До мурах на шкірі я згадую ті дні, коли ми з Артемом жили поруч зі свекрухою.
Це були нестерпні, у прямому сенсі цього слова, чотири роки. Мама мого чоловіка користувалася будь-якою можливістю, щоб влізти в наше життя і розкритикувати будь-яку мою дію.
Коли ми з Артемом готувалися до весілля, ми заздалегідь шукали квартиру, в якій житимемо певний час, до того, як не купимо власне житло. Свекруха мешкала в гарному районі, де ціни на орендовані квартири не завищували, тому нами було прийнято рішення винаймати житло там, де жила мама мого нареченого.
У наших очікуваннях це було плюсом, адже коли під боком перебуває дорослий родич, то на нього завжди можна покластися, та й мій чоловік частіше б бачився зі своєю мамою.
Ще свекруха дуже любила робити всілякі соління і варення, тому ми завжди були б при баночках зі смакотою. Здавалося б, де тут мінуси?
Перший час я ігнорувала часті походи Валентини Сергіївни в наш дім. Я вважала, що вона просто дуже цікава, і їй нудно. Я була не проти, хоч і її приходи далеко не були довгоочікуваними і приємними.
Перший час свекруха соромилася, але потім…
– Вірочка, а ти посуд узагалі не миєш чи що? – Вимовила Валентина Сергіївна тоненьким голосом із домішком претензії.
– Чому ж? Завжди мию. Ви зараз додому підете, а я приберуся, – спокійно відповіла я.
– Як не прийду до вас, посуд завжди брудний стоїть. Таке відчуття, що ти його миєш тільки після того, як я тобі скажу про це. Артеме, твоя дружина миє посуд?
– Мамо, що за запитання? Звичайно, миє. І я теж мию, – відповів чоловік.
– А ти-то навіщо миєш? Це обов’язок твоєї дружини, а не твій. Вже простеж за тим, щоб господиня будинку виконувала свої обов’язки.
Дедалі частіше і частіше свекруха починала чіплятися до мене за будь-яку дрібницю. І це вже відбувалося не з напускним поблажливим тоном, а так, ніби мене вичитувала моя ж мама.
– Я ж ще минулого разу сказала тобі, щоб ти помила ванну і вбиральню. Тобі подобається митися в такій ванній, Віро? А твоєму чоловікові?
– Валентино Сергіївно, цій ванні вже років сто, її ніяким засобом не відмиєш, якщо тільки не нову купувати. Та й сенс, якщо це не наша квартира. Нам не дозволять міняти ванну.
– Значить, це ти не знаєш таких засобів, щоб відмити ці плями. Що ти за господиня, якщо елементарних речей не знаєш? Я не хочу, щоб мій син жив у таких умовах.
– А що поробиш? У нас поки що немає грошей, щоб винайняти кращу квартиру. Ми краще накопичимо на своє житло, а в цьому не так уже й погано.
– Ти хоч поїсти що-небудь приготувала? – Змінила тему свекруха.
– Ще ні, ось зараз збиралася.
– Господи, за що це моєму синові… Ти час бачила, Віро? Може, прокинешся вже нарешті? Бігом іди готувати вечерю, а то такими темпами мій син піде на той світ голодним.
– Що ви так переживаєте, Валентино Сергіївно? Артема не буде ще дві години, у мене повно часу.
– А ти маєш заздалегідь приготувати на випадок, якщо я прийду! Може, я зараз голодна? А моя невістка навіть не спромоглася щось приготувати для своєї свекрухи.
– Ну, якщо хочете, чай поки попийте…
– Став чайник і роби мені два бутерброди! – Наказала свекруха.
Коли свекруха вже звикла до того, що мене можна критикувати без сорому, вона робила це щоразу, коли приходила в гості. А приходила вона досить часто – рази 3 за тиждень. Весь цей час я мала її годувати, доглядати за нею, грубо кажучи, обслуговувати. При цьому я мала вислуховувати, що не так я роблю по квартирі і по життю.
– Ти вважаєш це нормально, повертатися так пізно додому?! – Вичитувала мене свекруха, коли я прийшла додому після складного робочого дня о 10 годині вечора.
– І я вас Вітаю, Валентино Сергіївно, – я проігнорувала причіпку свекрухи.
– Ти відповідати мені будеш чи як?!
– Мамо, заспокойся, Віра затрималася на роботі. Ти в нас, до речі, теж затрималася. Тобі б спати пора, уже пізно, – втрутився чоловік.
– Матір рідну виганяєш? Ну, правильно, не хочеш при мені свою дружину вичитувати за таку поведінку. Ти за нею пильніше дивись, синку!
– Звичайно, мамо, обов’язково.
Свекруха пішла, сказавши мені на прощання ще кілька “лагідних” слів, щодо мого пізнього повернення додому.
– Довго ще це триватиме? – Звернулася я до чоловіка.
– Та мені теж набридло, що вона так часто до нас ходить. Уже навіть не знаю, що придумати, щоб її приходи стали рідшими, – зізнався чоловік.
– Наприклад, поговорити з нею, ні?
– Ти ж знаєш мою маму, вона не зрозуміє. Скаже ще, що це ти мене змушуєш. Загалом, усю провину на тебе скине.
– Та мені вже, якщо чесно, все одно. Мені набридло, що вона щоразу знаходить, у чому мене звинуватити. То штори не того кольору, то скатертину не міняю, то посуд не мию. Їй ніколи нічого не подобається. А я терпіти це маю щоразу?
– Кохана, я розумію тебе, правда. Я, звичайно, постараюся поговорити з моєю мамою, щоб вона не чіпала тебе, але не обіцяю, що вона мене послухає
– Господи, і чому ми вирішили зняти квартиру саме в тому районі, де живе вона. Ти вже вибач, що я так відгукуюся про твою маму, але я справді втомилася від її причіпок.
– Нічого, люба, нам залишилося зовсім небагато накопичити на будинок нашої мрії.
Ще коли ми з Артемом не одружилися, ми вже почали збирати на наш власний будинок. Заробляли ми добре, але весь цей час, поки ми жили на орендованій квартирі, ми економили, відкладаючи певну суму на початковий внесок для майбутнього будинку. І нам справді залишалося лише кілька місяців, щоб, нарешті, придбати своє житло.
Щоразу, коли до нас приходила свекруха, я терпіла щосили, нагадуючи собі, що скоро ми переїдемо, і її стане набагато менше. Якби свекруха приходила до нас лише раз на місяць, це вже було б подарунком. А якщо ще рідше – то взагалі казка. І я жила цими мріями, тому навчилася або ігнорувати причіпки свекрухи, або якось поблажливо їй відповідати, або відволікати її іншими темами.
У глибині душі я розуміла, що Валентина Сергіївна просто не могла прийняти той факт, що в житті її сина з’явилася інша жінка, його дружина, яка стояла тепер на першому місці. А свекруха була з тих людей, які не могли терпіти конкуренції.
Вона спеціально при моєму чоловікові намагалася мене засоромити чи принизити, щоб він побачив, що головна жінка в його житті – це мама, а не я. Так, це були нездорові стосунки матері й сина, але Артем і я боролися з цим як могли.
Нарешті, ми з чоловіком змогли накопичити потрібну суму на купівлю будинку в передмісті. У мене був чудовий настрій, тому навіть причіпки свекрухи не могли мені його зіпсувати. Валентина Сергіївна практично нічого не знала про те, що ми хочемо переїхати, бо ми не хотіли вислуховувати її непроханих порад .Тому, коли ми вже придбали свій будиночок, то поставили свекруху перед фактом.
– Як це ви з’їжджаєте? Куди? – здивувалася свекруха.
– У свій будинок у передмісті. Ми давно збирали на нього, і зараз, нарешті, змогли собі дозволити його купити, – пояснював чоловік.
– Ах ви хитрі які, навіть мені нічого не казали! Я хто, по-вашому? Чужа людина чи рідна мати?! Хотіли приховати від мене цей факт?
– Ні, мамо, просто ти б стала нас відмовляти, а ми хотіли спокійно все вирішити і розповісти про це вже тоді, коли все зробили б. Ми запрошуємо тебе на новосілля, коли облаштуємося на новому місці.
– Це ж так далеко! Як я буду до вас у гості приїжджати?
– Ну, тобі ж необов’язково приїжджати щотижня, мамо. Усе-таки дорога вимотує. Навіть якщо ти приїжджатимеш раз на місяць, ми будемо тобі раді.
– Раді вони будуть, звісно…
Проте Валентина Сергіївна уже нічого не могла зробити, оскільки ми вже щосили готувалися до переїзду. Слава Богу, що вона не напросилася нам допомагати, тому будинок ми облаштовували удвох із чоловіком.
Насправді ми облаштували наш будинок уже за три дні, але нам так хотілося побути удвох, що свекрусі ми відверто брехали, що ремонт ще не закінчено. Через два тижні ми вирішили все-таки покликати свекруху в гості, щоб показати наш будинок.
Того дня я вирішила підготуватися: прибрала подвір’я, намила всі два поверхи, зокрема й сходи, поручні, вікна; постелила чисту постільну білизну, накрила на стіл нову скатертину; приготувала кілька страв, зварила узвар, спекла пиріг. Не знаю, навіщо я так розпиналася перед свекрухою, але в моїй голові була думка про те, що якщо свекруха побачить, що я відмінно справляюся в ролі господині, то вона зрозуміє, що їй необов’язково щоразу перевіряти, як живе її син зі своєю дружиною.
– Привіт, мамо, як доїхала? – Зустрічав свою маму Артем.
– Погано! У ваше містечко, мабуть, їздять постійно, в автобусі одна товкучка! – Скаржилася свекруха.
– Вибач, наступного разу замовлю тобі таксі.
– Де твоя дружина? Чому мене не зустрічає?
– Вона в хаті, на стіл накриває.
Я морально готувалася до того, що Валентина Сергіївна все одно знайде, до чого причепитися. Однак я сподівалася, що цього буде в рази менше.
– І куди вам стільки кімнат, скажіть мені? – Запитала свекруха за столом.
– Ну, ми ж плануємо дітей завести, тож ці кімнати дістануться їм, – логічно відповів чоловік.
– А в садок і школу вони куди ходитимуть? Тут узагалі є хоч якась цивілізація?
– Звичайно, є, Валентина Сергіївна, – втрутилася я. – Тут дитячий садок за п’ять хвилин, і недалеко від нього школа стоїть. Між іншим, дуже хороша. Біля зупинки магазин великий стоїть, тож із цим проблем не буде.
– Так купили б будинок тоді, коли вже дитину завели б. Зараз-то вам що робити з цими кімнатами?
– Поки нічого, нехай стоять. Коли Віра буде виношувати дитину, будемо облаштовувати дитячу кімнату, – сказав чоловік.
Свекруха поводилася підозріло тихо, навіть жодного разу не причепилася до якоїсь шторки або нібито немитої підлоги. Але я зарано зраділа.
– Ну, мамо, як тобі наше придбання? – Запитав чоловік, коли свекрусі пора було їхати.
– У будинку, у вас, забагато місця, тому я переїжджаю жити до вас – Заявила свекруха.
– Ні! – неусвідомлено вирвалося в мене.
– Що значить ні? Тебе ніхто не питав, Віро. Поки у вас немає дітей, я стежитиму за тим, як ви тут живете. Свою квартиру я здаватиму й отримуватиму пасивний дохід. Я вважаю, це дуже гарне рішення.
– Ні, Валентино Сергіївно, це погане рішення. Ви не будете жити з нами, – не витримала я.
– Мамо, це вже зайве. Навіщо тобі до нас переїжджати? – Втрутився чоловік.
– Для того, щоб простежити, як ви живете! Ви ж без мене нічого толком зробити не можете! Твоя дружина готує огидно, а я хоч буду нормально годувати свого сина. За будинком теж потрібен особливий догляд, Віра навряд чи знає, як правильно. Та й ви завжди будете в мене під боком.
– Це просто нахабство .. Валентино Сергіївно, займайтеся своїм життям, будь ласка! Досить лізти в наше! – вибухнула я.
– А я завжди лізтиму у ваше життя, Віро! Ти нікудишня дружина і господиня, а моєму синові потрібна нормальна жінка, яка даруватиме тепло і затишок у домі. Хто, як не мама може це зробити?
– Мамо, ти перегинаєш палицю. Віра – чудова дружина і господиня, мене все влаштовує. Живи спокійно у своїй квартирі і займайся своїми справами, а не нашими.
– А ти, значить, вирішив стати на бік дружини, а не мій? Тобі вона важливіша за рідну матір, я правильно розумію?!
– Мамо, заспокойся. Я вже дорослий чоловік, мені не потрібна мама під боком, щоб жити нормально. Я хочу жити удвох зі своєю дружиною, а потім із нашими дітьми. Не потрібно втручатися в наше життя. Досить того, що ти будеш іноді приїжджати до нас у гості.
– Ось так ти вирішив вчинити з власною матір’ю?! Викинути її зі свого життя заради якоїсь жінки? Це вона тебе підвела до цього, так? Ти – зрадник, Артеме. Ти готовий проміняти свою матір на жінку, яка нічого з себе не представляє! Та вона кине тебе одного і будинок відбере, коли ти цього не помітиш! А я хоча б зможу тримати її в їжакових рукавицях!
– Мамо, припини! Досить так відгукуватися про мою дружину! Якщо тобі щось не подобається, я тебе не затримую. Вибач, але з нами ти жити не будеш.
– Рідний син виганяє мене зі свого дому! Де це бачено?!
Свекруха зі скандалом стала збиратися додому.
– Більше в тебе немає матері, Артеме! Запам’ятай це! І коли вона тебе кине, не смій приповзати до мене по допомогу! – Прокричала наостанок Валентина Сергіївна.
Мені було приємно, що чоловік заступився за мене, хоч і посварився з матір’ю. Звісно, я не хотіла, щоб усе так вийшло, але по-іншому було неможливо.
Ні я, ні Артем не хотіли жити разом із його матір’ю, нам вистачило тих років, коли вона жила поруч.
Свекруха більше з нами не зв’язувалася. Було незвично без її претензій, але, якщо чесно, дуже добре і спокійно. Артем, звісно, переживав, але стояв на своєму. А свекруха тим часом, як пізніше з’ясувалося, промивала мені і моєму чоловікові кісточки разом зі своєю сестрою. А мені було на це байдуже, головне, що ми з чоловіком тепер могли спокійно жити без її втручання.
