Ніхто не приїхав на день народження.
Ганна цілий день стояла біля плити, готувала улюблені страви дітей та онуків, навіть у районне селище з’їздила, щоб купити авокадо та смердючі чорні листи, з яких Ганна накрутила рулети з рисом та рибою.
Онуки називали це ролами і дуже любили.
Виповнювалось їй шістдесят, ювілей, усі мали приїхати. Щоправда, за цей рік усі посварилися, але Ганна за місяць усіх дітей обдзвонила, і всі обіцяли бути.
Доньки всі ображалися, що Ганна більше допомагає синові. Так він наймолодший тільки на ноги встав, і діти в нього маленькі зовсім, Сімочка семи років і Петенька шести. А в дочок вже великі діти, що їх балувати, працювати нехай ідуть.
Ганна сама все життя працювала та дітей привчала. Але доньки в неї були недолугі: одна в сорок років зі школи звільнилася і співачкою вирішила стати, друга втретє заміж нещодавно вийшла за якогось старого. Молодого, не могла знайти,чи що, геть, усі зірки за молодих виходять.
Обговорити дітей не було з ким. Були в Ганни подруги дитинства: Тетяна, низькоросла Ніна, в пару їй височенна Алевтина і старша за всіх Варюша. Але з подругами вона вже десять років не спілкувалася.
Все це сталося через чоловіка. Той вирішив зайнятися бізнесом, умовив Ганну підбити подруг, щоб вони вклали свої гроші в його прибуткову справу. Він добре розписав, коли всі зароблятимуть купу грошей завдяки йому, і Ганна повірила. І подруг переконала.
Чоловік її зібрав гроші та поїхав. Зовсім поїхав. Виявляється, знайшов молоду дружину. Бізнес його прогорів, оголосив себе банкрутом. І подруги Ганни усі гроші втратили.
Може, вони і б не посварилися, пошкодували б її, все ж таки чоловік на старості років покинув, але подруги дізналися, що їй чоловік гроші повернув. І образилися. Мовляв, вона мала на всіх гроші поділити.
Та й Ганна сама гарна: образилася, наговорила їм : що Таня розсаду ночами краде, тому в неї все й росте краще за всіх, що Алевтина, як була старою дівою, так нею і залишилася, що Ніна зозуля, дитину матері, як віддала після розлучення, то той без матері й виріс. А Варвара із чоловіком Тетяни гуляла , подруга називається!
Виїжджати з села Ганна не хотіла, все життя тут провела, які тепер переїзди. Діти іноді кликали до себе, але Ганна розуміла, що звуть для того, щоб із онуками сиділа. Онуків вона любила, але не настільки, щоб удруге все це проходити.
Вечоріло. Двоюрідна сестра з Житомира надіслала електронну листівку. Треба ж і та пам’ятає, хоч давно вже трохи не в собі. А діти забули.
У холодильник впхнути все це було неможливо. Ганна повздихала, покрутилася на кухні, пішла до кімнати плакати. Образливо їй було стільки праці, і хоч свиням викидай.
Щоправда, свиней вона вже давно не тримала, лише курей. Молоко купувала у єдиної сусідки, яка не тримала на неї зла, бо приїхала вже після того, як історія з грошима сталася.
Здоров’я у Ганни було вже не те, що й казати! А діти мало того, що не приїхали, то навіть не зателефонували .
Раптовий стукіт у вікно легкою пташкою розбудив в Ганні надію. Діти, діти приїхали!
Вона поспіхом витерла сльози, поправила розпатлане волосся, побігла відкривати.
На порозі стояли подруги. Ті, з ким вона вже десять років навіть не віталася .
Тетяна , відмінниця, у якої квіти колосилися цілий рік на всій ділянці; Ніна, яка з роками все більше зменшувалася в зрості і була схожа на дрібну болонку зі своїм вибіленим пухнастим волоссям; Алевтина, висока та суха, як палиця, брови зведені у пряму лінію; і Варюша, найстарша з усіх і вже підсліпувата.
У руках Тетяни рожевів букет півоній, Ніна двома руками тримала вазу для квітів , у Алевтини величезна картина з чорною пантерою, Варюша надкушує цукерку із шикарного набору із шести смаків.
-З днем народження! – хором прокричали вони.
Ганна подивилась на годинник. Стрілки якраз підкотили дванадцять . Пізно прийшли вітати, хотілося сказати їй. Але слова застрягли у Ганни в горлі разом зі сльозами, які вона тільки-но зупинила.
-Що застигла як статуя? – гаркнула Алевтіна. – У мене рука зараз відвалиться цю картину тримати. Пустиш чи як?
Першою не витримала Ніна – кинулась Ганні на шию і заридала. Тут і інші подружки приєдналися, вийшла купа мала. Покотилися всією юрбою на кухню, знадобилися і наготовлені страви .
Спочатку трохи ніяково було, все ж таки, десять років не спілкувалися ,і тут всі разом заговорили, засміялися, почали молодість згадувати.
-Дзвони Петру-баяністу! – вирішила посеред ночі Тетяна.
-Так він спить, – засумнівалася Ніна.
-Вже я його розбуджу! – захихотіла Алевтіна зовсім дівочим, дзвінким сміхом.
На ранок у хаті було вже не проштовхнутися: рулет з рибою давно з’їли, від торта Варюша нічого не залишила, дуже вже вона полюбляла солодке. Навіть огірки з підпілля довелося діставати! Ганна сяяла: давно в неї такого веселого дня народження не було!
Через баян ,мотора машин не почули, тільки коли двері грюкнули, Ганна зрозуміла, що хтось ще прийшов. Вже навіть зустрічати не пішла: такий гурт, одним більше, одним менше. Але тут уловила знайомий синовий бас.
-Мамо, це що за балаган?
Ганна аж підскочила на місці! Глянь і справді діти приїхали. Згадали, все ж таки… Ганна зробила скривджене обличчя, вийшла. Доньки одразу обліпили її з двох боків, онуки злякано тулилися до дверей.
-З днем народження, матусю!
-Пізно вітаєте, – продовжувала ображатися вона. – Я на вас вчора чекала. Стільки всього наготувала, та вже все з’їли.
-У сенсі – вчора?
-Ви забули, якого у матері день народження?
-Так п’ятого ж! Сьогодні, хіба ні?
-Сьогодні вже шосте, – наполегливо казала Ганна.
-Ти чого, бабусю, – втрутився молодший онук Петрик, – сьогодні п’яте. Ось дивись!
Він дістав із кишені телефон, але без окулярів Ганна нічого не могла на ньому розглянути.
-Я тобі листівку намалював, – додав Петя і дістав із пакета складений навпіл листок.
-Так, – командним голосом гаркнула Алевтіна. – Всі на вихід! До Петрівни діти приїхали, потім догуляємо. А ти вітаміни, попий, чи що, – звернулася вона до Ганни. – Сьогодні п’яте, зовсім пам’ять у тебе відбило.
Вже потім, коли гості пішли, а доньки, кинулися мити посуд і збирати в мішки сміття , сівши разом із сином, Ганна здогадалася, що помилково два аркуші календарю за раз відірвала.
Соромно стало, сил немає! Син сміявся, онуки теж реготали, дочки закочували очі. Пригощати їх не було чим, від цього Ганні ще образливіше було, адже стільки всього наготувала, а сусіди все з’їли !
-Мамо, ми зараз самі все приготуємо, – сказав син. – Сиди, впораємося без тебе.
Все ж таки, гарних дітей вона виховала, вирішила Ганна.
А вітаміни все ж таки треба попити.
