До ворожки Олену потягла подружка: одна йти боялася, а питання було серйозне – відразу двоє чоловіків запросили її заміж, так що вибрати когось було абсолютно неможливо.
-Вибирай серцем, – запропонувала Олена свою банальність. – Кого любиш, за того і виходь заміж.
-Так кохаю я Петра, – відмахнулася подружка. – Але заміж за нього не піду: він бабій, дві колишні дружини і п’ятеро дітей. Та він всю зарплату на аліменти віддає, а я жінка дорога, сама знаєш!
Олена не збиралася нічого питати у ворожки, але настрій у неї був тривожний: чоловікові на роботі дали премію, і він запропонував поїхати куди-небудь до моря, втекти від сірої зими, але Олена сумнівалася, їхати чи ні – машина у чоловіка барахлила, і замість відпустки правильніше було б вкластися в новий транспортний засіб.
Під впливом цих сумнівів вона піддалася спокусі і пішла в кімнату до хваленої ворожки.
Кімната була звичайна, без усіх цих атрибутів у вигляді свічок і опудал сов. Нічим не примітна жінка з русявим волоссям, заплетеним у косу, в джинсах і пухнастій кофті сиділа за простим дерев’яним столом.
На столі пісочний годинник, попільничка з недопалками і стопка карт. Олена розгубилася: не так вона уявляла собі ворожок, і насилу пояснила своє питання.
Ворожка махнула рукою, наказуючи замовкнути, простягнула колоду карт і сказала:
-Тягни.
Олена витягнула карту. Потім ще одну і ще. Ворожка виклала їх перед собою, довго дивилася, потім сказала:
-Бачу у тебе двох чоловіків.
Вона ще щось говорила, але Олена запам’ятала саме ці слова.
Шлюб у Олени був абсолютно щасливий, і вона злякалася: що може піти не так, якщо у неї буде другий чоловік?
-Сказала вибирати Бориса, – повідомила подруга, не помічаючи збентеження Олени. -Каже, що у нього очікуються проблеми з чоловічою частиною, а мені тільки на користь.
-У якому сенсі? – не зрозуміла Олена.
-Ну, Петра я ж не збираюся кидати, а на два табори, вибачте, мене не вистачить – роки не ті.
Обом було по тридцять шість років, і Олена зовсім не вважала, що роки у неї якісь не ті, але сперечатися з подругою не стала. Тільки сказала:
-Якось це нечесно.
-Що нечесно?
-Ти ще заміж не вийшла, а вже збираєшся чоловікові своєму зраджувати.
-Ой, скажеш теж! Легко тобі говорити, у тебе Василь і красивий, і добре заробляє, встигла вхопити. А мені що робити накажеш?
Повернувшись додому, Олена намагалася відволіктися думками про подругу, але не виходило. Думала тільки про чоловіка і про те, що у неї буде якийсь інший чоловік. Чому, питається? Невже Василь її кине? Або, ще гірше, піде з життя?
Від відпустки вона відмовилася: уявляючи, як там чоловік з’їсть отруйну жабу або наступить на морського їжака, Олена починала панікувати.
До того ж зламана машина не давала їй спокою: раптом потрапить в аварію, розіб’ється, чи не це мала на увазі ворожка?
Машину поміняли, але Олену це не заспокоїло. До того ж у знайомої раптово пішов з життя брат, цілком собі молодий і здоровий. Інфаркт, хто б міг подумати.
Олена змусила Василя пройти диспансеризацію, хоча він страшенно боявся лікарів. Пішла на обман: чоловік давно просив другу дитину, дуже вже йому хотілося ще й доньку. Ось ненормальний чоловік, є ж син і що йому ще потрібно?
І ось Олена сказала, що може і народить, але треба перевіритися, чи справді вони здорові. Сама теж пройшла лікарів. Звичайно, у обох знайшли невеликі відхилення: низький рівень заліза, стерті хребетні диски, загин жовчного, але нічого серйозного не виявили.
Олена сказала, що про дитину подумає, спочатку треба підняти залізо і підлікувати печінку. Чоловік засмутився, син зрадів: він зовсім не хотів сестричку.
Здається, зі здоров’ям у чоловіка все було нормально, але страх не відпускав Олену. Вона стала погано спати ночами, їй снилися кошмари, в яких поруч виявлявся не Василь, а якийсь інший чоловік, схожий то на Фредді Крюгера, і тоді вона прокидалася в холодному поту, то на Джуда Лоу, і тоді вона прокидалася з легким почуттям провини.
А потім Олену осяяло: чоловік кине її! Ось чому у неї буде інший чоловік. Ну а що, все говорило про це: він став затримуватися на роботі, більше не говорив про дитину, змінив туалетну воду, хоча минулою користувався більше десяти років.
Коли подружка стежила за своїми чоловіками, Олена вважала це огидним і принизливим. А тепер сама стежила за чоловіком, копалася в його речах, перевіряла кишені, і в цей момент ненавиділа себе за це.
Подружка, до речі, вийшла заміж за Петра: той з’явився на весілля і заявив, що він проти її шлюбу, прямо як у кіно.
Подружка розридалася і кинулася йому на шию, в білій сукні і фаті. Гості відчували себе дуже ніяково, Василь сказав, що йому дісталася чудова дружина, єдиним недоліком якої є невміння вибирати подруг, бідний Борис засмутився і мало не плакав.
Нічого підозрілого Олена у чоловіка не знаходила, але все більше і більше божеволіла.
Тому коли вночі у нього задзвонив телефон, вона навіть відчула полегшення: ну, нарешті, все вирішиться!
Чоловік мовчав і слухав, говорив жіночий голос, але що, Олена не могла розібрати. Коли він поклав слухавку і заплакав, Олена зовсім розгубилася. І тут чоловік сказав:
-Це тітка Люба. Мама… Вона…
І знову розридався.
Мама Василя жила в Павлограді, і коли півроку тому вони відвідували її, нічого не вказувало на те, що вона може бути серйозно хвора.
-Пішла на кухню і впала, – пояснювала тітка Люба. – Не мучилася вона, лікарі кажуть, відразу все сталося.
На похоронах все і з’ясувалося. Як то кажуть, добрі люди завжди поділяться таємними знаннями, ось вони і поділилися.
Коли вперше сказали, Олена з Василем навіть уваги не звернули, але коли ще раз сказали, і ще…
-Тітонько Любо, я що – прийомний? – здивувався Василь.
Тітка Люба зітхнула.
-Ну що за люди! Просила ж вона нікому не говорити!
-Так це правда?
-Ну так.
-І всі знали?
-Всі, Василю, звичайно, всі! Як у нашому селі таке приховаєш!
Тітка Люба розповіла, що чоловік, якого Василь вважав своїм батьком, пішов від її сестри через те, що та не могла мати дітей. Через рік після цього вона усиновила Василя, привезла його зовсім маленького.
Взяла з усіх клятву, що Василю ніхто не скаже про те, що він прийомний, і поки вона була жива, всі таємницю тримали. А пішла на той світ, і язики відразу розв’язалися.
Василь згадав, що він дивувався: чому немає фотографій мами при надії, адже весільні були, чому батько ніколи до них не приїжджав, а коли його не стало, мама не взяла Василя на похорон, хоча йому було вже десять років.
Чому він такий високий, хоча мати мініатюрна, та й батько, судячи з фотографій, далеко не велетень. Мама всьому знаходила пояснення: при надії не фотографувалася, бо боялася пристріту, батько сидів у в’язниці і не хотів кидати тінь на сина, а високий він у дідуся, той взагалі два метри зростом був.
Тепер виявилося, що все це неправда. Олена бачила, як засмучений чоловік, і намагалася з усіх сил його підтримати. Допомогла з документами: перерила всі запаси паперів у свекрухи і відшукала потрібне.
Насправді звали його не Василь, а Матвій, і день народження у нього був не в березні, а в червні.
-Це щоб я думав, що до розлучення був зачатий, – здогадався Василь. – Адже розлучилася вона в липні, і я ніяк не міг народитися в червні, виходить. А я так завжди заздрив тим, хто влітку народився!
Василь сильно ображався на маму, що вона йому нічого не розповіла, ніяк не міг заспокоїтися, все говорив про це.
Зате Олена заспокоїлася. Був у неї один чоловік – Василь, народжений двадцять першого березня, а тепер був інший – Матвій, народжений п’ятого червня. Виходить, права була ворожка.
-Мама любила тебе і хотіла як краще, – сказала вона чоловікові. – Не сердься на неї. І, знаєш що? Давай все ж народимо доньку. Шкода, що твоя мама не встигла побачити онуку. Але ми назвемо її як маму, добре? Вона чудова жінка, змогла виховати такого прекрасного сина!
Василь трохи заспокоївся: дочка – це чудово. А днів народження у нього тепер буде два.
-А якщо буде син, назвемо його Матвієм, – додав він.
Олена вирішила будь-що народити дочку. Так і сталося. І подружка її, до речі, теж , дочку на світ привела, так що вони вдвох з колясками тепер гуляють.
Історію про ворожку згадують зі сміхом: начебто і все правильно вона сказала, ця ворожка, але нічого не вгадала…
Спеціально для сайту Stories
