– Наталя Павлівна, там знову ця Голубченко номери викидає!
– Що цього разу? – запитала Наталя у молодої няні Каті. – Вона хоча б у свято може заспокоїтися.
– Ну ось ідіть, подивіться, Настя вже вся в сльозах.
Ох вже ця Голубченко, матуся п’ятирічної дівчинки Насті, груба і владна. Про її сім’ю було мало що відомо – Настя довго не ходила в садок, виховувала її до недавнього часу бабуся, сиділа з онукою, мати працювала. Чоловіків у сім’ї не було, і взагалі – про батька дитини нічого не відомо.
Настю в садок привела бабуся і сказала:
– Я б її до школи виховувала без садка, але у мене самотня сестра захворіла, їду, щоб доглянути. З Настею полагідніше, будь ласка, мама її виховує в строгості, може це і правильно, але я так не вважаю. З дітьми потрібно ласкаво поводитися, ви зі мною згодні?
– Звичайно, – відповіла Наталя. – Ми до всіх дітей однаково ставимося, і вашу онуку в образу не дамо.
А потім Настю в дитячий садок стала приводити її мама. У перший же день вона збентежила і виховательку, і її помічницю однією тільки фразою:
– Будьте з нею суворіше! Бабуся її розпестила цукерками та пряниками, вона взагалі від рук відбилася! Не спускайте з неї очей, якщо що – карайте, я дозволяю.
Та за що карати? Настя – найтихіша дівчинка в групі, їй можна дати олівці та альбом, вона цілий день малюватиме. Не бавиться, не галасує, не вередує. Про себе вона розповідає мало, тільки іноді, коли її карала мама, скаржитися нікому, крім вихователів.
– Мама мене в кут поставила, бо я іграшки розкидала!
Або:
– Мама на мене сильно кричала, бо я її улюблену чашку розбила!
І так далі за списком – причин для покарання було багато, хоч всі вони і не суттєві. Ну добре, дітей іноді карають, це нормально, але якби від цієї матусі були хоч слова похвали! Весь час дочка у неї «негідниця», «капризуха» і «мерзота». Дівчинка навіть не могла чимось хорошим похвалитися.
З Голубченко розмовляла дитячий психолог, заходили до неї з перевіркою, але все марно – вдома чисто, дитина охайна, продукти є, просто мама дуже сувора, а за це не притягнеш до відповідальності.
Матуся зла на весь колектив дитячого садка, що вони «не там копають» – не її треба перевіряти, а за донькою стежити! І взагалі – у неї багато питань щодо виховання Насті в дитячому садку, надто багато там балують, суворості не вистачає.
– Недолюблена вона чоловіками, – говорила про Голубченко колега Наталії. – Ось і лютує.
– Можливо, – знизувала плечима Наталя. – Але навіщо ж на дитині відриватися?
І ось перед новорічним ранком, Настя вперше посміхнулася:
– Мама шиє мені костюм сніжинки! – радісно розповідала вона виховательці. – Білий такий, із золотими нитками. Тут така спідничка, мереживо і на них – золоті нитки!
Боже мій, невже ця матуся прозріла і згадала про доньку? Адже це взагалі – перший ранок для дівчинки, і слава Богу, він буде щасливим.
Голубченко зазвичай не ходила на різні заходи в дитячий садок, і до цього вже звикли, навіть на ранок вона не збиралася, але причина вагома – вона працювала.
Ну хоч дівчинка порадіє. І ось знову якась надзвичайна подія перед початком святкування.
– Що у вас тут сталося? – Наталя зайшла в роздягальню.
Настя плакала, Голубченко злилася і нервово скидала верхній одяг дочки в шафку. Вона навіть не обернулася на слова виховательки.
– Негідниця! – шипіла вона на дочку. – Ти покарана, свята у тебе не буде!
– Та що сталося? – повторила Наталя.
– Нічого! Настя знає, нехай тепер подумає над своєю поведінкою. Я б взагалі на вашому місці на час ранку в кут би її поставила. Нехай би вона дивилася з кутка, як інші веселяться.
Голубченко пішла. Настя стояла в бордовій кофтинці і чорній спідничці, сльози рікою.
– А де ж твій костюм, Настусю?
– Його немає! Мама сказала, що я на ранку буду ніким. Я своїх ляльок вчора купала в тазику і воду у ванній розлила на підлогу, мама послизнулася, впала і вдарилася, тому я покарана. Вона не дала мені костюм.
– Так, Катя, терміново думаємо, що робити. Бери мішуру, нитки, голку, зараз одяг обшиємо. Десь у коробці я бачила лисячу маску, зараз ми з неї лисичку будемо робити, щось придумаємо.
Настю, ти не плач, сніжинок у нас багато, а лисичок немає! Ну що це за Новий Рік без лисиці? Згодна?
Настя витерла сльози, посміхнулася і кивнула. Костюм вийшов цікавий, на ранку обіграли все так, щоб лисичка була в центрі уваги. Коли прийшла за Настею мама, вона поводилася трохи стриманіше, ніж вранці, мабуть відійшла, зрозуміла, що накоїла. У цей час Настя трохи затрималася в туалеті.
– А де моя дочка? – запитала Голубченко.
– Ми її в туалет в кут поставили, щоб не заважала святкувати, – сказала Наталя. – Ви ж самі попросили її максимально покарати.
Голубченко на хвилину зблідла, розгубилася, навіть шкода її якось стало. Але ось вибігла Настя і закричала:
– Мамо, а я хитрою лисичкою була на ранку! Мені подарунок подарували, він у шафці.
Голубченко стала мовчки одягати дочку, було видно, що вона вже шкодувала, що зіпсувала доньці свято з самого початку. Але Наталя не витримала:
– Навіщо ж ви так вчинили з дівчинкою? А якби ми костюм не знайшли, то дівчинка була б ізгоєм на ранку? Дорослі лають своїх начальників-самодурів, але вони дорослі, самі розберуться, а діти повністю залежать від нас. За ніч можна було б і заспокоїтися, дати дитині костюм.
Уявляєте, якби ваш начальник, наприклад, позбавив вас премії просто так, від самодурства?
– Я своєму начальнику воду під ноги не лила! А у мене, між іншим, синець на лікті.
Так, таку маму нічим не проб’єш. Добре, що після нового року повернулася бабуся Насті і сама почала водити онуку в садок.
– Я б її і не водила, але Настя любить свій дитячий садок, сама проситься. А про ранок я знаю, дочка потім сама себе лаяла за це, соромно їй стало на диво. Ну нічого, потім ми з Настею в її костюмі на інші ялинки походили.
Більше Голубченко не бачили в дитячому садку, в садок Настю водить її бабуся, до речі – вона жодного заходу не пропускає, і сама бере в них активну участь. Тепер за Настю всі спокійні.
Спеціально для сайту Stories
