– Доню, ти при своєму розумі? Не можу повірити! Як ти до такого додумалася! Господи, збережи мій розум! – гарячково хапаючись за голову, кричала Анастасія Григорівна.
– У мене тиск точно під двісті підскочив! Не жалієш ти мене зовсім!
Мілена взяла зі столу велике соковите яблуко і з апетитом його відкусила:
– Ммм, як смачно. Солоденьке!
– Ти знущаєшся, так? Я тобі кажу, що якщо ти продовжиш у тому ж дусі, то ніколи не зможеш стати щасливою жінкою. Ніколи! – грізно оголосила мама, вдаючи із себе світового проповідника. – Сама собі псуєш життя!
Дівчина подивилася на матір, а потім задумливо втупилася у стелю.
– А ти не припускаєш варіанту, що можеш виявитися неправа?
– У сенсі? – Анастасія Григорівна не очікувала такого повороту в розмові.
– Ти замислювалася коли-небудь, що твоя думка може бути помилковою. Що не в чоловіках щастя. Що є жінки, які щасливі на самоті, а є нещасливі в шлюбі. Що розлучення іноді є чудовим способом поліпшити життя.
– Мілено, ще кілька подібних виразів і я почну думати, що ти спеціально мене засмучуєш і намагаєшся вивести з себе. Досить! Я прошу, давай поговоримо серйозно.
– Добре. Вичитуй! Я вся в увазі!
– Доню, я не хочу з тобою сперечатися або лаятися. Зрозумій мене правильно. Просто мені неприємно прокидатися від гучного стуку в двері з самого ранку. Твоя свекруха увірвалася у квартиру як ураган.
– Так, вона вміє влаштовувати сюрпризи! – з розумінням відповіла Мілена, даючи матері зрозуміти, що часто стикається з подібними витівками Рити Олександрівни.
– Мені б хотілося підтримати твій сарказм і сказати, що сваха збожеволіла. Скласти казки про її безумство і невгамовність. Але, на жаль, не можу. Тому що вона повністю має рацію ! Ти поводишся неналежним чином і не вмієш цінувати те, що в тебе є.
Дівчина голосно розсміялася і весело відповіла:
– Серйозно? Ти знаєш, якби зараз тебе слухала чужа людина збоку, то подумала б, що я зробила щось страшне. Зрадила наприклад. Але, мамо, поспішаю нагадати. Я всього лише відстоюю своє право мати поруч гідного чоловіка, а не тюхтіяка. Мій чоловік живе в моїй квартирі, заробляє менше за мене і водночас намагається мені докоряти дитиною від першого шлюбу. Ситуація нагадує невдалу комедійну постановку! Не знаходиш?
– А що мене тут має забавляти?
– А що з переліченого я маю цінувати? – з усмішкою запитала Мілена.
– Чоловіка, який живе з тобою під одним дахом! Це святий жіночий обов’язок! Андрій нічого не робить тобі поганого. Ти на нього молитися повинна. Ти знаєш, які чоловіки є? Обійняти й плакати! І нічого! Жінки терплять і вчаться приймати будь-які недоліки. А з тобою що не так?
– Мамо, чому ти не залишаєш мені права самій розбиратися зі своїм особистим життям? Чому весь час намагаєшся командувати і вказувати? Чому не залишаєш бажання керувати всім, що відбувається навколо тебе?
– Тому що я все життя промучилася на самоті. З усім боролася сама. Падала і знову вставала. Ніхто не подав мені руку, не підтримав. Ти усвідомлюєш, як це? Ні! – Мілена бачила по очах матері, що та говорить щиро. – Я не дозволю, щоб ти пройшла моєю стежкою. Нізащо!
– І тому змушуватимеш мене жити з амебою? Чи так?
– Сприймай це, як хочеш! Думай, що хочеш! – суворо відповіла Анастасія Григорівна. – Потім “спасибі” скажеш. Через років десять-двадцять. А зараз можу сказати тобі лише одне – якщо ти надумаєш розлучатися, то мене теж втратиш! Намагайся не втекти від проблеми, а вирішувати її! Сподіваюся, думка про можливу втрату матері тебе вбереже від усяких дурниць!
Мілена вискочила з батьківського дому, сіла в автомобіль і помчала напівпорожньою трасою.
Образа і гнів душили дівчину зсередини.
З самого раннього дитинства їй вбивали в голову думку, що “заміжжя – головне завдання в житті”. Щороку мама відправляла дівчинку до бабусі в село на літні канікули.
Там з ранку до вечора внучка слухала легенди Марії Терентіївни про те, як складно жінці жити одній.
– Твій дідусь пішов з життя у лісі. Блискавка не пощадила. Я залишилася одна з маленькою донькою на руках. Допомагати було нікому.
Наречені приходили, але до весілля справа так і не дійшла. Ніхто не захотів даму з “причепом”. Вони жаліли, підбирали “м’які” слова… А я була нещасливою, але не дурною, тому все розуміла. Твоя мама не пам’ятає батька, проте завжди згадує своє життя без нього.
– Навіщо ти мені це розповідаєш, бабусю? – запитувала маленька дівчинка.
– Щоб із дитинства в твоїй голові помістилися правильні думки, які принесуть у майбутньому щастя і любов. Не дай Бог жінці залишитися без чоловіка, а дитині – без батька. Це найстрашніше в житті, онучко. Щойно виповниться вісімнадцять років, біжи заміж! Не тягни!
Мілену сильно дратували подібні теми, але дівчинка нічого не могла вдіяти, тому покірно слухала настанови Марії Терентіївни.
Але на цьому “промивка мізків” не закінчувалася.
Річ у тім, що мама Мілени, Анастасія Григорівна, повторила долю бабусі. Їй теж довелося виховувати доньку одній. Різниця була лише в тому, що батько Мілени був живий, здоровий і насолоджувався життям з іншою жінкою. Він кинув маму, коли дізнався, що вона чекає на дитину.
– Ні, в такі ігри я не граю. Нам усього лише по двадцять років! Усе життя попереду! Який шлюб, які діти? Це безглуздо і смішно!
Дівчина благала коханого не полишати її, але молодий чоловік був непохитний.
– Не принижуйся і не проси. Єдине, з чим можу тобі допомогти, позбутися дитини. Якщо згодна, значить просто зараз можемо поїхати в лікарню. Якщо не згодна, значить викручуйся, як знаєш. Далі не мої проблеми!
Анастасія Григорівна відмовилася, не думаючи.
Жінка завжди розповідала, що щойно дізналася про дитину, була впевнена, що буде донька.
Так і сталося. На світ з’явилася Мілена.
Бабуся, Марія Терентіївна, активно долучилася до виховання онуки і допомагала, чим могла.
Батька дівчинка ніколи не бачила. Не знала, що він за людина, не розуміла, добре чи погано, коли в тебе є тато.
Мамі так і не вдалося вийти заміж. Були побачення, зустрічі, але пропозиції руки і серця вона ніколи не отримувала.
– Звісно, ніхто не хоче даму з “причепом”! – повторювала вона бабусині слова. – Чоловіки не хочуть брати дам із чужими дітьми. А якщо такий попадеться, то треба руками й ногами хапати! Якщо пощастить! Я повторила долю матері, але не дозволю, щоб моя донька пройшла цим же шляхом. Вона вийде заміж і буде щаслива!
Так і виросла Мілена в оточенні цих мантр самотніх жінок, які тепер поклали на неї вселенську місію – обзавестися чоловіком і щасливою сім’єю.
Після закінчення школи дівчина вступила до технологічного університету і вже на першому курсі зустріла “кохання”. Анастасія Григорівна “літала” від щастя.
– Варто було тебенна світ привести! Варто було пройти через усі біди, щоб тепер так радіти. Моя принцеса!
Через два роки Мілена дізналася про дитину і повідомила, що вони з Юрою хочуть зіграти весілля. Якнайшвидше.
– Я переведуся на заочне відділення й обов’язково здобуду освіту. Коли так вийшло, треба приймати дитину як подарунок від Всесвіту.
Анастасія Григорівна з бабусею підтримали молодих і виділили велику суму на реєстрацію шлюбу.
– Диплом – справа п’ята! Ти про чоловіка думай! Ось де справжня цінність!
У період виношування дитини сімейне життя протікало як у казці. Подружжя зняло квартиру і почало облаштовувати своє вогнище…
Але щойно з’явилася Оксана, все пішло шкереберть. Юрій став затримуватися на роботі, міг легко влаштувати вдома скандал або зовсім не прийти ночувати.
Мілена терпіла і заплющувала очі на образи, бо пам’ятала настанови мами і бабусі. Було соромно прийти і зізнатися, що шлюб руйнується.
Дівчина вдавала, що в них із чоловіком усе чудово і що вона ніколи не була такою щасливою, як зараз. А потім ночами тихо плакала в подушку.
Але життя саме розставило все по місцях.
Зовсім випадково Анастасія Григорівна з бабусею побачили зятя з іншою жінкою. Вони мило обідали в кафе, насолоджуючись товариством одне одного. Родички тут же накинулися на молодого чоловіка , а потім поїхали до Мілени, зібрали її валізи і забрали дівчину додому.
Через місяць відбулося розлучення.
Було помітно, як поникли мама і Марія Терентіївна, але Мілена не збиралася здаватися і вирішила взяти відповідальність за життя у власні руки.
Отримавши диплом, дівчина влаштувалася в приватну технологічну компанію і взялася за роботу “з ранку до ночі”. Вона була вдячна мамі та бабусі, які допомагали їй із донькою. Це дало можливість безмежно орати і проявляти себе.
Уже за рік їй почали довіряти великі проєкти і віддавати в роботу найцінніших клієнтів. Іноді доводилося не спати ночами, але це було того варте. Статки почали зростати в геометричній прогресії.
Мілена змогла придбати автомобіль, а ще через рік оформити квартиру в іпотеку.
– Доню, я дуже пишаюся тобою. Ти молодець! Але не можна забувати про особисте життя. Треба вийти заміж! Розумію, що з дитиною це зробити набагато важче, але старайся. Це питання не можна пускати на самоплив.
Ніби за велінням Анастасії Григорівни на одній із ділових зустрічей Мілена познайомилася з Андрієм. Не сказати, що вона закохалася з першого погляду, але чоловік чимось привернув її увагу.
Після місяця залицянь, дівчина вирішила дати шанс новому залицяльникові. Стосунки розвивалися стрімко і вже за півроку Мілена принесла родичам добру новину.
– Ми з Андрієм вирішили жити разом. Поки що не хочу офіційних реєстрацій і штампів у паспорті, а потім подивимося.
Жінки так зраділи, що були згодні на будь-які умови. Дівчину трохи дратувала поведінка мами і бабусі, які “пилинки здували” з Андрія, але вона намагалася не звертати уваги на такі дрібниці. А дуже даремно…
Непомітно день за днем у Андрія почала рости “корона на голові”. Чоловік справді почав вірити в якусь винятковість ситуації, вважати себе рятівником і благодійником, який зійшов до нікому не потрібної “бідолахи”.
Якби не він, то все її життя було б загублено. І тепер усі йому повинні в ноги кланятися і щодня обсипати подяками. Особливо Мілена.
– Ви що накоїли? – обурювалася дівчина. – Навіщо ви вбиваєте в голову Андрія, що він Бог і Цар? Навіщо говорите, що він з’явився як порятунок? Я себе прекрасно почувала і без нього! Легко можу розлучитися і ні про що не шкодувати! Я не тримаюся за чоловіків і не ганяюся за ними з вудкою!
– Щоб він жалів тебе! Щоб не дивився наліво! – відповіла Анастасія Григорівна. – Я не хочу, щоб повторилася ситуація з першого шлюбу! Розумієш? Не хочу, щоб тобі було боляче!
– Мамо, досить! Я самодостатня жінка! У мене є машина, квартира, прекрасна донька. Я щаслива! Я хочу, щоб мене кохали, а не жаліли.
– Ти не розумієш…
– Це ти не розумієш! Я не дозволю себе принижувати! І заради цього готова стати поганою! – пригрозила Мілена родичам. – Може, ви не здогадуєтеся… але своїм улюлюканням ви зіпсували наші стосунки. Більше в них немає жодного сенсу. Я змушена розлучитися з Андрієм через вас!
Скандали з ріднею накочувалися один за одним. Сьогоднішній день не став винятком.
Мілена, після важкої розмови з мамою та її безглуздих погроз, мчала трасою, щоб швидше розставити всі крапки над “і”.
Зарозумілості й гордині Андрія вже ніяк не позбутися. Аж надто йому подобалося проживати в її квартирі і “правити парадом”.
Накази, докори, невдоволення… все настільки дістало, що дівчина жила лише однією мрією… залишитися наодинці зі своєю донькою і більше нікого не пускати в особисте життя.
Андрій не став чинити опір або відмовляти Мілену від розставання. Зібрав валізу і поїхав цього ж дня, вважаючи, що з його відходом життя дівчини померкне назавжди.
Однак усе вийшло з точністю навпаки.
Мілена нарешті змогла відчути себе по-справжньому щасливою, розуміючи, що саме сьогодні відбулася головна подія – вона прибрала зі свого життя тих людей, які заважали їй дихати, жити й насолоджуватися.
Попереду на неї чекали тільки те майбутнє і ті стосунки, які вона будуватиме сама. За своїми правилами. Зі своєю людиною.
