– Елечко, а ти на роботі? – зателефонувала стривожена мама.
– Так. А що сталося? – Елеонора здивувалася маминому дзвінку: з вуст Віри Іванівни, яка жила поруч із донькою і зятем, практично по сусідству, і була в курсі всіх їхніх справ, це запитання звучало дивно.
– Навіть не знаю тепер, як тобі сказати. Я зараз із вікна побачила, як твій Роман привіз на машині якусь дамочку. Так, уяви собі! І повів її до вас додому.
– Яку дамочку? – розгубилася Елеонора.
– Звідки ж я знаю. У чоловіка твого запитати треба. Я-то думала, що ти в курсі. Може, ви в гості когось чекали? – допитувалася Віра Іванівна.
– Та які гості? Що ти вигадуєш? – розлютилася дочка, – А ти на мене не кричи! Я тебе перед фактом поставила. А ти тепер сама розбирайся. Кажу – привіз бабу Ромка, тож поквапся.
Віра Іванівна образилася і відключилася. А Елеонора побігла до завідувачки. По дорозі намагаючись набрати номер телефону чоловіка. Телефон відповів їй довгими гудками. Роман говорити з нею не хотів.
– Свєточка Михайлівна, відпустіть раніше. Біда! – закричала Елеонора, щойно вбігла до кабінету.
– Що в тебе, Симоненко?
– Чоловік!
– Що, захворів?
– Ні, гірше!
– Та ти що? Звідки знаєш? – пожвавилася завідувачка, яка давно вже жила одна і дуже цікавилася особистим життям своїх підлеглих.
– Подзвонили. Можна, га? А то не встигну.
– Біжи! Рятуй сім’ю! Потім розкажеш! – без зайвих слів відпустила її Світлана Михайлівна.
Елеонора мчала машиною додому, порушувала всі мислимі й немислимі правила дорожнього руху. Потрібно встигнути! Застати, застукати, накрити коханців! Хто б міг подумати, що такий тихоня, як її Роман, коли-небудь зважиться на такий вчинок. Привести жінку у квартиру, нічого не боячись, знаючи, що поблизу пильнує недремне око тещі, – це треба бути повним пофігістом. Та що там – цілковитим ідіотом!
Елеонора нарешті в’їхала у двір свого будинку. Напрочуд швидко припаркувавши машину – “треба ж, і місце знайшлося!” – жінка буквально бігом метнулася до під’їзду.
Відчинивши двері своїм ключем, вона почула, як у вітальні її чоловік і якась незнайомка дуже мило розмовляють, присмачуючи спілкування заливистим сміхом і дзвоном келихів.
Судячи з того, що бесіду свою вони не перервали, стало ясно, що приходу Елі не чули.
“Так, не буду поспішати. Послухаю, про що ж вони так мило воркують”, – подумала жінка.
– …І ти, уявляєш, він так і продовжує мене до тебе ревнувати. Я йому кажу – кинь, Петро, все в минулому. А він ні в яку! Каже, не пущу тебе у відрядження, ти там обов’язково з ним зустрінешся. А я йому – навіть якщо і зустрінуся, на наші стосунки це ніяк не вплине. Повір мені! – незнайомка знову голосно захохотала.
– Так, Регіно, твій другий – справжній ревнивець. Не те, що я був свого часу. Ніколи собі не дозволяв нічого подібного. А даремно. Як з’ясувалося пізніше, все-таки ти від мене до Петра втекла, – у напівжартівливій манері сказав Роман.
– Та вже, що було, те було! Але ж ти давно на мене зла не тримаєш. Та й сам довго в холостяках не сидів, одружився відразу ж. Тож ми з тобою майже квити.
– То давай за це , – запропонував Роман.
Почувся дзвін келихів. І тут Елеонора вирішила, що їй час виходити зі свого укриття.
– Не заваджу? – запитала вона.
– О, Елечко? Ти вже вдома? От і добре, що тобі сьогодні вдалося раніше з роботи вирватися. Гостей будемо зустрічати.
– Вітаю, – впевнено промовила гостя чоловіка. – Регіна, будемо знайомі. Начулася про вас.
– А з чого, любий, ти вирішив, що я збираюся когось зустрічати у своїй квартирі? Я що – запрошувала до себе в гості ось цю невідому особу? – проігнорувавши слова Регіни і дивлячись лише на чоловіка, запитала Елеонора.
– А це не особа. Я вас зараз познайомлю. Це моя перша дружина Регіна. Ми з нею розлучилися незадовго до нашої з тобою зустрічі, Елечко. Зараз вона живе в іншому місті зі своїм другим чоловіком Петром.
– Добре! А що вона робить у нашій квартирі, твоя колишня дружина, яка живе в іншому місті? Та й ти, наскільки я пам’ятаю, зараз маєш ще на роботі перебувати.
– Елю, ну це просто закон гостинності. Регіна приїхала по роботі, буквально на два дні. Подзвонила мені, і я люб’язно погодився прийняти її у нас. Ти ж не будеш проти? Усе-таки, нас із нею стільки пов’язує, – як ні в чому не бувало продовжував Роман.
– Що? – Елеонора просто ошелешила від почутого. – Тебе з нею щось пов’язує? Ось так справи?
– Господи, яке середньовіччя! Ну що, ви зараз візьметеся ревнувати мене до свого чоловіка, чи що? Ну, це просто нонсенс. Киньте, люба! Я дуже кохаю свого другого чоловіка Петра. А Роман – це так, спогади юності, – Регіна посміхалася і наполегливо намагалася спілкуватися з Елеонорою, яка, як і раніше, її ігнорувала.
Елеонора зараз перебувала в якійсь прострації. Їй здавалося, що це поганий фільм, а не сюжет з її життя. Так не буває!
Вона ніяк не могла зрозуміти, як у людей так виходить. Слухаючи нещодавно на роботі розповідь колеги про те, як її рідна сестра спілкується з другою сім’єю колишнього чоловіка, від якого в неї був син, Еля дивувалася і обурювалася.
Та жінка, за словами колеги, не просто зберегла теплі стосунки з колишнім чоловіком, а й була вхожа в будинок до його нової дружини. Там росли двоє пацанів, тож перша дружина приходила до них на всі свята, дні народження та інші заходи, допомагала доглядати за дітьми, давала поради – загалом, дружила з ними, якщо можна так висловитися.
– Слухай, як же вона це терпить? А ревнощі, заздрість, образа, інші почуття, які мають виникати в такій ситуації? – дивувалася Елеонора.
– Та все нормально в них. Зашибісь, просто. Головне, всі задоволені ситуацією – і перша дружина, і друга. Та й перший син із задоволенням ходить у другу сім’ю в гості. І молодшеньких любить, возиться з ними, поки дорослі між собою спілкуються. Так що все у них чудово. До речі, я сестру анітрохи не засуджую, – ділилася з нею колега.
Так, тут було над чим поміркувати, думала Елеонора. Адже Роман до одруження з нею вже був одружений, хоча й недовго. Але Елеонора знала точно – вона б так не змогла.
І ось тепер доля їй підкинула подібне випробування. Одне вона знала точно – мигдальничати й лебезити перед цією нахабою не стане. Нізащо! Не такий у неї характер. Та й не розуміла вона – навіщо це потрібно. Вже їй-то точно ні. Та й Роману теж!
Тут у двері подзвонили. Еля відчинила і побачила, що до неї на підмогу завітала мама, яка, ймовірно, вже побачила у дворі машину доньки.
– Вітаю, Віра Іванівна, – у зятя було незадоволене обличчя.
“Зараз почнеться, – подумав він. – Теща точно влаштує скандал, крутіший, ніж Елька. От зганьблюся перед Регінкою. Скаже, ну й сім’я в нього! Жлоби якісь! До культурних людей їм далеко, як до Місяця!”.
Роман не помилився.
– А що ж ти, зятю, чужих жінок сюди тягаєш за відсутності дружини? Не розкажеш нам, як у тебе совісті на це вистачає? – почала вона суворо.
– Віро Іванівно, ми вже все з’ясували. Ви трохи запізнилися. Без вас розібралися, – невдоволено вимовив Роман.
– І в чому ж ви розібралися? Мені ось теж цікаво дізнатися, навіщо додому чужих жінок чоловіки приводять, поки дружини на роботі. Просвіти мене, будь ласка. Відкрий очі старій людині.
Елеонора мовчки стояла осторонь. Вона знала – мамі зараз краще не заважати. Вона сама зробить за неї всю роботу – розбереться з цією непроханою гостею.
– Віро Іванівно, це наші, сімейні справи. Давайте ви в них не будете лізти. Це навіть якось непристойно, знаєте, – Роман усе ще сподівався на мирний кінець бесіди і тому намагався говорити дипломатично. І навіть криво посміхався то тещі, то Регіні поперемінно.
– Що? Що ти сказав, пройдисвіт? А ну-ка, повтори! Ми тебе тут пригріли, у сім’ю прийняли, у квартиру пустили, у яку ти ні копійки не вклав, а ти тут будеш розпусту влаштовувати на очах у всього чесного народу? – дедалі більше розпалювалася Віра Іванівна.
– Ну чому ж одразу розпуста? Що ви все однією міркою міряєте? – спробувала вставити своє слово Регіна.
– А ти хто, щоб мене вчити? Ще не вистачало, щоб усякі мене розуму вчили! – уже кричала Віра Іванівна.
– Що? Та як ви смієте? Романе, ти чому дозволяєш ображати мене? Що це за витівки такі! Я думала, що тут пристойна сім’я, – гнівно прокричала Регіна.
Елеонора лише посміювалася, мовчки спостерігаючи за цією баталією. Із чоловіком вона потім розбереться, а поки нехай мама використовує всі свої можливості ведення ближнього бою.
– Ні, ну правда, Віра Іванівна! Навіщо ж ви накинулися на людину, ні в чому не розібравшись? Це моя колишня дружина Регіна. Вона приїхала в наше місто по роботі, і я вирішив, що вона у нас може зупинитися на одну нічку. Ну? Закон гостинності. Не більше того, – намагався напоумити тещу Роман.
– Що? Так це твоя колишня? І ти продовжуєш із нею шашні крутити? – не вгамовувалася Віра Іванівна.
– Та хто вам таке сказав? Ну до чого тут шашні? – взвився зять. – Що за звичка з усього свої збочені висновки робити!Спеціально для сайту Stories
– Ах, ти мене ще й ображаєш! – теща вже шукала, чим би огребти Романа.
– Та що ж таке! Елю, ну хоч ти що-небудь скажи їй! – взмолився він.
– О, ні, ні, ні! Звільніть. Це без мене. Мені ще з тобою потім сам на сам розбиратися. Тож я поки поспостерігаю, – відповіла Елеонора.
– Усе, я йду. У готель поїду, там мені буде набагато комфортніше, ніж у цьому дурдомі, – почала збиратися Регіна.
– Давай, та жвавіше! Бач, удумала вона – з колишнім чоловіком дружбу водити. Та не буває такого в житті! Не буває! Дружба між чоловіком і жінкою – це взагалі зі сфери фантастики. Як ті інопланетяни! – підганяла гостю Віра Іванівна.
– І більше щоб і близько до сім’ї моєї доньки не підходила! Регіна-ангіна! Звідки тільки взялася на нашу голову? Сто років тебе не знали і ще стільки б не знати!
Регіна пішла геть. Роман був збентежений і засмучений. Чому він вирішив, що його нинішня сім’я прийме його першу дружину, він не знав. Напевно, видавав бажане за дійсне.
Віра Іванівна побурчала ще трохи і забралася геть. І тепер уже Елеонора розпочала розбірки з чоловіком.
– А чим ти думав? Чому ти вирішив, що можеш приводити в нашу з тобою квартиру кого завгодно, не поставивши мене до відома? Тим більше, сторонню жінку.
– Ну, я думав…
– Чим? Чим ти думав, я запитую ще раз? І чому ти вирішив, що знайомство з твоєю колишньою дружиною буде мені приємним? Що за дикість? Я навіть чути про неї не хочу, не те, що споглядати її тут!
– Я зрозумів. Зрозумів уже свою помилку. Усе, більше такого не повториться, – Роман уже втомився і хотів швидше все закінчити.
– Дуже добре, що зрозумів. Ще один такий закидон – і полетиш звідси на всі чотири сторони, тобі ясно?
– Так.
Чоловік пішов у душ, а Елеонора зайшла в його телефон і внесла в чорний список номер Регіни.
Ні, такі кіношні стосунки не для неї. Хто б що їй не говорив. Ніяких колишніх поруч!
