у неї в крові.
А складати букети та композиції вона любить із дитинства.
Костик чекав на неї в кафе. Вона трохи спізнилася. Він сидів за далеким столиком і махав їй рукою.
– Ну, куди ти зникла, моя мишка. Я нудьгував!
– Костю! Мене взяли оформлювачем! Це так класно!
– Вітаю, розумниця!
– Так, так, тепер я можу зростати кар’єрними сходами, і зарплатня буде більшою.
Костик дивився на Олену. Вона стрибала, дуріла, тріпала його по волоссю. І взагалі поводилася, як дівчисько.
– Я замовив собі роли з сьомгою, а тобі з авокадо, як ти любиш.
– Як чудово, я страшенно голодна.
Вона поцілувала Костика і вмостилася навпроти.Вони разом уже трохи більше року. А він кохає її все сильніше та сильніше.
Він її реально відбив у Славіка. Спочатку Олена не звертала на Костю уваги, а потім зізналася, що покохала. І вони разом. І практично не сваряться. Якщо не рахувати дрібниці, але це ж нормально.
Оленка уплітала роли за обидві щоки. Вона взяла виделку, і не стала модничати з паличками. Оленка взагалі була досить проста в житті дівчина, радісна . Подарунок долі.
Костик провів її додому. Завтра йому на три дні у відрядження. Він працює в якійсь фірмі і іноді їздить кудись по роботі. Через три дні вони збиралися зустрітися і провести час удвох, купити різних смаколиків і подивитися фільм. Олена винаймала квартиру, а Костик жив із батьками. Але романтичні зустрічі вони влаштовували у Олени.
Костя вже збирався додому з відрядження, як зателефонувала Олена. Вона хлюпала носом у трубку і щось бурмотіла невиразне.
– Олено, ти чого? Що сталося?
– Костю, в нас буде дитина! Я сьогодні зробила тест. Мене вже третій день нудить, і дівчата порадили зробити. Я думала спробувати жартома, а там дві смужки.
– Як ми ж не планували.
– Я не знаю! Може таблетки забула випити.
Оленка плакала в телефон, а Костик думав, як тепер бути, адже всі плани руйнуються.
– Малятко, не плач, приїду, все вирішимо!
Він заспокоював її і думав, що треба грати весілля. Хотіли наступного року, але вийшло зовсім не так, як хотілося.
Костя приїхав увечері до Олени. Її обличчя було опухле від сліз.
– Мишка моя, не плач, я дуже тебе кохаю, виходь за мене заміж.
Він подарував дівчині букет півоній та гарну каблучку з камінцем.
– А як же кар’єра Костику, а де ми житимемо?
– З’виться дитина, побудешь біля неї деякий час, і потім будуватимеш кар’єру. А жити в мене поки що будемо. Все ж таки гроші потрібні, малюкові щось купити, та може перший внесок на своє житло.
Олена зітхнула, їй хотілося пишне весілля, потім подорож, відпочинок . Але виходило так, що треба бути заощаджувати. Костик глянув на неї і сказав.
– Може ми не велике весілля зробимо? Тільки батьки та ми? А потім поїдемо на море наприклад.
Олена розуміла, що це буде правильно, накопичення в них були зовсім невеликі, а ситуація пішла не за планом.
– Добре коханий. Але сукню я куплю собі гарну.
– Ну звісно, мишко!
Церемонія розпису пройшла успішно. Мати Костика, жінка досить молода і добре виглядала, не дуже раділа такій події, але робити нічого. Батьки Олени прилетіли із Чехії, привітали молодих, і полетіли назад. Робота не особливо відпускала. Відгулявши невелику урочистість молоді поїхали до моря.
Після приїзду вони стали жити у Костика. Відносини з Галиною, мамою Кості не надто складалися. Олена намагалася бути гарною невісткою, але завжди нею були незадоволені. Не показували це відверто, але вона це відчувала.
Готує несмачно, прибирається погано, довго спить. І постійно смішки та докори. Олена плакала, іноді скаржилася Кості. Він просив маму не ображати його дружину. Та щиро казала, що все гаразд, але щойно Костя йшов на роботу, Галина поводилася дуже некоректно по відношенню до дівчини.
Олена добре себе почувала. На УЗД показало, що у родині буде донька. Пішовши в декрет, Олена почала ще більше спілкуватися зі свекрухою. Та, своєї позиції не змінювала. Відверто не казала, та й жити спокійно не давала. Олена зовсім була без настрою, Костик не розумів, чому дружина постійно сумна. Розмовляв із мамою, а та все списувала на те, що в такому стані це буває.
У термін з’явилася чудову дівчинка. Назвали її Ганною.
Костя та Олена були щасливими. Ще б пак, така чудова донька. Сім’я повна. Мама Костика не особливо поділила їхню радість. Хоча всім стверджувала, що дуже рада онучці, і те, що вона найщасливіша бабуся.
Дівчинка була досить неспокійною. Вона погано спала ночами, плакала. Можливо, просто так вийшло, а може бути від того, що у Олени був досить неспокійний і нервовий стан .
Олена страшенно втомлювалася, вона намагалася бути гарною господаркою, намагалася все встигнути. Вечері до приходу чоловіка були майже завжди готові. Галина не поспішала допомагати молодим. Не дуже хотіла водитися з онукою. А вже щось готувати, вона зовсім перестала, і чекала, коли невістка принесе їй чогось смачного.
Якось увечері, прийшовши додому, Костик побачив, що у каструлях пусто, їжі немає. Олена лежала у себе в кімнаті.
– Олено, ти чого?
– Мабуть, захворіла, сил немає Костя.
– А де мама?
– Незнаю, пішла кудись, ще в обід.
– Батька також немає?
– Ні, він ніби поїхав у відрядження, на три тижні.
– Ти пігулки пила?
– Та я боюся, все ж таки годую, може й дитині дістатись.
– Зараз я лікаря викличу.
Костик набрав номер швидкої. Машина швидко приїхала. Олені прописали відпочинок, посилене харчування та якісь пігулки.
– Вона зовсім втомлена. Відпочинок слід давати дружині. Так і до лиха недалеко.
Швидка поїхала, а Костик сидів поруч із Оленою і дивився на неї. Під очима темні кола, губи покусані, схудла. Він у метушні своїй не особливо помічав, що відбувається, та й думав, що мати допоможе.
– Костику, я тут придивилася чудовий телевізор на кухню, може допоможеш трохи фінансово.
Галина тільки прийшла з вулиці, і зайшла до них у кімнату, рум’яна та задоволена.
– Мамулю, наступного разу, зараз вітаміни потрібні Оленці, лікар стільки всього виписав.
– А що з нею?
– Виснаження і нервове, і фізичне.
– Я тебе ростила сама, і все встигала, а вона навіть вечерю не приготувала! Від чого можна втомитися.
– Мамо, Олена захворіла, давай не влаштовуватимемо сварку.
Жінка пирхнула і пішла на кухню. Там вона почала гриміти посудом, і було зрозуміло, що вона дуже незадоволена цим. Та ще й вечерюготуєвати самій
“Олена прикидається!” Це був її вердикт і вона постійно намагалася це довести.
Зранку Костик приніс новину.
– Мамулю ,до нас бабуся їде. Хоче погостювати у нас, я їй про Ганнусю розповідав, вона й вирішила, що саме час.
Галина не була рада приїзду свекрухи, але робити не було чого.
Увечері бабуся вже була в гостях.
Це була маленька, суха бабуся. Вона мала привезла багато подарунків, і взагалі в будинку стало одразу весело з її приїздом.
– Костику, а що Оленочка до столу не виходить. І правнучку нехай винесе!
– Бабусю ,вона захворіла, хай відпочиває.
Бабуся подивилася на нього, а потім встала і попрямувала до кімнати.
Олена сиділа на ліжку, голова паморочилася, але доньку треба було годувати.
– Ой, вітаю.
Олена поправила халат.
– Доброго дня, що ж ти тут одна, до нас не виходиш?
– Та я ще не встигла, та й сил немає. Може, завтра.
Олена посміхнулася, усмішка у неї була сумна.
– Так давай мені малечу, а ти чай пішли пити, я там стільки смакоти привезла.
– Добре.
Бабуся взяла Ганну, і вони всі пішли на кухню.
Галина сиділа у кріслі. Їй не надто подобався приїзд свекрухи. Вона втрачала свою владу у власній квартирі.
– Галочко, чому в тебе невістка така стомлена, ти їй не допомагаєш зовсім?
– Та що ви мамо, ми з нею душа в душу живемо. Просто вона слабенька. Правда Оленка?
Вона подивилася на Олену, Олена тихенько кивнула. Дівчина сиділа за столом і їй дуже хотілося чаю, з солодощами, і варення хотілося, і горішків.
Ганнуся тихенько спала на руках у старої бабусі. У Галини дівчинка завжди плакала, а тут навіть усміхалася уві сні. Дітей не обдуриш, як не крути.
– Галочко, а ти пам’ятаєш Костик, як зі мною добре сидів?
– Так, так мамо Катю.
– Ти навіть із подружками гуляла, а він зі мною був. Мені це на радість було посидіти з малюком.
Бабуся посміхнулася, а Галині стало ніяково.
– Він мені й готувати дозволяв, у нас там скільки рідні заходило, а в мене завжди плов був смачний.
– Бабусю, як я твого плову хочу!
Костик підійшов до бабусі та обійняв її.
– Ось завтра з дівчатами і приготуємо. Чоловіків погодуємо і самі поїмо.
Усі пішли по кімнатах. На подив Ганнуся спала чудово всю ніч. Олена не вірила, що вона виспалася. Вранці вона прокинулася від того, що з кухні пахне смаженим, а її малеча не плаче, а гуляє в компанії свекрухи та баби Каті. Олена навіть не чула, як вони її забрали. Сон був настільки міцний, що вона наче кудись провалилася.
– Оленка встала, проходь, зараз чай питимемо з млинцями, Галина смачних напекла. Вона це вміє, я пам’ятаю.
Олена з подивом підвела очі на свекруху. При Олені вона максимум що смажили, так це яєчню, а тут така гора млинців. Дивні діла.
Ближче до обіду вони всією своєю жіночою компанією пішли гуляти парком. День був чудовий, Галина котила коляску з малечею, а Олена йшла під ручку з бабусею, і розповідала їй про те, як вони познайомилися з Костиком.
Увечері всі дружно готували смачний плов. Виявилось, що Галина чудово готує, а бабуся їй допомагає. З приїздом бабусі життя змінилося на краще. Завжди було багато їжі, вечори були тихі, сімейні. Батько Костика рідко бував удома. Працюючи ,він по приїзду намагався більше відпочити. А тут навіть він сидів і навертав смачний плов, іноді брав Ганнусю на руки.
Сім’я стала справжньою . А бабуся посміхалася і хитала маленьку Ганнусю на руках.
Галина вже й не дмухала на Олену, вона привітно з нею спілкувалася і із задоволенням брала онучку на руки. Вона виявилася чудовою, доброю бабусею.
– Костю, я така рада приїзду бабусі. Вона як сонечко. Чому її на весілля не покликали?
– Звали Олено, звали звичайно, вона хворіла просто, і сказала, що потім до нас приїде, от і приїхала.
– Вона чудова.
– О, так, бабуся справжня. Ми п’ять років тому поїхали від неї , а так там усі разом жили.
У молодих побільшало часу один на одного. Донька була спокійна, ночі спала чудово. Олена на бабусиних пирогах, на смачному плові, на вітамінах швидко одужала. Стала тією веселою та кумедною Оленою. Не похмурою і втомленою, а радісною і задоволеною.
Бабуся прожила у них майже два місяці. Вона всією душею полюбила Оленку та Ганнусю. Вона як цеглинка, якої не вистачало, добудувала їх родину. Непомітно, потихеньку. Галина стала зовсім іншою, вона раптом зрозуміла, що ворогів тут немає, довкола тільки люблячі та рідні люди.
– Бабусю, ми дуже сумуватимемо!
Костик обіймав бабусю на пероні.
– Не нудьгуйте, за два місяці приїду! Курс лікування в санаторії пройду і до вас.
Олена підійшла до бабусі, притулилася до неї і заплакала.
– Ну, що ти онучечка, що ти рідна.
– Бабусю, я так до вас звикла. Ви мені як рідна.
– Та ми всі рідні, правда Галочко?
Галина підійшла до них, поклала Олені руку на плече.
– Ходімо додому, моя гарна, ходімо донечка.
Бабуся махала рукою у вікно поїзда, а на очах у тих, що проводжали, були сльози.
Ось так приїхала потихеньку і поїхала, лишивши добрий слід у всіх на душі.
