Рідні та друзі засуджували Ліду за розлучення з Петром. Подумаєш, гульнув чоловік наліво – забезпечений, красивий чоловік завжди ласа здобич для молодих, довгоногих хижачок. Хто встоїть перед звабливим поглядом чарівної, усміхненої феї, коли вдома чекає розповніла дружина з вічно втомленим поглядом? Ось Петро і не встояв.
Подруга Олександра злилася на себе, що одного разу розповіла Ліді про те, що бачила її чоловіка з шикарною красунею в ресторані.
Погляди, жести красномовно свідчили про те, що стосунки у парочки найромантичніші. А вже коли Петро з дівицею виходили із закладу, обійнявшись, у Саші не залишилося жодних сумнівів.
Олександра хотіла струснути подругу, змусити вийти її зі “сплячки”. Ну як можна було бути такою сліпою!
Коли Петро зійшовся з Лідою, у нього не було взагалі нічого, навіть власного житла. Довгий час молоді жили в однокімнатній квартирі дружини, тут же з’явилася на світ маленька Анна.
Ліда працювала, навіть перебуваючи в декреті, адже бізнес у Петра все не йшов у гору. Дружина терпіла , у всьому підтримувала чоловіка і вірила в нього. А коли справи пішли добре, сім’я переїхала в більш простору квартиру в хорошому районі.
Саша злилася, бачачи, як Петро, раптом відчув себе господарем світу. А найприкріше, що Ліда дозволяла йому це. Вона не бачила нічого жахливого в тому, що чоловік їздив у відпустку один або з друзями. Дружині при цьому належало “відпочивати” вдома по господарству або у матері в селі.
Він жив яскраво і на повну котушку. Ліда ж беззастережно вірила чоловікові, вважаючи, що вечірні відлучки і заміські поїздки потрібні йому по роботі.
– Петро смітить грошима і радіє життю! – обурювалася тоді Олександра. – Ти ж п’ятий рік ходиш до одного й того самого майстра, який робить тобі стрижку за двісті гривень. А коли ти востаннє оновлювала гардероб?
– Я не бачу причин змінювати майстра тільки через те, що в сім’ї зросли доходи, – заперечила Ліда, – справи в Петра пішли вгору, але економити все ж потрібно. В Ганнусі секції, гуртки, логопед – усе це теж потребує грошей. Навіщо мені спускати величезні суми на брендові шмотки?
– Та тому що твій чоловік не відмовляє собі ні в чому! – вигукнула Саша. – Скоро і на тебе, домашню кішечку, матусю-насідку він дивитися перестане!
Тоді Ліда була абсолютно впевнена у своєму чоловікові. Вона, звичайно, бачила, що перші хороші гроші закрутили йому голову, але ставилася до цього з розумінням. Та й її Петро не ображав – давав достатні суми на утримання доньки та ведення господарства.
Захотіла б дружина будь-яку найшикарнішу річ, безсумнівно, вона її б отримала.
Найголовнішим для Ліди залишалася вірність. Вона не сумнівалася, що чоловік кохає її одну і навіть не думає про зраду.
Ох, як хотілося Саші зруйнувати сліпоту подруги, ось і сказала вона про те, що Петро не відмовляє собі в спілкуванні з красивими дівицями.
Ніколи раніше не дивилася Ліда в телефон чоловіка, але після слів Саші чомусь заглянула в листування. До останнього моменту жінка була впевнена в тому, що не побачить там нічого жахливого. Але на жаль, вона помилилася.
Листування було вельми красномовним. Дівчина на ім’я Марія писала про те, що хотіла б провести з Петром такий самий солодкий тиждень “як тоді, у травні”. Петро ж відповідав, що тиждень поки що не обіцяє, а ось кілька вихідних днів із задоволенням проведе зі своїм “малятком”.
Ліда “приперла до стінки” чоловіка і зажадала пояснень. Петро спробував виправдовуватися, але майже відразу зрозумів, що це марно. Він зізнався, що втратив голову, заплутався, але готовий припинити свій роман цієї ж хвилини.
А ще багато-багато разів просив вибачення.
Ліда не пробачила. Вона була готова терпіти безгрошів’я і вічну зайнятість чоловіка. Жінка з розумінням ставилася до того, що Петро мало приділяв часу дитині. А ось зраду пробачити не могла.
Коли Олександра зрозуміла, що Ліда твердо налаштована на розлучення, вона пошкодувала про те, що відкрила подрузі очі на невірність Петра. Ну не могла вона подумати, що ця дурепа з крихітною зарплатою ось так піде з шикарної трикімнатної квартири у свою дошлюбну однокімнатну, покинувши перспективного чоловіка, який заробляє.
– Як ви вирішили поділити майно? – поцікавилася Олександра.
– Я сказала Петру, що мені не потрібно нічого, – знизала плечима Ліда, – але він віддав мені частину вартості квартири. Я куплю на них машину, відучуся на права і зроблю ремонт.
– А машина Петра?Вона ж дорого коштує! – обурилася Саша. – Від неї тобі перепаде хоч щось?
– Мені не потрібно більше нічого, – глухо відповіла Ліда, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Навіть після розлучення з дружиною Петро кілька разів робив спроби налагодити стосунки. Уваги доньці батько став приділяти набагато більше, ніж у шлюбі. Він частенько забирав її, щоб погуляти, добре провести час, купити щось у дитячому магазині.
Щоразу він давав зрозуміти, що був би щасливий возз’єднанню з родиною, пропонував спільні подорожі, малював їхні блискучі перспективи.
– Дурна ти, Лідка! – лаяла подругу Олександра. – Чоловік старається, для доньки нічого не шкодує, хоче тебе повернути. Невже тобі подобається жити в однушці в цьому занедбаному, убогому районі? Петро готовий заради тебе на все!
Однак Ліда лише хитала головою. Зрада – це зрада. Вона не заперечувала проти спілкування батька з донькою, у неї не було матеріальних претензій, але пробачати зрадника жінка не збиралася.
Близькі засуджували її, але незабаром набридло їм пліткувати про нерозумну Ліду. Петро якийсь час ще намагався повернути дружину, але незабаром попрощався з цією ідеєю.
У нього почався новий палкий роман, бізнес розростався, а на спілкування з донькою часу залишалося все менше.
Аліменти відраховувалися автоматично у твердій грошовій сумі, у тій самій, що була встановлена на дату розлучення. Сума ця була невелика, якщо враховувати нові доходи Петра, але все ж Ліда могла спокійно ростити Анну.
Мати з дочкою не шикували, але й не бідували. І все ж жінці доводилося працювати на дві ставки, щоб у дівчинки було все, як у людей – хороший комп’ютер, гарний одяг, репетитори.
Швидко пролетіли роки. Петро давно одружився вдруге, у нього з’явилися діти. Ані Ліда, ані Ганна не шукали зустрічей із ним, а чоловікові й зовсім було не до них. Нова сім’я, бізнес захопили його з головою.
Одного разу Ліда все ж спробувала вийти на зв’язок із колишнім чоловіком. Вона попросила продовжити виплату аліментів на період навчання Анни у ВНЗ або хоча б оплатити навчання.
Розмова вийшла сухою, Петро не сказав ні так, ні ні . Можливо, якби Ліда була наполегливішою, батько все-таки виділив не таку вже й велику для нього суму. Але жінка не стала звертатися з проханням повторно, вважаючи, що сказала достатньо.
– Якби він захотів матеріально допомогти доньці, він би це зробив, – сказала Ліда подрузі, коли та радила проявити наполегливість.
– Слухай, Петро не жадібний, просто в нього голова обертом, – вигукнула Олександра, – нова сім’я, бізнес, усі справи. Подзвони і нагадай про доньку! Присором його!
– Ні, я не стану принижуватися, – похитала головою Ліда, – вивчу доньку сама.
Так, несолодкі часи настали в маленькій сім’ї, але все ж жінка зуміла витягнути доньку. Вдруге заміж вона так і не вийшла – не той характер, та й не хотіла вона, щоб у доньки з’явився вітчим.
Зате у Ліди з’явилася віддушина – дача недалеко від міста. Господарі терміново виїжджали і продавали будиночок з ділянкою, вважай, за копійки.
Стосунки у матері з донькою були хороші, хоча часом Ганнуся проявляла характер. Коли дівчина закінчила інститут, вона пішла працювати, але у фахівця-початківця зарплата була зовсім невисокою.
Часом у Ліди з Анною траплялися конфлікти – в однокімнатній квартирі двом дорослим жінкам було не дуже комфортно. Однак Ліда частенько виїжджала на дачу, особливо в літній період. Після двох-трьох днів, проведених окремо, стосунки з донькою ніби як налагоджувалися.
Ліда подумувала про те, що, вийшовши на пенсію, могла б узагалі жити на дачі. Щоправда, в цьому разі будинок слід було підготувати до цілорічного проживання, а це вимагало грошей.
Частенько подейкувала Анна про те, що хоче брати іпотеку, однак дохід у неї був занадто малий, а Ліда не могла їй допомогти у виплаті банківського кредиту. Утім, далі життя повернулося зовсім уже несподівано – Анна закохалася і вийшла заміж.
От тільки в Андрія власного житла не було, як і грошей – тільки амбіції та непогані перспективи на роботі.
– Ганнусю, ти збираєшся привести свого чоловіка до нас? – здивувалася Ліда, почувши, як донька планує переїзд.
– Звісно, – відповіла донька, – а де ж нам ще жити? Ти ж не хочеш нас вигнати на вулицю? Орендувати квартиру – це дуже дорого.
Ліда похитала головою. Звичайно ж, вона не збиралася залишати доньку на вулиці. Ось тільки тепер із нею був ще й чоловік! Жінка слабо уявляла собі, що в їхній маленькій квартирці оселиться сторонній їй чоловік.
Утім, влітку в Ліди була відпустка, а до відпустки вона могла б їздити на роботу з дачі. З травня вже можна було починати жити в дачному будиночку.
“Поживу на дачі, – думала жінка, – залишу молодих наодинці, а за кілька місяців, можливо, вони придумають щось”.
Життя в теплий сезон на дачі дуже подобалося Ліді. Вона ніколи не залучала до допомоги доньку – знала, що в молодих свої турботи. Утім, іноді вона кликала Анну із зятем на вечерю, особливо коли зелені багато з’явилося, та й ягідка пішла.
Молоді із задоволенням приїжджали, але допомоги не пропонували, завжди поспішали додому.
Про повернення в міську квартиру Ліда попередила доньку на початку вересня. Вона відкладала переїзд із дачі, розуміючи, що жити втрьох в однокімнатній квартирі – задоволення сумнівне. Анна зазвичай уникала цих розмов, переводила бесіду на інші теми.
Із двома сумками Ліда піднялася на поверх своєї квартири, інші речі залишилися в машині. Дивно, чомусь двері не відчинялися.
– Та тут же новий замок! – вигукнула жінка вголос, страшенно здивувавшись. Вона набрала номер дочки, але Ганна чомусь не брала слухавки.
На дзвінки не відповідали ні Анна, ні зять. До вечора просиділа Ліда в машині поруч із будинком. І лише о сьомій вечора вона побачила, як до під’їзду наближається дочка.
– Ганнусю! – вигукнула мати, виходячи з машини. – Я ж попереджала, що повернуся сьогодні! І не раз, між іншим, казала про це.
– Мамо, ну я взагалі-то працюю, – обурилася Анна, – Андрій сьогодні теж допізна в офісі, ми не можемо сидіти і чекати, коли ти повернешся.
– Мене не потрібно чекати, – спокійно відповіла Ліда, намагаючись стримати неприємне відчуття, – але якщо ви поміняли замки, то ключ слід дати мені.
– Навіщо? – почервонівши, запитала Анна. – Ти ж на дачі живеш.
Ліді здалося, що її намагаються словесно заплутати. Ганна говорила якісь дивні речі.
– Доню, дай мені ключ, – з металом у голосі промовила Ліда, – чому ми взагалі досі стоїмо на вулиці? Ти допоможеш мені занести речі у квартиру чи дочекаємося Андрія?
Анна не зрушила з місця. Дивним був вираз її обличчя. Було в ньому і збентеження, але читався і якийсь виклик. Дівчина ніби набиралася сміливості, щоб заявити про щось.
– Мамо, а ти не можеш і далі жити на дачі? – запитала Анна.
– Ти при своєму розумі? – обурилася Ліда. – Я працюю в місті, у мене тут квартира, з якого дива я маю далі жити на дачі?
– Мамо, ну тісно ж нам, ти ж сама бачиш, – промовила Анна.
– Затісно, – погодилася Ліда, – але про це слід було думати Андрію, коли він одружився з тобою.
У цей момент Анна блиснула очима і випалила те, що, мабуть, хотіла сказати давно. Ліда просто заніміла на хвилину, вислуховуючи гнівну промову доньки.
– Це тобі слід було краще думати, коли ти пішла від мого батька! – вигукнула Ганна. – Ти сама вивезла нас із шикарної квартири в цю однушку! І жили ми мало не в злиднях через тебе.
– Що ти таке кажеш, – прошепотіла Ліда, чомусь залившись фарбою, – ми ніколи не жили в злиднях. У тебе було все необхідне.
– Усе необхідне є в нових дітей мого батька! – закричала дівчина, не соромлячись кричати на вулиці. – У моїх зведених молодших сестер є власне житло, тато їм купив! Вони по закордонах їздять із малих років! А що бачила я?
– Ти мене звинувачуєш у тому, що в тебе немає того, що є в інших дітей твого батька? – здивувалася Ліда. Емоції в неї всередині просто вирували після слів доньки, але все ж вона зберігала зовнішній спокій.
– А кого ще мені в цьому звинувачувати? –
уїдливо промовила Анна. – Я знаю, що батько намагався налагодити з тобою стосунки, але ти вперто хотіла залишитися жебрачкою! І мене позбавила гарного забезпеченого життя!
– Ганно, я не думала, що мені доведеться перед тобою виправдовуватися, – тихо сказала Ліда, – але Петро зраджував мене. Я не просто так подала на розлучення.
– Ну і що? – безтурботно знизала плечима дівчина. – Усі багаті, затребувані чоловіки зраджують. Ти все одно більше не вийшла заміж. Не могла потерпіти заради того, щоб дочка жила в достатку.
Ліда відчула нудоту. Вона присіла на лавку і сказала, щоб донька сама занесла речі у квартиру.
– Мамо, ти, будь ласка, не гнівайся на мене, – трохи зменшивши тон, промовила дівчина, – але невже ти все одно збираєшся з нами жити? Тобі подобається жити втрьох в однокімнатці?
Ліда промовчала. Вона сказала, що, на жаль, не все на світі відбувається так, як їй подобається. І все ж іншого житла в неї немає.
– Вибач мамо, але я тебе не пущу, – похитала головою дівчина. Залишивши матір, яка сиділа на лавці біля будинку, Ганна увійшла в під’їзд.
Того дня Ліда не пішла у власну квартиру. Вона себе дуже погано почувала, тому зателефонувала подрузі. Олександра зажадала, щоб Ліда приїхала до неї на таксі і залишилася в неї ночувати.
– За кермо тобі сідати не можна, – заявила подруга, – залишай усі речі в машині, приїжджай, поговоримо.
Ліда ридала в обіймах подруги всю ніч. Їй було страшенно прикро чути несправедливі слова від дочки, якій вона присвятила своє життя.
– Скажи, ти теж вважаєш, що я повинна була терпіти заради дочки? – плакала Ліда. – Пам’ятаю, ти казала, що мені слід було залишитися з Петром.
– Я, справді, вважала, що тобі варто було пробачити чоловіка, – кивнула Саша, – але те, що каже Анна, нечувано. Ще не вистачало, щоб соплячка соромила власну матір за те, що в неї немає квартири.
– Вона сказала, що я могла б і потерпіти заради неї зради Петра, – схлипувала Ліда. – від мене не убуло б, зате Анна їздила б по закордонах!
– От же…! – вилаялася Олександра – Якби була молодшою, вимила б їй рот із милом! Не її це розуму справа. Якщо вже тато в неї такий хороший, що заважає йому зараз купити квартиру доньці? Нехай іде до нього і просить, раз така розумна.
Ліда плакала. Вона розуміла, що Саша має рацію, але їй-то що робити?
Лише о п’ятій ранку жінка заснула неспокійним сном. Виговорившись, вона відчула себе легше, тому проспала до дванадцятої години. Добре, що був вихідний – працювати цього дня вона б точно не змогла.
В Олександри були якісь справи, тому вона залишила подругу саму. Ліда налила собі кави й задумалася. Це все було нелегко, але здається, вона знайшла рішення.
Насамперед жінка написала доньці повідомлення, що їм потрібно зустрітися і поговорити. Анна тут же відповіла, що готова зустрітися просто зараз. Мабуть, вона теж не почувалася спокійно через конфлікт із матір’ю.
– Доню, я не стану більше вислуховувати твої звинувачення, але те, що ти мені сказала вчора, я не забула, і не забуду, – сказала Ліда.
– Мені шкода, що я засмутила тебе, але я сказала правду, – тихо відповіла дівчина.
– Якщо це і правда, то тебе вона не стосується, – різко сказала мати, – тож я сьогодні ж повертаюся у свою квартиру. Це моя власність, у якій ти просто прописана. Мені шкода, що доводиться говорити такі слова, але я можу вигнати тебе через суд.
– Ти зробиш це? – вигукнула Анна, а щоки її запалали вогнем.Спеціально для сайту Stories
– Якщо це буде необхідно, – кивнула Ліда, – зізнатися, якби я побачила у вас хоч якесь прагнення до купівлі власного житла, я б могла продати дачу чи машину або взяла б якийсь кредит, щоб вам допомогти. Але зараз я навіть рада, що не зробила цього.
– І що ти вирішила? – злякано промовила Ганна, яка звикла вважати свою матір м’якою жінкою. Вона не очікувала, що Ліда може говорити так жорстко, ніби вона їй чужа.
– Ти можеш залишатися в моїй квартирі, якщо поводитимешся пристойно, – відповіла Ліда, – Андрію ж, дійсно, у нас буде тісно. Якщо ви не можете собі дозволити житло, живіть окремо.
– Мамо, він мій чоловік! – обурилася Анна. – Я ж не ти, щоб ось так спокійно руйнувати сім’ю!
– Роблю тобі перше зауваження, – спокійно вимовила мати, – воно ж і останнє. Якщо ще раз ти посмієш образливо відгукнутися про мене або сунути свій ніс у моє розлучення з твоїм батьком, то я вижену тебе. Ти цієї хвилини даєш мені ключ, або я викликаю майстра, який поміняє замок.
Ганна страшенно злякалася. Вона не знала, як поводитися – чи то просити вибачення в матері, зображуючи зразкову доньку, чи то наполягати на своєму. Ліда простягнула долоню, і дочка, трохи забарившись, поклала на неї ключ.
***
Того вечора ні Ганна, ні Андрій не прийшли додому ночувати. Не приходили вони ні наступного дня, ні через день. Ліда стримувала порив зателефонувати доньці, щоб дізнатися, як у неї справи. Однак, мабуть, цього й чекала Анна.
Не дочекавшись від матері ані повідомлення, ані дзвінка, донька зателефонувала сама. Вона сказала, що вони з Андрієм переїжджають до його батьків. Ліда заперечувати не стала, навіть допомогла зібрати речі.
Ось тільки, на жаль, через два місяці Анна повернулася до матері. Стосунки з чоловіком не склалися, і молоді розлучилися. Жодного слова докору не вимовила Ліда. Та все ж хоч і пробачила вона доньку, але не забула її слова.
Анна поводилася обережно, даючи зрозуміти, що вважає матір головною у квартирі. Утім, незабаром Ліда стала все рідше бувати вдома. Як дочка дізналася набагато пізніше, у жінки зав’язалися романтичні стосунки з чоловіком.
І хоча коханий багато разів пропонував Ліді узаконити стосунки і переїхати до нього, жінка не поспішала. Вона сама тепер була господинею своєї долі і була по-справжньому щаслива.Спеціально для сайту Stories
