– Гаразд, я пішов!
Сергій підхопив велику спортивну сумку з речами та попрямував до виходу. Наталя, його мати, кинулася на перехоплення.
– Сергію, синку, почекай! Так не можна!
– Мамо, та все нормально …
Жінка сердито подивилася на чоловіка.
– Ну що, задоволений????
– Наташо, Сергій сам вирішив, я його не виганяв, — відповів дружині Павло.
– Правильно, ти йому не залишив вибору! – не вгамувалася Наталя. – Твоя колишня всю цю кашу заварила, а ти на поводу пішов.
– Мамо, годі! Все гаразд. Я не пропаду. Тим більше квартиру вже знайшов. Чоловік, все-таки.
– Пашо, зупини його! – у розпачі крикнула Наталя.
Але чоловік промовчав.
– Все, мамо. Я зателефоную, – Сергій обійняв Наталю, помахав на прощання Павлові та пішов.
Наталя у сльозах тяжко опустилася на диван.
– Я не можу так, Пашо …. Не можу!
– Наталочка, коли ти виходила за мене заміж, знала, що в мене є дочка, — спокійно сказав Павло. – Я ж прийняв твого сина.
І Наталія вирішила використати останній аргумент.
– Пашо ти знаєш, я ніколи тебе цим не дорікала, але… Ти живеш у моїй квартирі.Точніше, у нашій із Сергієм. Здається, ти про це забув.
Після цих слів дружини Павло зблід.
– Дякую, що нагадала…
Подумавши, чоловік вийшов до іншої кімнати, звідки повернувся з валізою. І почав збирати речі.
Павло та Наталя перебралися у власне житло три роки тому.
Тоді синові жінки ,Сергію, було вже 14 років.
Колись Павло втік від першої дружини до іншого міста і оселився у гуртожитку для робітників. Він страшенно сумував за дочкою, якій тоді тільки виповнилося 4 роки, але не міг пробачити дружині зраду.
А зрадниця буквально переслідувала його і благала повернутися. Налаштувала проти чоловіка рідню з обох боків. Допекла так, що Павло був змушений просто тікати.
Наталя працювала там комендантом і одразу помітила симпатичного самотнього ровесника.
Перший шлюб Наталії з перших років почав тріщати по швам.Чоловік виявився бешкетником і гулякою. Повною мірою він показав себе після появи сина, коли вирішив, що дружина вже нікуди не подінеться.
Але Наталя терпіти не стала і пішла, забравши дитину. Спочатку оселилися в одній із кімнат того ж гуртожитку, в якому вона працювала.
Бабуся Наталії, Віра Миколаївна, дізнавшись про ситуацію онучки, запропонувала їм пожити у них. Однак у дідуся Михайла Івановича до старості характер зовсім зіпсувався. Крім того, вчотирьох у двокімнатній кввртирі було тісно.
Після невдалого спільного проживання Наталя вирішила повернутись до гуртожитку.І невдовзі туди заїхав Павло.
Спочатку він не звертав на Наталю жодної уваги, а звів їх якраз маленький Сергій.
Хлопчику відчайдушно не вистачало чоловічого спілкування, і він сам прийшов знайомитись із новим мешканцем. Сергій і Павло, який завжди мріяв про сина, швидко і легко порозумілися. Вони навіть не помітили, що минуло майже дві години їхньої веселої розмови.
Павла приємно здивував жвавий та товариський хлопчик.Чоловік схаменувся, коли в двері його кімнати пролунав стукіт.То була схвильована Наталя.
– Ось ти де, — полегшено видихнула жінка. – Я тебе по всьому гуртожитку шукаю.
– А я з дядьком Пашею познайомився, – відповів Сергій.
– У вас чудовий син, — усміхнувся Павло.
З того дня вони почали вітатись та обмінюватись черговими репліками. Потім розмови стали більш відвертими та задушевними. Непомітно двоє одиноких сердець зблизилися і стали парою. Невдовзі вони вирішили з’їхатися і разом винаймати квартиру.
Звичайно, для людей із середнім рівнем зарплатні,це було дорого, але вони були разом.Чотирирічний Сергій дуже добре прийняв дядьку Пашу, який не прагнув замінити хлопчику батька.Але став добрим другом.
Минуло 10 років, і один за одним пішли дідусь та бабуся Наталії. Їм із Сергієм перейшла у спадок їхня квартира.
Вони чудово ладнали разом протягом трьох років.
Павло не забував і про власну дочку, з якою, щоправда, міг спілкуватися лише телефоном. Але справно переказував їй гроші. Саме їй, а не її матері, яка завзято, але поки що безуспішно намагалася влаштувати своє особисте життя.
У Павла та Наталії все було добре до того дня, коли Павлові не зателефонувала колишня дружина.
– Настя їде вчитися у ваше місто і житиме у тебе, — без передмов заявила колишня.
– Що означає “у мене”? – не зрозумів Павло.
– Настя сказала, що ти дружину з квартирою знайшов, — глузливо сказала жінка. – Ось там вона і житиме.
– Послухай, це не найкращий варіант, – рішуче заявив Павло. – Настя може влаштуватися до гуртожитку.
– Це виключено, – заперечила колишня дружина. – Там бардак!
– Можна квартиру винаймати, чи кімнату, – все ще намагався знайти вихід Павло.
– Яку квартиру? Звідки ми маємо такі гроші?! – верещала мати Насті. — Щодо кімнати, невідомо ще, що за господарі трапляться. Паша, дівчинці лише 17 років! Вона вперше виїде з дому. Що ти за батько такий? А раптом з нею щось станеться?
– Та що може статися…
Павло і сам уже не був упевнений у повній безпеці Насті.
– Добре, Пашо! Я все зрозуміла.І Насті скажу, що в неї за батько!
Колишня дружина відключилася від розмови. Павло в роздумах стояв з телефоном, коли до кімнати зайшла стривожена Наталя.
– Господи, Паша, які жахіття творяться, – збуджено сказала жінка. – Уявляєш, у нас дівчинку пограбували. Прямо на вокзалі!
Павло здригнувся і злякано глянув на дружину.
– Що?
– Уявляєш? Жах! Тільки приїхала, і таке… Як тільки батьки одну відпустили?
Павло шоковано дивився на Наталю. Жінка здивувалася такою реакцією чоловіка.
– Пашо, що з тобою? Не думала, що ти в мене такий вразливий…
Павло не одразу подав голос.
– Наташо, нам треба поговорити…
Вже за півгодини між подружжям спалахував скандал.
– Пашо, ми й так утрьох тулимося у двокімнатній! – вирувала Наталя. — Куди хочеш поселити свою дочку? До Сергія до кімнати?Або між нами її покладемо?Або Сергію?
– Можна щось вигадати, Наталко…
– Що вигадати? Пашо, ти розумієш, що твоя колишня спеціально все це підлаштувала!
– До чого тут вона? Ти сама сьогодні мені розповіла про випадок на вокзалі.
– Я ж не відмовляюся зустріти твою доньку і проводити, куди треба. Ви можете постійно бачитись.
– Але мені було б спокійніше, щоб вона була на очах. Як ти не розумієш?
Сергій повернувся додому у розпал суперечки. З’ясувавши причину, мовчки пішов до себе в кімнату, а подружжя продовжувало з’ясовувати стосунки. Хлопець знову з’явився за 10 хвилин із великою дорожньою сумкою.
– Коротше, я вирішив, — сказав він. – Нехай дочка дядька Паші займе мою кімнату, а я поки що у приятеля поживу.Потім щось придумаю.
– Синку, ти розумієш, що це не тиждень чи місяць, а кілька років?
Сергій знизав плечима.
– І що? Проживу якось. Час дорослішати.
– Сергію, тобі всього 17 років! – у розпачі крикнула Наталя.
Але Сергій наполягав на своєму. І пішов. Павло теж швидко зібрав речі.
– А ти куди зібрався? – стомлено спитала його Наталя.
– Знайду дешеву квартиру, де зможу жити з дочкою. Вибач, що довів до такого. Скажи Сергію, щоб повертався.
– Пашо, не дури! Вибач мені!
– Ні, ти маєш рацію. З’явився примаком у чужий будинок – нічого права качати.
Як Наталя не переконувала Павла залишитись, він теж пішов. Чоловік повернувся до гуртожитку, де вже працював інший комендант, та домовився про тимчасове розміщення. Скинувши речі, почав негайно шукати квартиру.
Як на зло, нічого підходящого не було. Або зовсім убитий варіант десь на околиці, або ціна просто зашкалювала. У місті, де тепер мешкав Павло, було багато інститутів, тому він просто кишів студентами.
Крім того, історичний центр приваблював юрби туристів, тому попит на будь-яке житло був високим, звідси й такі ціни.
Минуло три дні. Павло вже зовсім зневірився. Від Наталії надійшло два повідомлення, які він навіть не відкривав.
Чоловік почував себе огидно. Його принизили і вказали на його місце – саме так він вважав.
Йому навіть довелося відпроситись на кілька днів з роботи, оскільки ні сил, ні бажання виходити на вулицю в нього не було. Павло був дуже пригнічений.
Крім того, чоловік був упевнений, що їхньому шлюбу з Наталією настав кінець. Окрім відчайдушного пошуку квартири, Павло судомно думав, що йому робити далі і як жити.Знову починати все з нуля, коли тобі за 40 досить складно.Але виходу іншого не було.
Наталя ж, залишившись сама, всі три дні металася з кута в куток. Вона зателефонувала Сергію, але той категорично відмовився повертатися, заявивши, щоб Наталя та Павло для початку розібралися між собою.
Павло взагалі ігнорував її спроби вийти на зв’язок.Спочатку Наталя лаяла себе за свої слова на адресу чоловіка і злилася на себе. Потім уже злилася на Пашу, вважаючи себе правою. Зрештою, вона справді господарка квартири і може сама вирішувати, кому в ній жити, а кому ні. На третій день Наталя просто готова була вити від туги.
І ось настав день приїзду Насті.
Павло мчав на вокзал, не розуміючи, як він пояснить дочці своє перебування в гуртожитку. Очевидно, їм доведеться ділити цю кімнату, але іншого виходу чоловік не бачив. У всякому разі, дочка буде з ним, на очах, і йому не доведеться турбуватися про неї.
Павло спізнився. Коли він увірвався на перон, потяг, яким приїхала Настя, давно стояв на коліях, а пасажири розійшлися.Насті ніде не було.Павло набрав номер дочки, але автоматичний голос відповів, що номер недоступний.
У голові чоловіка почали виринати найстрашніші картини. Він уже був на межі нервового зриву, коли пролунав дзвінок від Наталії. Павло вирішив цього разу відповісти.
– Приїжджай додому, — сказала йому дружина.
За столом у кухні Наталії – вона, Сергій та Настя пили чай. Коли Павло увійшов, дочка кинулася йому на шию.
– Привіт, тату, нарешті!
– Як ти тут опинилася? – здивовано спитав Павло.
– Це я зустрів Настю, — повідомив Сергій. – Знайшов у соцмережах, і ми познайомилися. Зустрів та проводив до гуртожитку.
– Гуртожитку? – здивувався Павло.
– Ну, так, — сказала Настя. – Я спеціально дала мамі твій телефон, щоб вона тебе попередила.А потім втратила свій з усіма номерами та не змогла тобі подзвонити.
І Наталя, і Павло помітили, з якою цікавістю поглядають один на одного Сергій та Настя.
– Мамо, я вирішив також у гуртожитку пожити, – заявив Сергій. – Ти зможеш домовитися? Наберуся самостійності, заразом і за Настею наглядатиму.
Коли діти пішли, Павло та Наталя ще довго сиділи мовчки, переварюючи ситуацію.
– Вибач мені, – сказала Наталя.
– І ти мене…
Наталя підійшла до чоловіка – він встав їй назустріч. Обидва зрозуміли, що їх чекає довга і непроста розмова.
