Історії про кохання
Ніна Петрівна жила в цьому селі все життя. Народилася тут, вийшла заміж, виховала дітей, поховала чоловіка і зустріла онуків ― все тут. Діти роз’їхалися давно, та й називати
Спалах… Гучний вибух… Темрява… Нарешті, темрява почала розсіюватися. Почувся голос: – Віро Володимирівно, це рятувальник, у них там щось вибухнуло. Крізь біль відчув на шиї дотик руки. Спробував
— Послухай, Олено, я тебе не розумію, — задумливо промовила подруга, тримаючи в руці чашку кави. — Якщо він тобі так подобається, то чому б не погодитися на
— Останній раз пропоную, — красиве обличчя Анни стало злим і неприємним. — Вибирай. Я чи цей з дитбудинку? — Михайло наш син, — рішуче сказав Дмитро. —
– Елло, я повернувся! Уляна вдома? – Владислав поставив сумку в передпокої. – Елло, борщ є? Підігрій мені, часник почисти, і хліба наріж побільше, домашнього хочеться! Елла трохи
– Ти моя доля. – ласкаво говорив мені наречений. А перед самим весіллям прийшов додому і оголосив, що зустрів іншу. – А як же доля? – тупо, як
— Валеро, ти жартуєш? — Дарина дивилася на чоловіка широко розкритими очима. — Чому жартую? Ти взагалі мене чуєш? У нас великі проблеми з податковою. Їх, в принципі,
Антон ненавидів світські вечірки так, що аж зуби зводило. Але відмовити найкращому другові не міг. — Сашко, скажи чесно — тобі справді це так потрібно? — запитав він,
– Чому ти сидиш на морозі? – запитала Галина Сергіївна, зморщившись від холоду. Дівчина підняла на неї очі і сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять,
В’ячеслав був на роботі, коли йому зателефонувала сусідка, Зінаїда Федорівна, і сказала, що його дідусеві, Єгору Васильовичу, стало зле прямо на вулиці і він у важкому стані доставлений