Родинні історії
Мам пішла раптово. Він, Вітька, навіть не зрозумів як. Тільки була весела, заціловувала Вітьку, гралася з ним, а тут раз… схудла, лиса, посміхається тихо величезними своїми очима, наказує
Що Валентина потрапить у таку ситуацію, вона й уявити собі не могла. Коли вона виходила заміж за Петра, вона, звісно, знала, що в нього є донька від першого
Марія все ще не могла повірити в те, що відбувається. Невже у них нарешті з’явилася власна дача! Вони марили про це довгих десять років, але життя постійно ставило
Ірина жила начебто у своїй квартирі, але за фактом почувалася квартиранткою. І що найприкріше – прописана вона тут була, між іншим, офіційно, а ось господинею ніколи не була.
-Син, кажеш? А де ж ти був, сину, коли батько твій тебе потребував? Де ти був, коли він дзвонив тобі, просив приїхати? Хоч ненадовго, хоч на день. Де
Йшов сильний дощ із грозою. Виблискували блискавки. Гримів грім. Галина Петрівна стояла біля вікна і дивилася на грозу… – Літня злива, – з натхненням сказала Галина Петрівна. –
Він жив тільки заради її посмішки. Бігаючи, як хом’як по колесу: робота, магазини, дитячий садок, школа. І крім цього – рідна, кохана людина, яка так потребує догляду. Найняв
– Іванченко, тобі дитину приносити на годування? – Ні, я ж казала. Відмову буду писати. Медсестра похитала головою і вийшла. Зоя повернулася до стіни і заплакала. Молоді матусі
Павло, розсерджений і незадоволений, пішов на роботу, так грюкнувши дверима, що Катерина мимоволі здригнулася. Вона сиділа,на затишній, чисто прибраній кухні і знову і знову згадувала ранкову неприємну розмову
-Добрий вечір. -Добрий… а ви до кого? -Мне потрібен В’ячеслав Іванович Сімейко. -Це мій чоловік, а навіщо він вам. Жінка не встигла відповісти, з кімнати пролунав чоловічий голос.