Мене звати Дарина, я познайомилися зі своїм чоловіком Андрієм ще в інституті – на першому курсі поїхали відзначати День студента на дачу, де були хлопці не тільки з нашого потоку, а й з інших факультетів. Величезна компанія, здана нещодавно сесія, канікули, мороз, шашлик – романтика!
Звичайно ж, у такому сприятливому середовищі наше почуття спалахнуло з небувалою силою, але роман закінчився доволі швидко, а за довге літо випарувалося взагалі все, що між нами було.
Я поїхала додому до батьків, а він залишився жити в тітки. І так би ми, напевно, забули одне одного зовсім, але нас звів випадок – уже будучи на четвертому курсі, ми примудрилися вирушити відпочивати в Туреччину. на одному літаку. Ні, місця не були поруч – але в черзі на посадку ми побачили одне одного і розговорилися. Він летів відпочивати з друзями, я – з подругами. Виявилося: ні він, ні я на той час так і не зустріли свою половинку. Загалом, почуття не згасли і знову почався роман, який цього разу закінчився весіллям.
Я переїхала до нього на Київщину – і закрутилося сімейне життя. Виховуємо двох дітей – Олександру зараз шістнадцять, а Тетяні – тринадцять.
Сім’я в нас дружна – завжди любили збиратися разом, виїжджати на природу, грати в бадмінтон. З часом, як це буває, наша пристрасть із чоловіком вщухла, залишилися рівні теплі стосунки – як у всіх рідних людей.
Звісно, ми їздили разом відпочивати – принаймні намагалися підгадувати відпустку в один і той самий час. Але виходить не завжди.
А тут так вийшло – Сашко закінчує школу цього року, на носі ЗНО (або мультитест, вічно плутаюся в цьому всьому), тому він багато часу приділяє навчанню, а в Тані голова забита першими закоханостями – загалом, діти практично виросли, тож із батьками, тобто з нами, проводять час рідше.
У Андрія були завали у бізнесі, тож я вперше полетіла на відпочинок одна – без дітей, без чоловіка. Спочатку страшенно хвилювалася, але домашні мене заспокоїли – мовляв, ми від тебе відпочинемо, а ти – від нас.
Перші дні я дуже нудьгувала за Андрієм, Сашком і Танею, але незабаром познайомилася з компанією одного з нею віку: дві жінки і троє чоловіків, які дружать з юності (і ось нарешті вибралися на курорт усі разом).
Весело з ними було дуже і дуже! Ми постійно реготали, плавали, їздили на екскурсії, а вечорами сиділи в барі або ходили на дискотеку. А там, звісно, були повільні танці, і якось само собою вийшло, що я завжди була в парі з Валентином. Той був викладачем філософії та політології, мав вельми спортивну фігуру і без угаву травив анекдоти.
Море, гірське повітря, приємна компанія зробили свою справу – у нас із Валентином закрутився курортний роман. Не можу сказати, що я відчувала якісь докори сумління – розуміла, що все закінчиться за тиждень, а
Звичайно, повернувшись додому, вона не стала нічого говорити чоловікові: просто розповіла, як славно і чудово відпочила, які чудові хлопці мені попалися.
Не знаю навіщо, але ми обмінялися телефонами – по-моєму, всі так роблять ще з часів піонерських таборів. Можливо, навіть спочатку зідзвонюються, але дуже скоро перестають спілкуватися. Загалом, я не замислювалася, залишаючи свої координати курортним друзям.
Яке ж було моє здивування, коли через тиждень мені зателефонувала Ірина – одна з жінок, з якою ми відпочивали. Вона повідомила, що найближчої п’ятниці вся компанія збирається зустрітися, і запропонувала мені приєднатися.
Я працюю в Києві, а ресторан, у якому ми мали побачитися, розташований якраз недалеко від мого офісу. Ніяких особливих домашніх справ у мене не було заплановано – діти вже самостійні, чоловік, думаю, теж “виріс”.
Ми чудово посиділи, згадували відпочинок, спілкувалися захлинаючись. Було таке відчуття, що я повернулася в інститутські часи, коли ми збиралися великою компанією і весело проводили час.
Але ось вечір підійшов до кінця, і ми стали роз’їжджатися по домівках. Валентин галантно запропонував довезти її куди треба.
Я не розумію, що сталося, але мене наче накрило якоюсь хвилею, і ми вирушили не на Куренівку, а в найближчий готель. Додому я повернулася під ранок і, вислухавши кумедне бурчання чоловіка – несерйозне, радше іронічне, – пішла в ліжко досипати.
Але заснути я так і не змогла – цього разу її справді мучила совість. Було соромно за свій вчинок – адже Андрій довіряє, він навіть не запитав, чому я так пізно повернулася. Але я заспокоїлася, пообіцявши собі подумки, що таке більше не повториться.
Однак через тиждень ми з Валентином знову зустрілися, потім ще раз і ще раз. І ось уже настільки загрузли у стосунках, що не можемо зупинитися. І чесно кажучи, не хочеться. Жодних серйозних планів ми не будуємо – він закоренілий холостяк.
Наш роман триває вже майже рік, і начебто все добре, але я дуже боюся, що Андрій дізнається… А можливо, він узагалі давно здогадується і закриває очі на мою маленьку слабкість? Але що буде, якщо все стане відомо дітям? Страх бути спійманою на гарячому не залишає мене ні на секунду…
