– Іришо, щось ти у мене бліда якась, – сказав чоловік, дивлячись на дружину, – це все твої дієти!
Іра розсміялася. Вона останнім часом почувалася трохи втомленою. Сонливість з’явилася, зникла колишня бадьорість. Але жінка розуміла, у чому причини цих змін.
Андрій повідомив, що через місяць вони летять до Таїланду. Нарешті в них з’явилася можливість відпочити всією сім’єю!
І хоча Ірина була в непоганій фізичній формі, вона раптом подумала, що для прогулянок пляжем у купальнику, їй варто було б трохи пострункішати. Тому відновила тренування в спортзалі, які закинула кілька місяців тому, і сіла на сувору дієту.
– Лаяти тебе буду! – насупився чоловік, бачачи, що Іра поклала собі на вечерю лише маленький шматочок рибки й овочевий салат.
– Як мені самому їсти з апетитом, коли ти мучишся?
– Я зовсім не мучуся, – усміхнулася Іра, – обмеження мені даються легко. Не те, що раніше.
– Не вірю, – проворчав чоловік, – ти завжди любила поїсти. При цьому якось примудрялася не набирати вагу.
– Мені, дійсно, цього разу набагато легше не їсти, – заперечила Іра, – сама дивуюся, апетиту немає зовсім.
Андрій похитав головою. Не подобалися йому ці дієти. Ну навіщо, скажіть, стрункій жінці з чудовою фігурою сидіти на цих безглуздих дієтах? Цілком вистачило б тренувань у спортзалі.
– Ти сьогодні тренувалася? – поцікавився чоловік, накладаючи на хліб товстий шматок шинки.
Чомусь при вигляді цього бутерброда Іра відчула нудоту. Вона перевела погляд і похитала головою. Ні, сьогодні вона не була в спортзалі. У неї паморочилося в голові.
– У мене вільний графік тренувань, – відповіла вона чоловікові, – піду завтра.
Ось тільки вранці Іра відчула себе зовсім розбитою. Чоловік помітив, що виглядає вона погано, і зажадав припинити “голодування”. Він буквально змусив її з’їсти варене яйце. Ірина послухалася, але майже відразу ж їй стало погано.
– Мене нудить, – прошепотіла вона і побігла до вбиральні.
Повернувшись, вона натрапила на суворий погляд чоловіка. Він наполіг, щоб дружина прилягла відпочити і подав їй склянку води.
– Іришо, мені потрібно з тобою серйозно поговорити, – серйозно вимовив Андрій, – мені не подобається, як ти виглядаєш останнім часом. Твоя дієта тобі точно не підходить, можливо, з тренуваннями теж слід почекати.
Іра хотіла було заперечити, але вона все ще погано почувалася. Чоловік був украй стурбований її станом, особливо з огляду на майбутню поїздку за кордон.
– Ми не можемо летіти в екзотичну країну, якщо в тебе проблеми зі здоров’ям, – сказав Андрій, – кухня там дуже специфічна. Тому я наполягаю на тому, щоб ти перевірилася у лікаря.
Жінка на хвилину задумалася. Можливо, Андрій має рацію. Вона давно не обстежувалася в лікарні. Але ж раніше Ірина регулярно проходила діагностику.
– Я хочу, щоб ти зателефонувала на роботу і сказала, що захворіла, – наполягав чоловік, – у клініку я відвезу тебе просто зараз. Мені потрібно бути впевненим, що з моєю коханою все гаразд.
***
Іра сиділа в кабінеті лікаря, не бачачи нічого перед собою. Стіни ніби пливли, а обличчя лікаря, здавалося, перебувало в якомусь сірому серпанку. Він щось говорив, але жінка не розбирала його слів.
– Ви чуєте мене? – раптом вимовив лікар, і Ірина ніби прокинулася від сну.
– Так… у мене рак, – відповіла жінка і розридалася.
– Ну як же так можна, – докірливо промовив лікар, – я ж розповідаю вам про те, що ми будемо боротися. Це не вирок. Є величезна кількість історій із благополучним результатом.
– Так, так, я розумію, – пошепки відповіла Іра, продовжуючи плакати. Вона пообіцяла лікарю, що із завтрашнього ж дня почне лікування, нашвидку попрощалася і вийшла з кабінету.
Жінка не пам’ятала, як дісталася до будинку. Ніби в тумані була вона, розповідаючи чоловікові про свій діагноз. Ірина бачила стривожений погляд Андрія, який у ту ж хвилину став упевненим і нібито спокійним.
– Ми переможемо, – твердо заявив він і легенько потряс дружину за плечі, – чуєш мене?
Ірина кивнула, але все, що він казав, ніби розсіювалося в повітрі, не доходячи до свідомості жінки.
Усю ніч Андрій сидів поруч з дружиною, яка то плакала, то лежала, дивлячись у стелю. Він був поруч і постійно твердив лише те, що разом вони переможуть цю недугу.
Чоловік передбачав будь-яке її бажання, а вранці відвіз до лікарні. Почувши, що на дружину чекає курс терапії, він заявив про впевненість у благополучному результаті.
– Кохана, послухай мене, – прошепотів він, – я знаю, що таке хіміотерапія. Це, дійсно, важке випробування. Але ми з тобою – я і Женька.
Почувши ім’я їхнього десятирічного синочка, Ірина ніби отямилася. Занурена у свої невеселі думки, вона раптом зрозуміла, що зовсім забула про дитину.
Він не повинен бачити матір у такому стані. Тому заради сина, заради своїх близьких вона має триматися.
– Я знаю, любий, – постаралася усміхнутися, – ми разом, і це головне.
Потягнулися важкі тижні боротьби з недугою. Щоранку Ірина з жахом думала про те, що на неї чекає черговий болісний день. Від уколів її нудило. Вона відчувала страшне запаморочення, мріючи в такі моменти лише про одне – їй хотілося щоб все це скінчилося.
Як би не було їй важко, жінка намагалася тримати себе в руках. Принаймні, ні її чоловік, ні син не винні в тому, що вона хвора. Тому через силу Ірина посміхалася, цікавилася шкільними справами сина, а часом навіть балувала домашніх кулінарними шедеврами.
– Я не хочу, щоб ти готувала, – заявив одного разу чоловік, прибираючи тарілки зі столу.
– Чому? Мені не складно, – зі слабкою посмішкою відповіла дружина.
– Ні, готувати ти не будеш, – відповів чоловік. І хоча раніше ці слова були б Ірині приємні, цього разу її щось насторожило.
– Добре, – кивнула Іра, – давай, я помию посуд хоча б.
– Ні, – похитав головою Андрій, – я хочу, щоб ти полежала.
І хоча знову в словах чоловіка їй щось здалося неприємним, Ірина послухалася. Вона прилягла і задрімала.
Проворочавшись якийсь час, Іра все-таки вирішила піти на кухню. Який сенс просто так лежати, якщо не хочеться? Ось тільки побачене здивувало її до глибини душі.
– Навіщо ти обробляєш тарілки хлоргексидином? – вигукнула вона.
Чоловік незграбно обернувся. Було видно, що поява дружини застала його зненацька. Він зніяковів, почервонів, щось пробурмотів, потім усміхнувся.
– Зайва дезінфекція ніколи не зашкодить, – промовив він, – ти хворієш, імунітет ослаблений. Ще не дай Боже тобі зараз якусь заразу зловити.
Пояснення чоловіка здалося Ірині підозрілим. Він ніби вигадав його щойно. Однак у жінки запаморочилося в голові, і думки про посуд покинули її голову.
Наступний цикл терапії Іра переносила важче. Вона постійно лежала, часом не пам’ятаючи, який сьогодні день. У хвилини рідкісних просвітлень вона дякувала долі за те, що поруч із нею її чоловік.
Андрій повністю взяв на себе турботу про сина. Через хворобу дружини він не міг поїхати з нею в заплановану поїздку. Однак йому вдалося відправити на море сина з бабусею.
Ірі майже весь час було погано, але чоловік говорив про те, що це важливий етап боротьби з недугою. Найбільше на світі їй хотілося знову стати сильною, щоб жити повноцінним життям і піклуватися про близьких.
Одного ранку Ірина відчула себе краще. Їй захотілося привести себе до ладу. Жінка зайшла у ванну, щоб умитися і почистити зуби. Ось тільки дещо здалося їй дивним. Усі її предмети гігієни знаходилися окремо від приладдя чоловіка і сина.
Губка для тіла – раніше три різнокольорові губки лежали на одній полиці. Тепер же її губка лежала в іншому місці. Неприємне відчуття оволоділо жінкою. Їй раптом здалося…
Ірина пройшла до спальні й відчинила шафу. Холодок побіг по її шкірі, коли побачила вона, що там висів тільки її одяг. А де ж сорочки та костюми Андрія?
Іра задумалася. Вона давно вже безладно спить. Відразу після уколів вона перебувала ніби в безпам’ятстві. Це не можна було назвати сном – у неї ніби виверталися нутрощі, до горла підкочувався огидний клубок, ноги відмовлялися слухатися, а голова абсолютно нічого не розуміла. В інший же час вона спала уривками. Далеко не завжди поруч із нею був чоловік.
Не завжди? Намагаючись напружити пам’ять, Іра раптом зрозуміла, що вже дуже давно Андрій не спить із нею в одній кімнаті.
Окремі тарілки, заборони торкатися продуктів і каструль – усе це підносилося під виглядом турботи про неї. Насправді ж…
Гарне самопочуття тривало недовго. До приходу чоловіка жінка знову відчула жахливу нудоту. І все ж вона знайшла в собі сили поставити те саме запитання. Чому?
– Андрію, тільки не кажи про те, що боїшся за мене, – прошепотіла Іра, – ти ніби гидуєшся торкатися того, що має відношення до мене.
Чоловік опустив очі. Він зрозумів, що марно відпиратися.
– Іриш, онкологія – це серйозне захворювання, – тихо вимовив він, – я вірю в твоє одужання. Це буде дуже скоро. І все ж якщо захворію я, то Женьці доведеться дуже важко. Подумай про нього.
– Це не інфекційна хвороба, – заперечила Іра, раптом відчувши слабкість у ногах. Вона похитнулася і присіла.
– Онкологія ще погано вивчена, – сказав Андрій, – ніхто не знає, наскільки небезпечна твоя хвороба для нас.
Іра відчула дивний холод усередині. У неї ніби щось обірвалося в душі. Повільно жінка пройшла до спальні й лягла на ліжко. Попри біль, вона усміхнулася, побачивши, що Андрій залишився стояти в проході. Обличчя його виражало співчуття, але він не підійшов, не ліг поруч.
“Я думала, ми справді разом, – подумала Іра, – але ж у боротьбі я залишилася одна”. У той момент сили покинули жінку, і вона заснула важким, неспокійним сном.
Здавалося, вдома було все як і раніше. І все ж у душі Ірини оселилася порожнеча. З жахом думала вона про те, що буде, коли повернеться Женька.
Усе сталося точнісінько так, як вона й очікувала. Син побіг до матері, щоб обійняти її, але хлопчиська перехопив Андрій. Він підняв його на руки і вигукнув щось веселе.
– Тату, ти чого! Мені вже десять років, – вигукнув хлопчик, засміявшись, – пусти, я хочу обійняти маму.
– Ну біжи, тільки обережно, – дозволив Андрій, – і недовго, а то мама хворіє. Їй дуже важко.
Женька дуже був засмучений станом матері. Він знав, що вона хворіє, але був упевнений, що до його повернення мама буде веселою і здоровою, як раніше.
Син ніжно обійняв матір, поцілував її і сказав, що привіз їй багато подарунків. Ірина зі сльозами на очах думала про те, яка чудова в неї дитина.
Нещасна жінка розуміла, що Андрій, напевно, наговорить синові дурниць. А вона ніяк не зможе цьому перешкодити.
“Я повинна одужати заради сина”, – подумала Іра. Так, поведінка Андрія ніби забрала в неї сили. Але це означало лише те, що тепер вона повинна боротися ще сильніше.
***
Усе сталося саме так, як думала Ірина. Вона помітила, що хлопчик почав цуратися її, але зробила вигляд, ніби нічого не помічає. Андрій заборонив їй торкатися до каструль? Що ж, значить, вона зверне його рішення собі на користь. Нехай займається домашнім господарством, якщо йому так хочеться.
Їй, як і раніше, було дуже важко. І все-таки іноді жінка почувалася краще. Минали тижні, місяці, і одного разу лікар повідомив їй, що терапія дала чудові результати.
– Про повне одужання говорити ще рано, та все ж це перемога, – з усмішкою вимовив лікар.
Ірина щасливо розсміялася. Вона й сама розуміла, що боротьба тільки почалася. І все ж результати аналізів її порадували. Жінка знову відчула в собі сили жити.
– Мушу сказати Вам, маєте дуже гарний вигляд, – зауважив лікар абсолютно щиро.
Ірина знову засміялася. Кілька днів без терапії – вона й почувалася чудово.
Вийшовши з кабінету лікаря, жінка подумала про те, що не дуже-то їй хочеться йти додому. Припускати, що Андрій раптом різко перестане її цуратися, було нерозумно. У якийсь момент вона подумала про те, що більше не переживає через його віддалення.Спеціально для сайту Stories
“Чи кохаю я його?” – подумки поставила собі запитання Іра, але відповіді на нього не знайшла.
Ось, що справді, хвилювало її, так це стосунки з сином. Можливо, їй варто знайти хорошого психолога, який допоможе налагодити зв’язок із дитиною. І тоді Женька перестане боятися торкатися до неї.
При думці про те, як одного разу вона поцілує і обійме свого синочка, Ірина посміхнулася. На серці стало легко і добре. Проходячи повз кафе, вона раптом відчула чудовий запах свіжої випічки.
“Я хочу круасан і капучино”, – несподівано для себе подумала Іра і загорнула в кафе.
Ах, як же давно не відчувала вона цього солодкого почуття. Довгі місяці Ірина не відчувала ні голоду, ні апетиту – тільки нудоту і запаморочення. Тепер же вона з нетерпінням чекала, коли їй принесуть замовлення.
“Життя прекрасне”, – раптом подумала Ірина.
У той момент вона не знала, чи буде Андрій її чоловіком, чи вони розлучаться. Не знала Іра, як скоро відновляться її стосунки з сином. І навіть, як далі поведеться її хвороба, вона не уявляла.
Але вона відчула силу і величезне бажання жити. І щось підказувало їй, що далі в неї все буде добре.Спеціально для сайту Stories
