Історії про дружбу
– Хочу нову шубу, – замість привітання заявила Христина, увірвавшись у кабінет до свого чоловіка, Ігоря. Він відклав папери і подивився на неї поверх окулярів. – Для початку,
– Іро знайомся, це Ельза! – широко посміхаючись, Вадим представив свою собаку молодій дівчині років двадцяти, яка стояла на порозі в блискучих туфлях на десятисантиметрових шпильках, через що
Тетяна чекала на УЗД із приємним хвилюванням: навряд чи сьогодні побачать, хто це буде – дівчинка чи хлопчик, але потай вона сподівалася, що можуть і сказати. Он, Людці
– Льошо, зайди до мене, якщо не дуже зайнятий – голос шефа звучав якось не дуже впевнено, що мені одразу не сподобалося: значить, очікується якась гидота. Олег завжди
– Матусю, дивись, цуценя! – закричала Тетянка, вказуючи пальчиком на маленьку коричневу грудку, що залізла в тінь троянд біля заправки. Він лежав на клумбі. Батько стояв поруч із
Усе сталося в теплий весняний вечір. Нічого не віщувало біди. Кіра сиділа на лавці з подругою і ділилася останніми новинами. Розмова захопила настільки, що жінка практично перестала стежити
Переваливши за сорокарічний рубіж життя, Єгор не поспішаючи оцінював пройдений шлях. Є чим пишатися, чому радіти… Будинок – фортеця, обгороджений від вулиці двометровим міцним парканом, споруди у дворі
Жили вони в невеликому селищі. До речі, в недешевому районі. Будиночок вони там придбали в розстрочку, продавши свою квартиру в місті. Дружині хотілося бути ближче до природи, ось
Кажуть, що доля випробовує нас не тоді, коли ми до цього готові. Того сірого квітневого ранку, коли Марина опустилася в крісло навпроти директора й почула його пропозицію, вона
Костик сидів в інвалідному візку й дивився крізь запилене скло на вулицю. Йому не пощастило: вікно лікарняної палати виходило у внутрішній двір лікарні, де був затишний сквер із