Родинні історії
У новій квартирі пахло вологими шпалерами. Запах був приємний. Він асоціювався з упевненістю в завтрашньому дні, надійністю і відчуттям володіння сімдесятьма квадратними метрами житлової площі. Вперше за довгі
Зі своїми батьками я практично не спілкуюся. І зі старшою сестрою. Єдина ниточка, яка нас пов’язує, – традиція вітати один одного зі святами. Ми робимо це по телефону,
-Що ти мені локшину на вуха вішаєш? Ніби я повірю, що з твоєю зарплатою можна стільки грошей накопичити! Роги мені наставляєш і хочеш, щоб я ці гроші взяв?
– Ну і хто він після цього? – Звичайний чоловік. І ніякий не козел, як би ти не хотіла це від мене почути. – Чому… не козел? –
Прийшла осінь, яка наганяла нудьгу за вікном своїм сірим небом, набряклим від хмар, пожовклими гілками дерев і сльотою під ногами. Але сьогодні день видався напрочуд сонячним. Ніби осінь
Пам’ятаю, сиджу я біля вікна у своєму медпункті, дивлюся, як туман над річкою стелиться, молочний такий, густий. Чайник на плиті зітхає, ромашкою пахне на всю хату. А на
Олександр їхав додому. Мати завжди чекала Олександра. Та й сестра… Ось тільки на сестру він був ображений. Якось привіз матері чоботи, красиві, з вишитою золотою квіткою на халяві.
Марія і Сашко познайомилися в студентські роки, одружилися. Взяли квартиру в іпотеку, двох діточок народили. І начебто все добре у них було. Чоловік працює, дружина теж вдома не
— Що я можу зробити? — Зроби вже щось, — заявив чоловік. — Вона мені допомагає. Що в цьому поганого? Ти багато допоміг? А вона цілий день крутиться!
“А Федір виявляється глибоко одружений…” – зітхала Свєтка, сидячи на лавці в сквері і стискаючи в кишені направлення на переривання. Сусідки по кімнаті в гуртожитку їй заздрили, коли