Дарина йшла з батьківських зборів. Знову Володю вичитувала вчителька, домашні завдання не робить, огризається. Що з ним відбувається останнім часом, якийсь розсіяний, нічого не розповідає. Треба, щоб чоловік поговорив з ним, все-таки батько.
Раптом вона побачила машину чоловіка, яка стояла біля узбіччя. Невже він приїхав її зустріти? Ось молодець який, здогадався.
Дарина пришвидшила крок і різко зупинилася. Чоловік вийшов з машини з квітами назустріч незнайомій дівчині. Вона обійняла його, взяла букет. Сівши в машину, вони поїхали.
Що це було? Це хто взагалі? Висока, з довгим чорним волоссям, в короткій спідниці. Повна протилежність їй, невисокій, зі світлим коротким волоссям.
Ігор казав, що затримається після роботи, новий проект, треба обговорити з колегами, опрацювати стратегію.
З цією дівчиною, виходить, працює? Припливли… За тринадцять років шлюбу жодного разу не засумнівалася в його вірності. Адже все було добре…
Одружилися з кохання, відразу після інституту. Квартиру подарували батьки Ігоря, вони були заможними людьми. До Дарини дуже добре ставилися, а онука обожнювали.
Батько за станом здоров’я пішов з посади керівника, Ігор зайняв його місце. Спочатку було важко, потім звик, підлеглі поважали його. Заробляв пристойно. Купили невелику дачу за містом, часто їздили туди на вихідні, запрошували друзів, батьків.
Періодично їздили відпочивати за кордон. Ігор пропонував Дарині піти з роботи, займатися сином, але вона не хотіла бути домогосподаркою і нянькою синові. Робота їй подобалася, лікар — кардіолог потрібна професія, допомагати людям її покликання.
І що робити тепер? Раз у нього стосунки на стороні, значить розлюбив її, і скоро піде до тієї…
Гарячі сльози текли по обличчю. Як же боляче і прикро… Чого йому не вистачало? Вони ж завжди були як друзі, всім ділилися, і в подружніх стосунках було все чудово. Ну як так можна — раз, і інша…
Не схоже на Ігоря зовсім така поведінка. Ніколи не задивлявся на інших жінок, хоча був привабливим чоловіком.
Прийшовши додому, Дарина почала вичитувати сина.
— Мамо, та досить вже, набридло твої лекції слухати! — вигукнув Володя.
— У сенсі, досить? Я тільки почала! Анна Петрівна дуже незадоволена тобою. Навчальний рік тільки почався, а ти вже поводишся так.
— Як хочу, так і поводжуся! Так само, як і тато! Тепер зрозуміло, чому у нього інша тітка, ти йому мозок виносила, мабуть, як і мені зараз.
— Яка тітка? Ти про що? — у Дарини аж голос став хрипким від подиву.
— Та бачив я тата недавно, в кафе сидів з красунею, я мимо проходив, він навіть не помітив. Що скажеш на це?
Дарина сіла на диван, закрила обличчя руками і заплакала.
— Мамо, ну ти чого… Не плач…
Син з дитинства не переносив її сльози, боявся, коли вона плакала.
— Ось так, синку, жили не тужили, і іншу завів… Адже любили один одного…
— Мамо, ну всяке буває. Не переживай так. Я батька теж люблю. Але раз він так поводиться з тобою, то і нехай йде. Проживемо. Я вже не маленький, дванадцять років все-таки… У мене самого все з рук валиться, засмутився я сильно, звичайно…
— Тому й уроки не робиш?
— Ну так… Мені сумно. І прикро. Мій батько і таке робить…
Володя простягнув Дарині серветку. Вона витерла очі й обійняла сина.
— Я поговорю з батьком. Нехай прямо скаже.
Через дві години Ігор приїхав додому. Виглядав сумним, задумливим.
— Дарино, я вечеряти не буду, поїв з колегами, зараз в душ і спати. Дуже втомився.
— Ігорю, я бачила вас… Ти їй квіти дарував, а потім ви поїхали. Я зі школи йшла повз…
Ігор завмер від несподіванки.
— Бачила? Ну… Так. Ніяк не наважувався сказати. У мене стосунки з новою секретаркою, Анжелою. Сам не розумію, як це сталося.
— Ну так, все як уві сні… І що думаєш робити? Підеш з сім’ї?
— Дарино… Я не хочу йти… Але до неї тягне нереально. Якесь марення. Тільки й думаю про неї. І тебе люблю, як не дивно. Не знаю, як пояснити. Не думай, що з тобою щось не так. Все так. Це я змінився. Вир нових емоцій, відчуттів. Ніби мені п’ятнадцять років.
Вона перша проявила ініціативу, мені ніхто не був потрібен крім тебе, чесно. Попросила заїхати до неї додому, коробку з документами занести, я допоміг. З мамою познайомився, нагодували мене вечерею.
Запросили ще в гості. Незручно було відмовити, її мама пиріг зі сливами спекла, чай пили.
І сам не зрозумів, як закохався. Почали зустрічатися. На дачі у нас… Вибач…
— Фу, як ти міг… На нашій дачі, на нашому ліжку… Ігорю… Немає слів!
— Вибач. Нам краще розлучитися. Не зможу жити тепер, як ні в чому не бувало. Сина не кину, гроші даватиму. Квартиру цю вам залишу, а собі машину заберу і дачу.
— Все вже продумав, значить, кому що дістанеться… Ігор, вона ж молода, пограється і кине тебе. Ну треба ж думати головою, а не іншим місцем…
Наступного дня Ігор зібрав речі і поїхав, коли Дарини і Володі не було вдома. Синові залишив лист, де намагався пояснити свій вчинок.
Дарина з тугою і сумом дивилася на порожні вішалки Ігоря в шафі. Її кинув чоловік. А вона ж його кохала. Завжди. І від цього болючіше в кілька разів. Ніколи вона не ставила гроші на перше місце. Є вони — добре, немає — нічого страшного. Головне — сім’я, здорові і живі близькі та рідні.
На розлучення вона перша подавати не буде. Йому треба — нехай і займається. Нічого, проживуть.
Зателефонувала свекруха.
— Дарино, мені Ігор все розповів. Ну як так? Адже все було добре. Що на нього найшло? Криза середнього віку? Що тепер буде? Навіщо йому ця дівчина? Дружина хороша така, син. Ми так засмутилися з батьком, заспокійливі п’ємо, не допомагає, правда…
— Ольга Сергіївна, я сама в шоці. Ігор великий хлопчик, і, напевно, знає, що робить. Володя прийняв його вибір, але дуже ображений. Сказав, не хоче спілкуватися і бачитися.
— Ох, яке горе… Тримайся, Даринко. Ми вас любимо і ніколи не кинемо.
— Дякую! Ми теж вас любимо…
Через два тижні Ігор приїхав додому. Володі не було.
— Дарино, привіт. Мені тут дещо забрати треба. Можна?
— Забирай, звичайно. Проходь.
Дарина була здивована його приїздом. Він виглядав неважливо, сині кола під очима, схуд, змарнів.
— Володя не відповідає на дзвінки та повідомлення. Розумію, образився. Може, з часом відійде…
— Може. Ти погано виглядаєш. Молода всі соки вичавлює? — єхидно запитала Дарина.
— Так, щось недобре зі мною відбувається. Погано весь час, слабкість, апатія, жити не хочеться…
— Хм. Дивно… Зазвичай чоловіки розквітають поруч з молодими супутницями. Це ж не старі дружини…
— Я розумію твій сарказм. Але мені реально погано. І фізично, і морально. І нудить від Анжели, коли вона поруч. Розумію, що не люблю її і не любив, але щось тримає поруч.
— Бери речі і йди. І, до речі, що там з розлученням?
— Не хочу розлучення. Взагалі нічого не хочу…
Ігор сів на стілець і обхопив голову руками. Ну ось, ще не вистачало тут сцен і сліз каяття.
— Гаразд, вибач, піду я… Не тримай зла…
Ігор взяв сумку з речами і пішов. Дарина бачила, що він не бреше, і справи у нього і справді не дуже…
На роботі ділилася всім, що відбувається в її житті, з медсестрою Тамарою. За багато років роботи стали подругами.
— Дарино, щось мені здається, що це все не просто так. У мене сусідка знахарка, давай до неї сходимо. Вона бачить все.
— Ой, не вірю я в цю нісенітницю. Я ж людина з вищою освітою, ну які ворожки… Мракобісся це все…
— Ну і не вір. Просто з цікавості давай підемо. Зі мною за компанію. Фотографію Ігоря, візьми, про всяк випадок.
— Добре, давай. Посміюся хоч з того марення, що вона буде нести.
Увечері взяла з альбому фото Ігоря, і вони вирушили до бабусі Олени, сусідки Тамари.
Вона не виглядала ворожкою, звичайна жінка, в халаті, з хусткою на голові.
Спочатку вона прийняла Тамару. Дарина не слухала, що вони там говорили, сиділа в кріслі, в телефоні читала книгу.
— Дарино, давай фотографію.
Дарина простягнула фото і сіла за стіл з ними.
Бабуся Олена запалила свічку і почала водити нею над фотографією, закривши очі. Дариеа тримала себе в руках, щоб не розсміятися. Ну цирк же. Зараз в танок з бубном кинеться, напевно…
— Не сам пішов до неї. Тебе кохає.
Тут Дарина не витримала і засміялася вголос.
— Ну так, так кохав, так кохав, що аж закрутив з дівчиною!
— Не смійся. Я бачу більше, ніж ти. Приворот йому зробили. Через їжу. Ось і втратив розум.
Починається… Ну звичайно, треба ж гроші витягнути…
— Ой, який там приворот… Не вірю я в це. Дорослий чоловік, гормони заграли, ось і пішов. Кожен день таке відбувається в різних сім’ях, теж приворот, виходить?
— У нього приворот. Мати дівчини займається цим. Гроші їм потрібні, а не він. А інакше ніяк не могло бути. Тому що любить тебе, прив’язка сильна, без магії не вийшло б…
— І що робити? У них все вийшло, пішов з сім’ї.
— Погано йому. Так завжди буває. Спочатку ейфорія, сильно тягне до дівчини, потім нападає слабкість, як чоловік він буде неспроможний, депресія, може і руки на себе накласти. Він раб чужої волі і бажань. Сумно все закінчиться. І для нього, і для неї. Карма наздожене і матір, і дівчину. Пізніше, не зараз.
Бабуся Олена прибрала фотографію і подивилася на Дарину.
— Я можу допомогти. Зніму приворот. Але потрібно витягнути його звідти. Інакше марно.
— Сам пішов, нехай сам і викручується. Він не божевільний, у своєму розумі.
— Чим швидше він піде звідти, тим краще. Інакше буде біда… Гроші я не беру, тож не думай, що я так хочу заробити. Просто допомагаю людям. Надумаєш — звертайся. Але щоб не було запізно. Змучать чоловіка…
Дарині стало страшно. А раптом це все правда. Не схожа ця жінка на злу відьму. І гроші не бере, дивно…
— А що потрібно, щоб зняти приворот?
— Забери його додому, подалі від них, щоб він перебував. Дам тобі молитву, йди до храму і читай перед іконою Богородиці. А решту я сама зроблю вдома, залиш тільки фотографію. Через тиждень має подіяти.
Дарина важко зітхнула і погодилася. Раптом це все правда, про всяк випадок треба спробувати. Але як його додому відвезти звідти? Подзвонити, сказати, щоб сам приїхав, поговорити, мовляв, треба.
— Ну, що я тобі казала? Вона не відьма якась, допоможе вам обов’язково.
— Дякую, Тамара. Важко повірити, але я спробую. Скільки невідомого в нашому житті…
На дзвінки Ігор не відповідав. Дивно, зазвичай передзвонював швидко. Раніше. Доведеться з’їздити на дачу.
Машини у Дарини не було. Принципово не хотіла, боялася їздити за кермом. Викликала таксі і поїхала на дачу. Ех, колись вони були тут щасливі, смажили шашлик, танцювали, і все було так добре…
Зайшла у двір, постукала у вікно. І сміх, і гріх. Гостя на своїй дачі.
Двері відчинила Анжела.
— Дарина? Добрий день. Не очікувала вас побачити…
— Добрий день, Анжела. Мені потрібно поговорити з чоловіком.
— Ігор відпочиває.
— Нічого страшного, у мене термінова справа.
— Ну, проходьте.
Дарина пройшла в спальню. Ігор лежав обличчям до стіни, підібгавши ноги.
— Ігор, привіт. Ти захворів, чи що?
Він повільно повернувся. Дарина побачила виснажене обличчя землистого кольору, щетину.
— Дарино? Привіт. Щось сталося?
— Ігорю, син потрапив у неприємну ситуацію, потрібна твоя допомога терміново. На дзвінки ти не відповідав, довелося приїхати.
— Що з Володею? — Ігор підскочив з ліжка і почав одягатися.
— Ти сам зможеш за кермом їхати? Виглядаєш не дуже…
— Так, мені щось недобре, все болить… Звичайно, зможу. Зараз… Виходь на вулицю.
Поки Ігор одягався, Дарина пішла до виходу. Анжела стояла біля дверей, схрестивши руки на грудях.
— Щось сталося у вас? Куди Ігор їде?
— Повертається в сім’ю. Даремно ви це зробили…
— Ти про що? — Анжела занервувала. Почала руками теребити волосся.
— Ти зрозуміла, про що я. Припиніть цим займатися. Покарання обов’язково настане… Не боїшся?
— Я зрозуміла… Ти лютуєш, що Ігор пішов до мене! Молодої і красивої! І вигадуєш всяку нісенітницю… Ніякого привороту ми не робили!
— Ну ось ти і зізналася… Я й слова не сказала про це…
— І забирай свого чоловіка! Толку від нього ніякого! Поселилися на цій обшарпаній дачі, замість того, щоб квартиру шикарну купити! Жмот він справжнісінький! І як чоловік — ніякий! У нього навіть не стоїть! Ганчірка, а не чоловік!
Тут вийшов Ігор.
— Ось як значить… Забирайся звідси негайно!
Анжела хмикнула і натужно засміялася.
— Та я знайду собі в сто разів кращого і багатшого! Думаєш, ти мені був потрібен? Так, потрібен. Але для кар’єри. І красивого життя. А ти виявився нікчемним. І приворот не допоміг, тільки гірше стало!
Ігор почекав, поки вона збере речі і піде. Замкнули дачу і сіли в машину.
— Дарино… Навіть не знаю, що сказати. Сама все бачила…
— Ігор, вони зробили приворот на тебе. Сама не вірю, що кажу це. Але схоже на правду. І я готова тебе пробачити. Мабуть, це той випадок, коли ти дійсно ні при чому…
Ігор заплакав, як маленька дитина, схлипував. Дарина гладила його по голові. Що ж сталося з їхнім життям…
Минуло два тижні.
Дарина ходила до церкви, молилася перед іконою. Бабуся Олена теж робила все, що могла. Ігорю з кожним днем ставало все краще.
— А що я тобі казала? А ти не вірила, — раділа Тамара.
— Та я вже ні в чому не впевнена… Чудеса і магія існують, як не дивно…
З Ігорем стосунки налагодилися, і навіть стали ніжнішими і трепетнішими, ніж були раніше. Володя радів, бачачи батьків щасливими.
Анжела більше не турбувала їх. Звільнилася і зникла в невідомому напрямку. Чи прилетів бумеранг за її діяння, невідомо…
Спеціально для сайту Stories
