– Галю! – крикнув Валентин на всю квартиру. – Дай для Свєти шкарпетки!
– Що значить, дай? – крикнула Галя у відповідь. – Звідки я знаю, де в неї шкарпетки?
– Так ти свої дай! – Валентин увійшов до кімнати.
– А що, у Свєти своїх шкарпеток немає? – поцікавилася Галя.
– Є, у пранні вони, – сказав Валентин. – До речі, прання постав! І кошик Світлани не забудь, як минулого разу!
– А минулого разу я не забула, – відповіла Галя. – Я твоїй сестрі прати не наймалася! Машинка є, де порошок – знає! Уперед !
– Тобі важко, чи що? – насупився Валентин.
– А твоїй сестрі важко свої речі випрати? Не руками ж! – Галя посміхнулася. – Ні, якщо вона не дієздатна, тоді, звісно! Хоча, я б здала її в пансіонат!
– Головою думай, коли рот відкриваєш! – прикрикнув Валентин.
– А ти? – поцікавилася Галя. – Твоїй сестрі двадцять п’ять років! І пральною машинкою вона вміє користуватися!
– Ти що, не знаєш? У Свєти дуже багато справ! – обурився Валентин.
– А в мене справ немає? – з обуренням відповіла Галя. – Так я ще й працюю, а в твоєї сестри ні роботи, ні дітей немає! І чим вона зайнята?
– Галю, досить мені тут претензії накидати! – Валентин відмахнувся. – Дай шкарпетки для Свєти!
– А більше їй нічого не дати? – запитала Галя. – Труси в неї є? А може ще чого?
– Галю, як ти можеш? – обурено кинув Валентин. – Свєта ж наша гостя!
– Гостя – це коли приходять, а потім ідуть! А не коли залишаються пожити!
– У неї складна ситуація! – сказав Валентин. – Я ж тобі казав!
– Але ти не казав, що вона носитиме мої шкарпетки!
– А тобі шкарпеток шкода?
– Якби тільки в шкарпетках була справа, – похитала головою Галя.
Старший брат – це не звання, це вирок. Саме так вирішила Галя, коли зовиця намалювалася на порозі.
І не просто зазирнула дорогою, а зі сльозливою історією і проханням прихистити на деякий час.
– Хлопець у мене був,кохала я його, – розповідала Світлана. – А батькам він одразу не сподобався.
Так я з мамою і татом так посварилася, що вони мене з дому випровадили! А я якраз у хлопця і жила.
А потім ми з ним розлучилися, я до батьків… Але хто подумати міг, що вони такі мстиві?
– Не пустили? – з усмішкою запитав Валентин.
– Навіть на поріг! – закивала Світлана. – А тато сказав, що взагалі від мене відмовиться!
– Треба дати їм заспокоїтися, а я зі свого боку скажу, що ти усвідомила і визнаєш їхню правоту, – сказав Валентин.
– Та я з чим завгодно погоджуся, тільки б на вулиці не залишитися! – усміхнулася Світлана.
– Сама розумієш, що так швидко вони не охолонуть, – сказав Валентин. – Треба тебе прилаштувати куди-небудь.
– Брате, так я в тебе поживу! У вас же три кімнати! – сказала Світлана, зніяковіло посміхаючись.
– Якщо тобі зручно буде, залишайся, – погодився Валентин. – Але в нас двоє дітей. Тобі не завадять?
– Ой, що ти! – відмахнулася Світлана.
Галя спостерігала за сценою сімейного возз’єднання збоку.
Валентин так швидко ухвалив рішення, що Галя сказати нічого не встигла. Мало того, що з нею в процесі ніхто не радився, так ще її й наприкінці не запитали.
А квартира, на хвилиночку, була Галина. Її батьки купили цю квартиру ще до весілля і подарували доньці.
Ні, прийняти родича на ночівлю, коли в того біда, можна. І навіть потрібно! Але, де тут біда?
Дівчина двадцяти п’яти років, продовжуючи жити з батьками, пішла проти їхньої волі, за що була вигнана. Пожила з хлопцем, розбіглися. Назад ходу немає, теж зрозуміло.
Але! Двадцять п’ять років! Освіта якась є! Зароби собі на орендовану квартиру! У чому проблема?
Ах, вибачте, ми поки в хлопця на шиї сиділи, а до цього в батьків, робота нам була не потрібна!
Зате швидко знайшлася шия брата, на яку теж можна присісти, поки батьки не пробачать блудну доньку, щоб пересісти назад під батьківське крило!
Для Галі це було дико!
Сама Галя, щойно школу закінчила, пішла працювати офіціанткою в кафе і при цьому вчилася. Навіть навчання своє сама оплачувала. Тому батьки й змогли накопичити грошей на квартиру.
А жила Галя в гуртожитку і при цьому сама себе й забезпечувала.
Вона взагалі не розуміла, як можна сидіти на чиїйсь шиї. А тут таке щастя привалило! Яскравий приклад того, як жити, на думку Галі, не можна!
Чи знала вона до цього, що в її чоловіка така сестра?
Галя тільки знала, що сестра є. Спілкування, було тільки на весіллі Галі та Валентина. Та й яке там спілкування?
А потім, коли молодята приїжджали до свекрів, Свєти весь час удома не було.
– Молодість! – філософськи зауважував свекор. – Гуляє! А коли гуляти, якщо не в молодості?
– А скільки їй? – запитала Галя.
– Сімнадцять! – гордо відповіла свекруха.
– Я в цьому віці вже підробляла, – відповіла Галя.
– Ну, моя люба, – вимовила свекруха, – деякі люди створені для роботи, а деякі для життя!
Для Галі така постановка питання була незрозуміла, тому тему вона розвивати не стала.
Та й спілкування зі свекрами теж більше носило формальний характер.
Галя привела на світ доньку, потім сина. Але жоден декрет не досиділа до кінця. Виходила на роботу, щоб не сидіти в чоловіка на шиї.
Про Світлану іноді долітали деякі чутки. Що вчитися пішла, що сім’ю створювати не хоче, що красуня, яка знає собі ціну.
З тим самим успіхом Галя могла слухати те саме про якусь знаменитість. Тобто, в одне вухо влетіло, в друге вилетіло, а на прольоті, ні за що не зачепилося.
Тому проживання в одній квартирі з практично незнайомою людиною, повергло Галю в стан легкого шоку.
– Валентине, а ти не думав, що зі мною треба порадитися? – запитала Галя того ж вечора, коли вони лягли в ліжко.
– Щодо чого? – запитав Валентин.
– Щодо проживання твоєї сестри з нами!
– А що тут такого?
– Що такого? – Галя сіла в ліжку і повернулася до чоловіка. – Справді! У неї ти запитав, чи буде їй зручно, бо в нас діти! А чого ж ти не поцікавився в нас із дітьми, а чи буде нам зручно?
– Чого ти завелася, справді? – насупився Валентин. – Ну, поживе вона в нас трохи! Сильно вона нас не обмежить, та й заважати, я думаю, не буде!
– Сумніваюся я щось, – похитала головою Галя.
– Навіть не сумнівайся! У неї зараз горе! Хлопець кинув і вигнав, батьки на поріг не пустили! Вона в жалобі! А ще якось життя треба влаштовувати! Їй є над чим подумати!
– Краще б вона подумала, як роботу знайти і квартиру зняти! – буркнула Галя, вкладаючись назад.
– А давай не будемо лізти з порадами в чуже життя? – трохи підвищив Валентин голос. – Вона сама розбереться!
– Ну, звісно! – Галя зітхнула. – Вона розбереться! Так, як пораду дати, так у чуже життя не лізь, а як вона залізла в наше життя, так усе нормально!
– Галю, не починай! Нормально все буде!
Оптимізм чоловіка не вселив упевненості. Галя відразу припустила, що все добре не буде. Але вона не знала, наскільки все буде недобре!
– Свєта, ти ж цілий день удома одна, – незадоволеним тоном говорила Галя. – Невже не можна було щось приготувати?
– Ну, я знайшла щось у холодильнику, – наївно відповіла Світлана.
– Я помітила, що ти там щось знайшла! – Галя демонстративно голосно грюкнула дверцятами холодильника. – Так добре знайшла, що мені зараз після роботи треба ще й у магазин іти!
– Так у вас магазин під будинком – Світлана вказала у вікно.
– Тільки він працює до дев’ятої, а вже десята! – Галя різко видихнула. – Валентине! Твоя сестриця почистила холодильник! Не бажаєш прогулятися до магазину?
– Ні, – відповів Валентин. – Я так на роботі вимотався!
– Взагалі, чудово! – сплеснула Галя руками. – А я у нас не втомлююся!
Світлана зніяковіло мовчала, поглядаючи на брата, який увійшов на кухню.
– Галю, – скривився Валентин, – що за крики? Ну, сходи ти в магазин! Півтора квартала!
– От і сходив би! – зло кинула Галя.
– Ніби я знаю, що купувати? – знизав плечима Валентин.
– Якби не мої діти, яких треба годувати… – пригрозила Галя, але не закінчила погрозу.
Але й так було зрозуміло, якби не діти, не пішла б вона ні в який магазин. А якщо Валентину або його сестричці захочеться щось поїсти, то це їхні особисті проблеми.
А Свєта повністю вжилася в роль гості, за яку, якщо що, заступиться брат. Вона не готувала, не прибирала, не прала. Вона взагалі нічого не робила. Навіть постіль за собою не прибирала.
Галя кілька разів, машинально, застелила за нею постіль, а потім багатозначно плюнула.
– Вам не треба, мені тим більше!
Можна було подумати, що Свєта насправді важко переживає розрив стосунків із хлопцем і сварку з батьками, але й це було не так.
Прокидалася Світлана добре, якщо до полудня. Потім години до п’ятої валялася, чогось перехоплюючи в холодильнику. А потім збиралася і йшла гуляти. Звісно, поверталася тільки тоді, коли відпускали друзі й веселі турботи.
Коли опівночі, коли під ранок з’являлася. Одне тішило, що її приходи були порівняно тихими.
Щоправда, амбре стояло у квартирі таке, що Галя насамперед кватирки відчиняла, коли прокидалася вранці.
Заради чоловіка Галя це все терпіла. А за великим рахунком, її співжиття з його сестрою не дуже напружувало.
Спілкуватися зі Світланою її ніхто не змушував. Сама Світлана не лізла ні до неї, ні до дітей.
Провітрювання вранці – взагалі корисна справа. А готування?
Ну, де готується на чотирьох, там і п’ятого нагодувати можна. Якщо, звісно, Свєта знову не робила набіг на холодильник, звідки зникало щось конкретне і важливе.
Але якось уранці Галя побачила на Світлані свій банний халат. А ввечері вона вискочила в блузці Галини гуляти. Так і взуття Галини було на ногах Світлани.
Ось тільки Галю ніхто не питав, а чи можна?
Наступного дня Галя сама побачила, як Свєта з її шафи дістала шкарпетки і штани і, не кажучи ні слова, пішла до себе в кімнату.
У такий самий спосіб було взято шарф і нові колготки. Але тут Галя поцікавилася:
– Нахабство ніде не тисне? Хтось дозволяв?
– Мені Валя дозволив! – відмахнулася Світлана.
– Хм! – хмикнула Галя.
А Валентин з цього питання відповів просто:
– Тобі шкода, чи що? Поносить, випере, на місце покладе!
Поки Валентин був на роботі, діти в школі, а Світлану кудись здули нагальні справи, про справи Галя підслухала, коли Світлана з подругою розмовляла телефоном.
Так от, коли вдома нікого не було, Галя залишилася одна, взявши на роботі відгул, запросила слюсаря, а той у всі Галині шафи і шухляди поставив замки. А ключі у Галі.
Ось тут у Свєти постало питання:
– А як дістати?
І, недовго думаючи, відправила брата добути в його дружини шкарпетки. А розрахунок був на те, що Свєта помітить, де в Галі ключики зберігаються.
Ну, щоб і далі безконтрольно тягати речі в невістки.
А тягала Свєта не тільки верхній одяг, вона й спідньою білизною не гребувала.
Коли Галя випадково побачила на зовиці свої труси, які зберігала для особливого випадку, ледь непритомна не звалилася.
Тоді-то її і відвідала ідея замків.
І так, Галя хотіла вийти на конфлікт, бо далі так тривати не могло.
– Ну і що? – крикнув Валентин. – У чому ще справа? Що ти причепилася з цими шкарпетками?
– Так! – крикнула у відповідь Галя. – Причепилася! І взагалі, мені неприємно, коли стороння людина носить мої речі! Тим більше, коли бере їх без дозволу!
– Вона в мене запитала! – крикнув Валентин. – І я дозволив!
– А хто тобі дозволив розпоряджатися моїми речами? Ти їх купував?
– А хто їх купував? – здивувався Валентин. – Я в домі господар!
– А чого ж тоді я на роботу ходжу? – усміхнулася Галя. – І зарплата в мене більша, ніж у тебе! Як це ти, цікаво, сім’ю утримуєш?І ось ще моментик! – усмішка в Галі стала жорсткою. – Як твоя сестриця в нас оселилася, ти щось ні копійки в сімейний бюджет не поклав! Їй усе віддаєш чи наліво ходиш?
– Нікуди я не ходжу, – відсахнувся Валентин, як від удару.
– Валентине, або ти негайно випроваджуєш свою сестру з нашого дому, або ви з нею підете разом! Мені це все вже остогидло!
– Ти мене гониш із власного будинку? – Валентин присів на кут дивана.
– А навіщо мені такий чоловік?
Світлану Валентин не зміг виставити, тож уранці з нарядом поліції його видворили разом із сестрою.
Куди вони пішли, Галю не цікавило. Вона збирала всі речі, які Свєта тільки могла на себе приміряти, а потім на подвір’ї багатоповерхівки влаштувала грандіозне багаття.
Звісно, штраф вона заплатила, але це була маленька ціна її звільнення.Спеціально для сайту Stories
