Аліна влаштувалася секретаркою в невелику приватну організацію п’ять років тому – відразу після інституту вона з головою поринула в материнство. Спершу вирішила, що займатиметься дитиною до самої школи.
Але досить швидко зрозуміла, що таке не дуже-то можливо – по-перше, її чоловік – зовсім не олігарх, а по-друге, праця домогосподарки, як з’ясувалося, зовсім їй не підходила.
Аліна почала особливо сильно дратуватися і дуже втомлюватися від домашніх справ, коли її доньці Орисі виповнилося три. І оскільки вік у неї був уже цілком усвідомленим, вона вирішила влаштувати її в дитячий садок, а самій піти працювати.
Перше, звісно, було влаштувати нелегко, але Аліні пощастило – у маминої шкільної подруги свій невеличкий приватний дитячий садочок, і щойно звільнилося місце, вона одразу ж повідомила їх. Ідея влаштувати туди доньку Аліні подобалася ще й тому, що виховательку вона чудово знала ще зі школи.
Отже, вона прилаштувала доньку і зайнялася пошуками місця для себе. Аліна закінчила економічний факультет, але в їхньому невеликому містечку вибір роботи зовсім невеликий. Тому вона погодилася на першу ж більш-менш нормальну вакансію, яку їй запропонували – секретаря невеликої торгової фірми.
Перші враження: прекрасний, дружний колектив, хороший начальник, цілком адекватна зарплата. Причому її навіть не затримали жодного разу за кілька років!
Дуже Аліні хотілося прижитися в такому чудовому місці, а тому я дуже старалася не тільки під час випробувального терміну, а й далі. Обов’язки в секретаря стандартні: відповідати на дзвінки, приймати відвідувачів, пригощати їх кавою, готувати документи для керівника і в бухгалтерію, отримувати і відправляти пошту.
Загалом, на перших порах вона не надто була завантажена роботою, і, скоро почала мріяти про підвищення. А тому, намагаючись показати себе перед начальством, завжди була рада допомогти колегам – хтось зашивався з клієнтами, і Аліна складала звіти; хтось запізнювався на зустріч, і Аліна розважала їхніх покупців розмовами і чаюваннями.
У будь-якій організації буває, що хтось завалений роботою по самісіньке не можу, а в когось – лафа. Аліні стало здаватися, що вона саме такий персонаж.
Минув рік, вона справді дуже потоваришувала з товаришами по службі: ми разом обідали, виїжджали на корпоративні заходи, ходили одне до одного в гості. І їй здавалося, що вона в цьому колективі вже все життя.
Першим її розчаруванням стала історія з підвищенням новенької – Віки – вона прийшла на місце менеджерки з продажу і вже через три з половиною місяці, практично після закінчення випробувального терміну, перейшла в бухгалтерію.
І саме про цю посаду мріяла Аліна вже півроку. Не хотілося нікого ображати, але все ж таки вона поділилася з колегами своїм смутком – тим паче вони помітили, що вона якось невесела, і розпитували, що ж сталося.
Мене в один голос заспокоювали всі: говорили, що у новеники тепер не найцікавіша посада і так далі. А Аліна все-таки спілкується з людьми, бере участь у проєктах (побічно, звісно: просто допомагає), а там – цифри, папірці. Загалом, туга смертна.
Аліна вирішила послухати колег і поступово забула про цю прикру дурницю. Але через півроку ситуація повторилася – знову новенька, і знову підвищили не її. Зовсім уже недобре вона відчула, коли їхня організація розширилася – з’явилися нові відділи, цікаві посади.
А Аліна все продовжувала сидіти на місці секретаря і задовольнятися малим. Хоча, звісно, цим словом уже не можна було назвати мою роботу: обов’язків у мене побільшало, а колеги, навіть нові, не припиняючи, приходили по допомогу.
Вона стала затримуватися в офісі – і не встигала нічого. А одного разу так втомилася, що прийшла додому мало не опівночі, а очі – на мокрому місці.
Чоловік дуже здивувався і завів серйозну розмову – думав, що її хтось образив. Аліна все чесно йому пояснила – у них дуже хороші стосунки.
Вислухавши її, Вася поставив «діагноз»: «Ти займаєшся чим завгодно, крім своєї роботи, а колеги просто звикли тебе використовувати і сіли на шию». На запитання, як же бути, він пояснив, що насамперед варто робити свої робочі справи, а потім, якщо залишиться час, допомагати.
Наступного дня я спробувала дослухатися до поради чоловіка, але не тут-то було! Її товариші по службі постійно відволікали, говорили, що у них термінові справи – з якими допомогти повинна була вона! Загалом, не змогла вона відмовити і знову сиділа до пізнього вечора.
Так тривало майже рік. Аліна сильно втомлювалася, погано спала ночами. Василь уже навіть став натякати, щоб вона пішла на іншу роботу, але йти їй зовсім не хотілося.
Одного вечора кур’єр приніс пакет паперів для її керівника – такі папери вона повинна реєструвати і віддавати босові. Можливо, нічого б і не сталося, але в пакеті був терміновий рахунок, який потрібно було оплатити фірмі.
Загалом, згадала вона про нього вже надвечір, коли банківський день закінчився, а назавтра починалися свята – виходить, що оплата переносилася аж на кілька днів.
Це було жахливо! Звичайно, шеф усе розрулив, але Аліну викликав на килим.
Вона пояснила подію чесно – мовляв, закрутилася і забула. Директор дуже здивувався, оскільки намагався не завантажувати її роботою. Але, мабуть, вирішив, що в дівчини сталося щось удома, а тому побажав як слід відпочити за вихідні. І понадіявся, що таке більше не повториться.
Але вона в паніці – її сили та нерви на межі! Але тепер будь-яких колег, які намагаються сісти їй на голову, Аліне посилає куди подалі…
