Вона прийшла рано вранці. Це було несподівано й водночас дивно. Ася поправила халат і впустила гостю.
– Ми з вами особисто не знайомі, – дружина коханця пройшла у квартиру і завмерла біля шафи з взуттям, – але нас об’єднує спільний чоловік.
Ася з цікавістю спостерігала за Яною, яка після своїх слів уся стиснулася і стала схожа на загублене кошеня, викинуте на вулицю.
– Я хотіла б вас попросити… Залиште мого чоловіка в спокої… У нас сім’я. Двоє дітей і квартира в іпотеку…
Ася похитала головою. Дружина коханця не викликала жалю, радше роздратування. Якби не цікавість, то вона ніколи б не впустила цю жінку на поріг.
Яна схлипнула і продовжила:
– Він вам не потрібен. Навіщо руйнувати чужу сім’ю… Скажіть… – у неї погано виходило приховати біль у голосі, і Ася вже починала шкодувати про те, що відчинила їй двері.
Яна була невисокою, злегка повненькою жінкою. У непомітному сірому пуховику і запраній шапці, вона нагадувала замучену життям жінку. Взуття Яни теж залишало бажати кращого.
Облуплені чоботи і безформна сумка, що нагадує більше мішок для картоплі, не прикрашали дружину коханця. Ця жінка або себе не поважала, або ж не надавала значення своєму зовнішньому вигляду.
Ася перевела погляд на свою норкову шубку, яку подарував їй коханець, і мимоволі зіщулилася. Такого життя, як було в Яни, вона боялася найбільше.
– Ось, – жінка дістала з сумки телефон і, зайшовши в галерею, показала фотографію своїх доньок. – Марійці три роки, а Юлі шість років… У березні буде сім. У вересні піде до школи, а Марія перший рік у садочку… Дівчата часто хворіють, доводиться з ними багато займатися…
Асе відчула нудьгу. Слухати про дітей Яни та Кирила було нецікаво. Зустріч із дружиною коханця Ася багато разів прокручувала в голові. Було цікаво подивитися на те, як вона поводитиметься, що говоритиме або робитиме…
Щоразу фантазуючи, Ася уявляла, як зрештою Яна на неї накидається, і справа закінчується бійкою. Принаймні, це було цілком логічно. Будь-яка б нормальна жінка не стала принижуватися перед коханкою чоловіка, а як слід би провчила негідницю. Або зовсім виставила речі негідника за двері.
– Не руйнуйте наш шлюб. Я прошу, – мало не плакала Яна, продовжуючи вмовляти коханку.
– Нічого руйнувати, – знизала плечима Ася.
– Залиште мого чоловіка в спокої, – пробурмотіла жінка і тут же, вибачаючись, додала, – не забирайте його в мене.
– Ми говоримо про чоловіка чи про іграшку? – запитала Ася.
Яна, схлипнувши, здивовано подивилася на жінку.
– Про мого чоловіка. Кирила.
Ася усміхнулася.
– А мені здалося, що про іграшки йдеться… Знаєте, як це буває в дітей, коли ті не можуть поділити якусь річ… Або хлопці сперечаються за цікаву іграшку, або плачуть і благають їм її віддати. Питання в іншому: чи потрібна така річ, через яку стільки проблем?
– Це недоречно… – очі Яни округлилися, – порівнювати живу людину з річчю…
– Ви маєте рацію, – Ася байдуже кивнула. – Недоречно. Я не виспалася. Людина не іграшка і сама вирішує, з ким їй бути.
– Навіщо вам він? – Яна розстебнула пуховик, її щоки були червоними. – Що хорошого зустрічатися з одруженим чоловіком?
Ася позіхнула, розмова була нудна. А ще дуже хотілося спати. Як-не-як ранній ранок, а якщо врахувати, що раніше обіду вона зазвичай не розплющувала очі, то сьогоднішнє пробудження можна вважати подвигом. На банальне запитання відповідати не хотілося.
– Ви, як хочете, а я якщо зараз не вип’ю кави, то втрачу свідомість.
Ася залишила гостю в передпокої і пішла на кухню, сподіваючись, що Яна піде. Взявши капсулу, жінка встановила її в кавомашину. Теж подарунок від Кирила. Розпахнувши фіранки і відчинивши вікно, Ася вдихнула повітря на повні груди. Ні, все-таки іноді вставати вранці приємно.
За вікном ще темно й холодно, а люди вже поспішають у своїх справах, поспішають на роботу. Найпрекрасніше в цьому, що їй нікуди не треба. Вона може весь день лежати у своєму ліжку і не турбуватися про гроші.
– Ви не відповіли на запитання, – Яна застигла в проході на кухню, її руки тремтіли, – навіщо вам одружений чоловік? Що хорошого від цих стосунків?
– Є одне почуття, яке виникає тільки коли робиш щось заборонене. Такий собі драйв від гри у стосунки, якщо хочете.
– Що хорошого? – Яна знову повторила запитання, – ви руйнуєте мою сім’ю…
Ася зітхнула. Дружина коханця нічого не розуміла або не хотіла розуміти.
– Неможливо зруйнувати те, що вже зруйновано.
Кава була готова. Ася сіла за стіл і з насолодою зробила ковток. По горлу розлився гарячий гіркий напій, настрій разом покращився.
– Помиляєтеся, у нас діти, сім’я. Якби не ви, то нічого б не було. Він кохає мене, просто заплутався, усе ще можна змінити. Ми все життя разом. У нас справжнісіньке кохання.
Ася подивилася на Яну, як на душевнохвору. Задумалася: чи не запитати в неї про психічні відхилення? Але, вважаючи це грубістю, вирішила залишити свій сарказм при собі. Того й гляди, ця миша справді витягне довідку.
Своїх дітей же показала чужій тітці. Та добре б перехожій… А то ж їй, Асі.
– Зрозумійте, я не зможу жити без нього, – Яна знову збиралася заплакати.
Найменше Асі хотілося бачити її соплі та слину. До якої стадії відчаю потрібно дійти, щоб принижуватися перед коханкою чоловіка?
– Як ти дізналася про його зраду? – Ася вирішила перейти на “ти”. Утім, Яна цього не помітила. Жінка кивнула, приймаючи запитання, і, шмигнувши носом, відповіла:
– Подивилася в його телефон, а там ваші повідомлення.
Ася розчаровано фиркнула, ледве втримавшись від того, щоб не закотити очі. От же банальщина яка.
– Ясно. А навіщо в телефон чоловіка полізла?
Яна шмигнула носом.
– Ну як… Перевірити…
– Що?
– Чи зраджує він мене.
– Так, добре. А з чого раптом з’явилися такі думки? – Ася відчула себе в ролі психолога. Ставлячи навідні запитання, хотілося підштовхнути жінку до одного дуже важливого висновку.
– Ну він… – Яна розвела руками, – поводився останнім часом дивно. Затримуватися почав і брехати… зриватися по дрібницях. Немов я з дітьми йому набридли. У нас так ніколи не було. І я вирішила, що, можливо, він мене зраджує. Можливо, хтось вирішив його в мене забрати. Він забув, як ми кохали одне одного… А інша… ви… вирішили скористатися…
– Ми знову говоримо про іграшку? А тобі не спадало на думку, що його ніхто не забирав. Він сам пішов, – перебила її Ася.
– Він любить нас із дітьми. Він ніколи б сам не пішов на цей крок. Як і безліч інших чоловіків.
– Хочеш сказати, що я змусила його тебе зрадити? Що всі коханки чатують чужих чоловіків біля РАЦСу, а потім під дулом пістолета ведуть у ліжко? – розсміялася Ася.
Такого вона ще не чула. Ні, безумовно, людям важко розчаровуватися в близькій людині. Усі схильні вигадувати виправдання, але це вже перебір. Вони немов розмовляють двома різними мовами.
Яна не знайшла, що відповісти. Жінка, мабуть, відчула себе ураженою.
– Ви не будете з ним більше зустрічатися? – акуратно запитала вона.
Ася зробила ще кілька ковтків кави .
– Не буду. Уже нецікаво. Через тебе пропала вся інтрига у стосунках, а я так не люблю.
Обличчя Яни на секунду просяяло.
– Спасибі, – вельми одухотворено відповіла жінка і стиснула в руках свою сумку, мабуть, збираючись піти.
Тепер Асі стало її справді шкода.
– Знаєш що? – струшуючи попіл, запитала в Яни.
– Що?
– Замість мене буде інша, а потім ще одна і ще… Невже тобі подобається так жити?
– Як?
– Як у тумані, сліпо намагаючись нічого не помічати. Завжди було цікаво, що в таких жінок у голові.
– Я не розумію…
– Бачила мою шубку? Кавомашину? Золотий браслет? – Ася витягнула руку, милуючись прикрасою.
Яна кивнула.
– Твій чоловік подарував. Знаєш чому?
Дружина коханця відвела очі, не збираючись нічого відповідати.
– А тому що інакше ніяк, – відповіла Ася. – Не було б цих стосунків. А тепер подивися на свій одяг, та взагалі на себе в дзеркало. Подобається? А знаєш чому так? Тому що ти себе не поважаєш. Доля така. У ногах валятися і сліпо вірити.Шукати причини і виправдовувати негідника, принижуючись перед черговою коханкою.
– Побрякушки не показник кохання, – Яна, здається, почала злитися. – Я себе поважаю, хоча б тому що не заводжу романів на стороні. Я ціную свій вибір і буду боротися за свою сім’ю до кінця.
Ася допила свою каву і втомлено подивилася у вікно.
– Часом вибір буває не правильним. І відпускаючи ми набуваємо більше, ніж втрачаємо.
Яна пішла з квартири Асі не озираючись. Вона абсолютно не розуміла коханку чоловіка, якій, здається, взагалі не було соромно. Залишалося тільки дивуватися й обурюватися, що такі люди існують і мислять так, як їм зручно.
Яна сліпо вірила в те, що немає поганих чоловіків, є підступні жінки. Жінки, які руйнують сім’ї. І завдання хорошої дружини – зупинити цей процес і зробити все можливе, щоб зберегти свій шлюб. Так вчили Яну з самого дитинства. Так жила її мати, її бабуся і так житимуть її доньки. І не було у світі такої сили, яка змогла б її переконати в тому, що втовкмачували з дитинства.
Того дня Яна спала спокійно, радіючи, що врятувала свій шлюб, і, в принципі, відчувала себе повністю щасливою. Друга коханка в житті її чоловіка більше не проблема.
Асі тієї ночі не спалося. Весь день не виходила Яна з голови і її слова про повагу до себе. Одночасно ставало смішно і сумно, коли Ася згадувала діалог. Але ж у чомусь дружина коханця мала рацію, кажучи про роман на стороні…
Можливо, Ася справді себе не поважає, якщо задовольняється тим, що зустрічається з одруженими чоловіками? Стосунки, які ніколи не будуть здоровими, адже спочатку будуються на обмані, приречені на один сумний кінець.
Ніколи їй не стати дружиною свого коханця і ніколи не бути єдиною жінкою.
Ася навіть знайшла схожість між собою і Яною. Якщо Яна обманює саму себе в тому, що її сімейні стосунки цілком здорові та її кохають щиро й чесно, то Ася обманювала себе в іншому.
Завжди їй бути другою жінкою в житті одруженого чоловіка. Чи не приниження це самої себе?Настільки ця думка в’їлася в голову, що Ася довго не могла заспокоїтися. Подумала про те, що потрібно щось змінювати. І навіть постаралася уявити те, як береться за голову, перестає жити чужим коштом, влаштовується на роботу, там закохується і виходить заміж, а потім з’являються діти.
Живе звичайним життям, а потім… Ні, Ася не вірила, що потенційний чоловік буде їй зраджувати. З нею такого не може статися.
Адже не може? Бумеранг вигадали люди для власного заспокоєння. Життя по-іншому влаштоване. І все ж… Якийсь страх був присутній.
Ася зупинилася в передпокої. Заплющила очі. Ще раз постаралася уявити тихе сімейне життя. Люблячого чоловіка, що поспішає після роботи додому, себе, що готує вечерю, і своїх дітей, які грають у різні ігри. Ніяких інтриг, обманів, пристрастей. Тільки затишок, тепло і домашні клопоти.
Ася розплющила очі й подивилася на норкову шубку. Провела долонею по блискучому хутру і посміхнулася сама собі. Ні, не потрібно їй ніякого тихого щастя. Хочеться поглядів услід, дорогих подарунків і усвідомлення, що краща за ту… законну дружини, що ходить у дешевому сірому пуховику. Утім, кожному своє.
Ася заснула лише під ранок, почуваючись, як і дружина коханця, цілком щасливою.
Тут немає хороших і поганих героїв. Просто життя.Спеціально для сайту Stories
