Віка ніжилася на шезлонгу під жарким сонцем, час від часу змінюючи положення, щоб засмага рівно лягла.
Стас весь час тягнув її купатися в море. Він і зараз плавав, досить далеко від берега. Однак Вікторія не могла стільки часу проводити у воді, як це робив чоловік. Їй достатньо було лежати й засмагати. Просто лежати, нічого не роблячи! Як же давно Віка
цього хотіла і не могла собі дозволити.
Робота в неї доволі відповідальна. І навіть те, що заробляє пристойно, останнім часом уже не тішило. Жінка була морально виснажена. Дуже хотілося відпочити… Ось як зараз, банально лежати на шезлонгу і нічого не робити. Правильно Стас каже, що щастя, воно в дрібницях. Але те, що їм із чоловіком дали відпустку в один час, це не дрібниця, це величезна удача.
Хоча спочатку їхати на море вони не планували. Начебто і кошти дозволяли, але який це відпочинок із чотирирічною дитиною?
Син Віки і Стаса Микитка був вельми примхливим хлопчиком. Його заколисувало в будь-якому транспорті, він часто хворів. Тож Віка і думати собі не дозволяла, що під час відпустки вони кудись поїдуть відпочивати. Досить було того, що не потрібно буде ходити на роботу. Можна не підхоплюватися вранці. І навіть Микиту в садок можна не водити.
До довгоочікуваної відпустки залишалося кілька днів, коли Стас повернувся додому від своєї мами в стані збудження.
– Віко, Віко, – закричав ще з передпокою, – слухай, а може, на море рвонемо? Зрештою, ми так давно нікуди не їздили. Востаннє ще до появи Микити.
– Стасе, ну ми ж це вже обговорювали, – поморщилася жінка. – Тобі легко міркувати. Це не ти будеш тримати пакет, коли Микиту нудитиме. Не ти будеш стежити, щоб він не обгорів, щоб не зайшов далеко в море. І не ти будеш сидіти з ним ночами, коли він вередуватиме, бо не зможе заснути на новому місці. Я так не хочу. Для мене це не відпочинок. Може, пізніше, коли Микита трохи підросте.
– Та ні, Віко, ти мене не зрозуміла. Ми можемо поїхати без Микити. Я зараз був у мами, вона запропонувала залишити Микиту з нею. Каже, ми можемо їхати тижні на два. Вона побуде з онуком.
Віка відчула, як брови її мимоволі поповзли вгору від величезного здивування. Це було щось новеньке.
Свекруха Галина Сергіївна була жінкою вельми своєрідною і характерною. Ще коли Вікторія була при надії, жінка чітко дала зрозуміти, що у неї є своє особисте життя і присвячувати себе майбутньому онуку вона не збирається.
Особисте життя Галини Сергіївни полягало в тому, що вона часто зустрічалася з подругами, займалася скандинавською ходьбою, а вечорами, зручно розклавшись на дивані, дивилася численні серіали. Жінка могла одночасно дивитися відразу кілька мелодрам. Одну серію одного серіалу, потім іншу наступного.
Віка дивувалася, як у голові свекрухи може триматися стільки сюжетних ліній та імен. Однак Галина Іванівна, дивлячись якусь 50-ту серію, могла пам’ятати подробиці першої. Для Галини Сергіївни це було добре. Значить, її розум ще досить гострий, пам’ять не підводила.
А для Віки те, що свекруха вибрала серіали, а не онука, стало розчаруванням. Не сказати, що вона особливо сильно розраховувала на Галину Сергіївну, але вже якийсь перепочинок жінка іноді могла давати молодим батькам, тим паче що батьки Віки жили далеко.
Не те, щоб Галина Сергіївна зовсім Микиту не бачила. Хлопчика вона іноді відвідувала або забирала до себе. Тільки робила це тоді, коли їй зручно. Наприклад, могла прийти з самого ранку і заявити, що сьогодні Микита в садок не йде. Бабуся вирішила провести день із ним.
Але щойно Вікторія зі Стасом поверталися з роботи, Галина Сергіївна приводила Микиту. Іноді Віці здавалося, що свекруха робить це спеціально, щоб молоді не розслаблялися.
Навіть якщо й так, які могли бути претензії? Галина Сергіївна живе так, як вважає за потрібне, і Вікторія давно з цим змирилася. Тим більшим було її здивування, коли Стас сказав, що його мама люб’язно дозволяє їм з’їздити відпочити і бере на себе онука. Віка навіть в обличчі змінилася.
– А в чому підступ, Стасе? – недовірливо запитала вона чоловіка. – Що ти пообіцяв своїй мамі за це?
– Та в тому-то й річ, що нічого,- розвів руками чоловік. – Сам у шоці. Мама просила купити їй дещо, після роботи. Я, як завжди, завіз, розповів про відпустку. А вона, оком не моргнувши, відразу ж мені запропонувала.
– І ти, звісно ж, погодився?
– Погодився, а чому ні? Ти хіба не хочеш поїхати на море?
Вікторія хотіла. Ще як хотіла! І як би підозріло не виглядала пропозиція Галини Сергіївни, вона погодилася.
Купуючи путівку, збираючи речі Микити, а потім і відвозячи хлопчика до бабусі, Віка весь час чекала “стусана”. Їй здавалося, що ось-ось Галина Сергіївна заявить, що передумала, що не впорається, що запропонувала зопалу.
І тільки полетівши, розташувавшись у комфортабельному номері, а потім і дійшовши до моря, Вікторія змогла видихнути і відчути, що схоже, відпочинок все-таки буде! Галина Сергіївна неймовірно роздобрилася і Віка дуже їй за це вдячна.
І не знала Вікторія, що саме на цю подяку і розраховувала свекруха. А підступ у її пропозиції був, та ще й який!
Нещодавно одна зі знайомих запропонувала їй викупити дачу. Ця дача дісталася знайомій Галини Сергіївни у спадок і була не десь там, “у чорта на куличках”, а на околиці міста. На автобусі доїхати можна. Тож дістатися до дачі взагалі не проблема.
Проблемою було те, що була дача в занедбаному стані. Дуже багато потрібно було вкласти в неї сил, часу і грошей, щоб привести до ладу .А Галина Сергіївна вже загорілася ідеєю придбати її. Вона так і бачила себе такою, що сидить на відкритій веранді в кріслі-гойдалці й оглядає свої володіння.
Загалом, дачу Галина Сергіївна купила і тепер їй була потрібна допомога Стаса і Віки. А кому ж іще допомагати, як не їм? Однак, терзали Галину Сергіївну смутні сумніви, що син із невісткою можуть їй відмовити.
Треба було якось до них підлизатися і змусити їх відчувати себе зобов’язаними. Літня жінка всю “голову зламала”, роздумуючи, як би це зробити. Від того, що вона візьме Микиту до себе, скажімо, на вихідні, діти вдячності не сповняться.
Не сповняться настільки, щоб кинутися відновлювати напівзруйновану дачу. Треба зробити щось серйозніше.
І тут Стас завіз мамі якісь продукти і ляпнув про відпустку. Причому, відпустка цього разу у нього з дружиною збіглася. Галину Сергіївну осінило. Нехай вони їдуть відпочивати, вони давно хотіли. Відпочинуть вони там скільки? Тиждень, ну, максимум два. А решту відпустки проведуть у неї на дачі, почуваючись зобов’язаними перед мамою.
Про дачу Галина Сергіївна поки що розсудливо промовчала. Промовчала навіть тоді, коли Стас із Вікою привели до неї Микиту. Вона посміхалася, розпитуючи, що любить Микита їсти на сніданок, о котрій годині гуляє, усім своїм виглядом показуючи, як важко їй буде сидіти з онуком.
Вікторія принесла із собою купу одягу для хлопчика, іграшки, аптечку. Ніби не на кілька тижнів вони їхали, а на цілий рік. Жінка докладно розповіла свекрусі розпорядок дня хлопчика.
Галина Сергіївна невістку навіть не слухала. Вона не збиралася підкорятися жодному розпорядку. Вона завжди вважала, що Віка надмірно сюсюкається з Микитою. Стас, он, виріс без жодного розпорядку, і цей виросте. А Галина Сергіївна не збиралася порушувати свої плани заради онука.
О дев’ятій ранку вона завжди займалася скандинавською ходьбою. Займалася не одна. У парку на неї вже чекала компанія, що складалася зі старої подружки і моложавого пенсіонера, з яким Галина Сергіївна любила похихикати. Не було нічого такого, ніякого флірту, просто сміючись над жартами привабливого чоловіка, Галина Сергіївна знову почувалася жінкою.
Це її життя, її друзі! А радості в неї в житті й так мало залишилося. Тому Галина Сергіївна будила Микиту і тягла його із собою в парк, засмучуючись, що садок закрився на ремонт.
Хлопчик міг би довше поспати, але Галина Сергіївна була людиною відповідальною. Дитину у квартирі саму залишати не хотіла. Микита канючив, плентався поруч. Втомившись, сідав на лавочку, поки бабуся зі своїми знайомими нарізала кола алеєю.
Літні люди займалися ходьбою в будь-яку погоду. Не подумала Галина Сергіївна, що Микита може застудитися, коли ранок видався дуже вітряним і дощовим. Хлопчик сидів на лавочці в одній футболці, скуйовдився від вітру і тужливо поглядав на бабусю. Він уже зрозумів, що з бабусею його плач не прокотить. Вона на капризи уваги не звертає.
Микита захворів уже до вечора. Хлопчик не міг зрозуміти, чому йому так невесело, не хочеться грати в улюблені іграшки. Нічого не хочеться, тільки лягти на ліжко.
Бабуся сиділа в залі, напружено втупившись в екран телевізора. Дія серіалу наближалася до розв’язки, і жінка совалася, як на голках, готова почати давати поради головній героїні. Микита увійшов до кімнати, мляво промямлив:
– Бабусю, я спати хочу.
– Спати, так рано? Вечеряти не будеш, чи що? Ну, лягай, раз хочеш, – відмахнулася від онука жінка, навіть не подивившись на нього.
Якби вона тільки глянула, то одразу помітила, який Микита загальмований і як палають його щічки. У хлопчика була висока температура.
Перед сном Галина Сергіївна заглянула до Микити. Звернула увагу, як неспокійно він спить. Навіть ковдру поправила, що сповзла на підлогу. Цю ковдру хлопчик скидав, на ліжку від спеки, а турботлива бабуся тільки закутала його сильніше.
Вранці Галина Сергіївна, як завжди, пішла займатися ходьбою, практично тягнучи за собою Микиту, який скиглить.
– Перестань вередувати. Я тобі не мама, потурати не збираюся! Прогулянки вранці корисні.
Микита приречено дійшов до лавочки. Спочатку сів, а через якийсь час уже й ліг на неї. І тільки тоді на хлопчика звернула увагу подруга Галини Сергіївни.
– Щось онук у тебе погано виглядає. Галю,він не захворів? Я ще вчора тобі казала, що він замерз у тебе в одній футболці.
Незадоволена Галина Сергіївна підійшла до лавочки, на якій лежав Микита.
– Ти чого розлігся? – помацала чоло хлопчика.
– І справді захворів. Чоло зовсім гаряче. Ми, напевно, додому підемо.
Поки піднімалися до квартири, бабуся вимовляла онукові.
– А ти чого ж не сказав, що погано почуваєшся? Що температуриш? Я як, по-твоєму, мала здогадатися? Ти давай, не здумай зовсім розхворітися! Я через тебе вдома сидіти не збираюся. Нічого, зараз чаю з малиною заварю, усе “як рукою зніме”.
“Рукою” щось не знімало. Після обіду, помірявши температуру, Галина Сергіївна побачила на градуснику понад 39. Вона була противницею ліків. Завжди вважала, що організм людини має сам побороти застуду, а пігулки лише імунітет підривають. Тому жінка не поспішала давати Микиті жарознижувальні.
Вікторія була неспокійна. Море, сонце, смачні напої – це все прекрасно. Але тільки ось уже два дні, як вона не чула голосу сина в телефонній трубці. Галина Сергіївна на дзвінки відповідала бадьоро, але Микиту кликати не поспішала. Завжди знаходилися якісь відмовки. То хлопчик дивиться телевізор, то пішов у туалет.
Так тривало два дні. Вікторію занадто оптимістичний тон свекрухи, навпаки, лякав. А тут ще й сон їй поганий наснився. Загалом, на третій день жінка не витримала.
– Галино Сергіївно, покличте Микиту. Неважливо, чим він там займається. Я хочу чути його голос, я скучила.
– Ну гаразд, зараз, – знехотя видавила із себе свекруха.
Потім додала:
– Він тут трошки прихворів. Слабкий він у вас дуже, загартовувати дитину треба.
Віку немов цебром холодної води облили. Що це означає – трошки прихворів? Настільки трошки, що два дні з мамою по телефону поговорити не може? А потім вона почула голос свого сина. Навіть упізнала його не відразу, настільки слабкий він був.
– Мамо, мені погано, у мене голова болить. Тітка-лікар казала, мені в лікарню треба, але ми з бабусею не поїхали.
– Що, що?!!! Яка тітка-лікар? – скрикнула Віка. – Микита, дай мені бабусю, швидко.
– Температура в нього не збивалася, – крізь зуби почала виправдовуватися Галина Сергіївна. – Так, я викликала швидку. А їм що? Лише б у лікарню запроторити. Звичайно ж, ми не поїхали. От іще! Я сама його вилікую, народними засобами. Я Стаса завжди так лікувала. І он, подивися, яким здоровим він виріс.
– Якими ще народними засобами? – у Вікторії так затряслися руки, що вона ледве утримувала телефон. – Галино Сергіївно, їдьте в лікарню, я вас благаю.
– Заспокойся, я тобі кажу. Відпочивайте собі, ні про що не переживайте. Усе нормально буде. Микита вже краще почувається.
Галина Сергіївна відключилася і подивилася на онука. Говорячи про те, що Микита почувається краще, вона, звісно, лукавила. Але і в лікарню лягати не збиралася. Це вже ні в які рамки не лізе! Вона сама, за все своє життя, в лікарні лежала лічені рази і ненавиділа цей час, поки їй доводилося там перебувати. А тут через онука! А він же молодий, здоровий, і в нього звичайна застуда.
– Кажу ж тобі, більше треба чаю з травами пити, малини їсти, – роздратовано сказала жінка Микиті. – Йдемо на кухню, я свіжий заварю.
Вікторію колотило в літаку. Квитки довелося купувати в терміновому порядку, вони добряче переплатили. Спочатку Стас говорив, що дружина перебільшує, але, згадавши, як мама лікувала його самого в дитинстві, теж почав переживати. Від аеропорту добиралися на таксі. У Віки настільки “серце було не на місці”, що вона готова була бігом бігти і постійно квапила таксиста. Приїхали пізно вночі. Звичайно ж, насамперед поїхали до Галини Сергіївни.
Свекруха відчинила заспана і вкрай здивована. Вона не очікувала, що Віка примчиться. Невістка дуже грубо відштовхнула її від дверей і помчала до Микити. Незважаючи на ніч, хлопчик не спав. Він весь “горів вогнем”, але, побачивши маму, радісно прохрипів:
– Мамо, ти приїхала? Мені боляче ось тут.
Пальчиком Микита вказував на груди, а його мама вже кричала.
– Стасе, викликай швидку, негайно. Господи, він так хрипить! Галино Сергіївно, ви коли востаннє міряли температуру?
– Я йому малину перед сном заварювала, температура мала знизитися. Ти чого істерику влаштовуєш на рівному місці? Усі діти хворіють. Нічого страшного в застуді немає.
– О, Боже мій, – схопилася за голову Віка. – Із вами марно розмовляти. Стасе, ти викликав швидку?
Віка з Микитою лежали в лікарні майже місяць. У хлопчика виявилося запалення легенів. Галина Сергіївна зволила провідати їх за тиждень, але Віка до неї не вийшла. Не вийшла і все! Не могла вона бачити свекруху. Та й боялася, що зайвого наговорить. Замість цього жінка зателефонувала чоловікові.
– Стасе, скажи своїй мамі, щоб вона більше до нас не приходила. Я не можу її бачити. Мені страшно уявити, що було б, якби ми не перервали відпочинок і не повернулися. Онука вона більше не побачить, так їй і передай!
Стас, начебто, все розумів. Принаймні, стан Віки точно. Він і сам відчував щось подібне до власної матері. І все-таки, вона його мама.
Телефоном чоловік вирішив не дзвонити. Поїхав до матері сам.Галина Сергіївна була до крайності обурена.
– Це що ще за витівки? Я поїхала в лікарню, прочекала там у приймальному покої цілу годину. А вона до мене навіть не спустилася. І взагалі, я хотіла відвідати онука, а мене не пропустили. Не пропустили на прохання твоєї дружини, між іншим. Чому вона себе так поводить?
– Мамо, дуже погано, що ти не розумієш, чому Віка себе так поводить. У Микити не банальна застуда, як ти висловлювалася, а запалення легенів. Ти це вже знаєш. Ти дуже безвідповідально вчинила. Повірити не можу, що ти так зробила. Загалом, мамо… Ти в лікарню більше не ходи. І Микиту ми до тебе приводити не будемо. Можливо, коли-небудь пізніше, коли він достатньо підросте, Віка трохи охолоне. А поки точно ні.
– Ну й добре, – надула губи Галина Сергіївна. – Ростила я тебе, синку, ростила, щоб отримати тепер ось такий плювок у свій бік. Ну й нехай! Самі ще приповзете.
Стас сумно похитав головою і зібрався йти. У плани Галини Сергіївни не входило його відпускати. Вона тут же змінила тон.
– Слухай, ну раз твої зараз у лікарні, то тобі зовсім нічим зайнятися. У тебе ж ще відпустка йде. Я тут дачу собі купила. Ділянка гарна, з насадженнями. А ось будиночок підправити треба. Хто ще мені допоможе, крім тебе? Давай завтра зранку поїдемо туди. Оціниш фронт робіт, замовиш будматеріали.
Стас, який уже зібрався йти, завмер біля порога. Якийсь час він мовчав, обмірковуючи мамині слова, а потім повернувся до неї, примруживши очі.
– Так ось воно в чому справа! Не дарма Віка була так здивована, коли ти запропонувала нам поїхати відпочити. Я теж був у замішанні. Весь час чекав від тебе якогось підступу. А підступ він ось у чому. Коли ти купила дачу, мамо? Утім, не відповідай. Я й сам тобі скажу. Це було до нашої поїздки. Ти нічого не робиш просто так. Микиту ти до себе забрала не тому, що хотіла посидіти з онуком, а з умислом.
Забрати ти його забрала, а піклуватися про нього не хотіла. Ось і результат. Знаєш що я скажу тобі, мамо, щодо твоєї дачі? Ні, я не буду тобі допомагати! А ще, Віка права – не показуйся нам на очі!
