Родинні історії
Сьогодні був важкий день. Іван ховав сестру. Нехай і непутящу, але все ж рідну. Вони не бачилися з нею близько п’яти років і ось така трагедія. Віка, як
Якось несподівано Олег Володимирович засумував. Сумувати йому було абсолютно нема про що: улюблена сім’я, улюблена робота з гідною зарплатою, поїздки у відпустку з дружиною і трирічним синочком. І
Світлана Анатоліївна втратила єдину дочку. Через багато років в її будинку пролунав дивний телефонний дзвінок. Цього дня Світлані Анатоліївні виповнилося 50 років, ювілей, кругла дата. Але вона категорично
– Давай в село поїдемо, Вітю. Все одно на море не їдемо, а відпустки ще два тижні залишилося. Та й потім… Рита не встигла договорити. – Ти чого,
— Діду, дивись! — Ліля прилипла носом до вікна. — Собачка! За хвірткою металася дворняга. Чорна, брудна, з стирчащими ребрами. — Знову, — буркнув Павло Іванович, натягуючи валянки.
— Донечко, мені потрібне твоє нове кольє. Позичиш? — Єлизавета Григорівна подивилася на Дарину так, ніби це було не прохання, а констатація факту. — А навіщо тобі? —
Я, через свою наївність, була впевнена, що всі люди миролюбні і не хочуть скандалів, пліток, сварок. Швидше за все, це переконання походить з мого безтурботного дитинства. На жаль,
— Ми своє відсиділи. Трьох виростили і тепер хочемо пожити для себе. Думаю, маємо право. Так відреагували батьки на прохання посидіти з онуками. Аліна хоч і ввічливо посміхалася,
Довелося мені працювати секретарем головного інженера на величезному підприємстві. Працівників було багато, всі різні. У кожного своя неповторна доля. Але працювала одна жінка, яка привертала увагу всіх. Колектив
– Ні, ну я не розумію, як так можна? Скажи мені, Ксеніє, куди котиться світ? Що з людьми відбувається? Вже все з ніг на голову перевернули. Де ж