Я ніколи не хотіла жити за чийсь рахунок. Коли ми з чоловіком побралися, то завжди разом розпоряджалися загальним бюджетом. Після весілля я не покинула роботу. Ми винаймали житло.
Іноді доводилося брати підробіток, щоб ми нічого не потребували. Несправедливість життя в тому, що хоч ми й не просимо ні в кого допомоги, свекруха вирішила свою «зайву» квартиру віддати молодшій дочці.
Я ніколи не витрачала на себе багато грошей. Якось чоловік запитав, чи не хочу я стати домогосподаркою, на що ніколи не підпишуся. Найкраще заробляти скромну зарплату, але не сидіти ні в кого на шиї.
Мій чоловік такий самий. Іноді на роботі у нього трапляються форс-мажори, і я погоджуюсь взяти додаткову роботу у вихідні, щоб у нас були гроші. Ми партнери та підтримуємо один одного у важких ситуаціях.
Без свого житла доводиться туго, більша частина заробітку витрачається на оплату рахунків та оренду. Не дуже хочеться облаштовувати чуже житло, тут ми ніколи не почуватимемося як удома.
З цієї причини ми не поспішаємо заводити дітей. Орендодавці різні зустрічаються, мені неодноразово траплялися такі, що виселяють із квартири без попередження просто тому, що їм так захотілося.
На орендованому житлі немає жодних гарантій, ціни на все зростають, вартість оренди підвищується, а хочеться у свої роки стабільності. Батьки чоловіка здавали якийсь час дві однокімнатні квартири.
На старості вони вирішили підстрахуватися, мати додатковий дохід. Ми це чудово розуміли, пенсії зараз незрівнянні з цінами, тому не стали просити батьків, щоб вони дозволили нам пожити в одній із квартир та заощадити.
До того ж, ці люди більшу частину життя економили, щоб забезпечити собі безбідну старість, це гідно поваги. Нещодавно я дізналася, що одну з квартир здавати перестали і збираються її переписати на молодшу сестру чоловіка.
Не розумію, чому вони так несправедливо вчинили з сином. І чоловік, і його сестра є законними спадкоємцями, чому не поділити спадщину порівну? Раз батьки вирішили, що дочка варта такого подарунка, чому син ні з чим?
Виходить, що дочка живе на всьому готовому, поки син горбатиться на роботі, що низько оплачується, і намагається звести кінці з кінцями. Хіба це чесно? Хіба так чинять люблячі батьки?
Поки донька буде гарно жити у власній квартирі, ми будемо змушені віддавати гроші за житло без ремонту чужим людям. Чоловік знав, що я розлючусь, і довго мені не повідомляв цю новину.
Ми вже взяли в кредит холодильник, тому що у цій квартирі його немає, нам довелося купити шафу, бо тут нема частини меблів. А батьки чоловіка не поспішають допомагати нам.
Мої родичі мешкають у селі, іноді вони привозять продукти, допомагають чим можуть. А свекри до нас байдужі і вважають, що ми самі з усім упораємося, та тільки й питають, коли ми потішимо їх онуками.
У шлюбі ми вже п’ятий рік, а про дітей і не думаємо. Та й не скоро думатимемо, судячи з усього. Ми не можемо в цих умовах завести дитину. Мені прикро, що батьки так до нас ставляться.
Я мала сміливість озвучити свої думки з цього приводу свекрусі та її дочці, то вони мені сказали, що я корислива і думаю тільки про гроші. З того часу я з ними не спілкуюся. З чоловіком теж стосунки зіпсувалися.
Коханий сердиться, що я влізла не у свою справу. Не розумію, чому він сам не поговорить з батьками. Хіба він не бачить, що як вони з ним чинять? Може не хоче здатися слабким.
В їх сім’ї панує патріархат, і може йому соромно про щось просити літніх батьків. Чоловік завжди допомагає батькам, а ось усі подарунки та любов дістається молодшій сестрі
