Твоя мама егоїстка. Вона з мене гроші постійно тягнула, погрожуючи, що зіпсує мені життя. Я коли поїхав до Харкова, то бізнесом зайнявся
Катерина йшла додому. Їй було дуже сумно, навіть радше боляче. Сьогодні Олег оголосив, що скоро одружиться. А ще рік тому він залицявся до неї, а потім раптом різко
– Я рада, що ти сам усе зрозумів. Ось тому ми й розлучилися з твоїм батьком. – Надія обійняла сина
– Іди, прошу тебе, – сказала Надія. – Ти пошкодуєш. Ти дуже пошкодуєш, але буде пізно. Наш син тобі цього не пробачить. Чуєш? – Про сина згадав? Ти
– Я грала в шкільному театрі. Вчителі навіть думали, що я вступатиму до театрального училища. Мені й самій сподобалося. Дякую за надане задоволення. Сподіваюся, я не переборщила
Крізь сон прорвався дзвінок телефону. Матвій повернувся на бік, притиснув одне вухо до подушки, але дзвінок тривав, стаючи дедалі гучнішим і, нарешті, остаточно вирвав Матвія зі сну. Він
– Мені для вас нічого не шкода, просто іноді треба трохи розумніше підходити до витрат. – м’яко сказав Олексій, розчулений словами дружини
“Вічно вона всім незадоволена, як би я не старався, вона цього не цінує”. – Олексію здавалося, що спокійного життя вже не буде, і йому так і доведеться до
– Я тепер сама мама. І мені видніше. Ви можете йти додому. Мені більше нічого від вас не потрібно
– А що це таке? Чому в нього такий ніс розплющений, як картопля? Хм. З ним точно все нормально? Що вам лікарі сказали? У вас узагалі здоровий хлопчик?
– Ти – геній, тату, – захоплено вимовив Артем. – Так і скажу. У всьому звинувачу її подруг. І в результаті вона від них відвернеться
– Відпустиш мене на тиждень до мами в село? – запитала Інга чоловіка. Артем насупився. – А робота як же? – запитав він. – Щодо роботи не хвилюйся.
– Ти все правильно зробила, – говорила мама, коли Анастасія, вклавши Артема, плакала на кухні. – Не можна жити там, де тебе не поважають
– Насте, давай, ти як господиня, попросиш Дмитра, щоб повернув машину сьогодні? Мені треба маму з вокзалу зустріти, – Сергій зазирнув у дитячу, де Анастасія вкладала однорічного Артема.
Я притулилася до його плеча. Двадцять років – це не просто цифра. Це тисячі спільних сніданків, суперечок про те, якого кольору мають бути штори у вітальні, нічних чергувань біля ліжечка хворої дитини
Того дня я перебирала документи в старому столі – потрібно було знайти технічний паспорт на квартиру для оформлення нової страховки. Пальці ковзали по гладких папках, поки не натрапили
– Я ще не знаю, до Наталі чи ні. Це я не вирішив. Я йду від тебе, Оксано. Тільки від тебе
– Вітаю, у вас, дівчинка, – голос лікаря долинав до Оксани, наче крізь вату. Вона була абсолютно змучена і розбита. Якби їй раніше хтось сказав, що приводити у
– Він мій батько і крапка. Я точно знаю. Адже ми схожі, правда? – запитував у дружини
Макар ріс без мами. Скільки себе пам’ятав, вони жили з татом удвох. Іноді приїжджала бабуся, мама батька. Вона натягнуто посміхалася Макару, дарувала йому одні й ті самі шоколадки,

You cannot copy content of this page