– Денис у нас залишиться на пару днів, ти не проти? – запитав Вітя у дружини.
– Якщо так треба, – Ліля знизала плечима.
– Постели йому на дивані й приготуй щось, – Вітя недбало махнув рукою, мовляв, як хочеш.
– Добре, – флегматично відповіла Ліля і вийшла з кімнати.
– Оце так дресура! – захопився Денис.
– Справа майстра боїться! – самовдоволено промовив Вітя. – У домі я господар і глава сім’ї! Як я сказав, так і буде! А якщо щось піде не так, за три секунди на вулицю!
– І що? Коли дресирував, часто виганяв? – з цікавістю запитав Денис.
– Одного разу вистачило! Була зима, а я на нервах! Вона це засвоїла, ніби з материнським молоком ввібрала! – посміхався Вітя.
– Кремінь! – схвально сказав Денис. – Мені поки до такого далеко! Але я бачу, до чого треба прагнути!
– Брате, відразу себе не поставиш, потім на шию сидють! А мені Ліля за вісім років шлюбу тільки раз перечила! Але з тих пір навчена!
У кімнату заглянула Ліля:
– Я ліжко застелила, зараз піду картоплю смажити, – спокійно промовила вона. – З цибулею чи часником?
– З часником? – здивувався Денис.
– Ага, смакота! Закачаєшся! Там рецептура складніша, ніж просто цибульку кинути!
Там ще часниковий сік в кінці підлити треба, щоб аромат був! – Вітя ковтнув слину. – З часником! – відповів дружині.
– Угу, – Ліля кивнула і пішла на кухню.
– Слухай! – Денис із заздрістю дивився на брата. – Ось це я розумію життя! А щодо цього, – він клацнув по шиї, – теж мовчить?
– Ну, я не зловживаю, але вона сама купує, а потім приносить мені до телевізора! – Вітя блаженно зітхнув. – Правильно вихована дружина ще жодному чоловікові життя не зіпсувала! Вчися, братику, поки я живий!
– Слухай, а чому ти сказав, що я на пару днів залишуся? Ми ж тільки повечеряти збиралися! А так мене моя дівчина чекає! – вимовив Денис.
– А це я тобі філігранність показати хотів! – Вітя поплескав брата по спині. – Рідню надовго пускати – останнє діло! А тут Ліля навіть звуку не подала! Постіль застелила без жодних проблем!
– Круто, – схвально кивнув Денис. – Якщо мене батьки знову з дому виженуть, тому що я не працюю, буду знати, у кого можна пересидіти!
– І не просто пересидіти, а з комфортом! – Вітя посміхнувся. – А тепер дивись!
Денис напружився.
– Денис передумав залишатися! Прибери ліжко! – крикнув Вітя в бік кухні.
– Дві хвилини, – відповіла Ліля. – А на вечерю хоч залишиться?
– Будеш їсти? – тихо запитав Вітя.
– Ага! – кивнув Денис. – Я картоплю з часником ніколи не пробував.
– Так, ми повечеряємо! – крикнув Вітя.
– За кермо сьогодні збираєтеся? – запитала Ліля.
– Ні! – відповіли брати в унісон.
– Добре, тоді пляшку в морозилку поставлю, для апетиту і травлення! – промовила Ліля.
– Ну? – гордість виблискувала в очах Віті. – Як?
– Я в повному захваті! – кивнувши головою, вигукнув Денис.
Ліля приготувала вечерю, накрила стіл і залишила братів наодинці. Цей вчинок викликав чергову хвилю захоплення.
Денис просто не міг підібрати слів, щоб описати, наскільки брат привчив дружину до порядку.
А Вітя радів і підтакувала, продовжуючи сипати фразами про те, хто в домі господар.
Вкладаючись спати, Вітя блаженно думав:
«Добре, що він не знав Лілю раніше! Як вдало збіглося, що він навчався в іншому місті, а потім більше був зайнятий гулянками, ніж тим, як живе брат і що у того в родині відбувається!
А ще добре, що Ліля така поступлива! Навіть виховувати, особливо, не довелося! Завжди з усім згодна, завжди спокійна, слухняна! Прекрасна дружина!»
З цими думками Вітя занурився в сон.
А пробудження серед ночі стало дещо несподіваним. Те місце, де спина втрачає свою благородну назву, віддавало диким болем і горіло вогнем.
А найгірше те, що він не міг поворухнутися.
***
Якби потрібно було знайти еталон спокійної людини, то без роздумів на цю посаду можна було б призначити Лілю.
Її однокурсниці говорили, що простіше розлютити каміння, ніж вивести Лілю з рівноваги. І навіть у підлітковому віці вона була категорично незворушною.
Саме за цю незворушність і спокій Вітя й взяв її за дружину. У нього був досвід стосунків із запальною та емоційною дівчиною.
Півроку вистачило, щоб потім два місяці валеріану їсти. У нього після тих стосунків з’явилися сиві пасма.
А з Лілею він почувався чудово. Стосунки розвивалися рівно, без стрибків і сплесків. До весілля підійшли без метушні.
Батьки Віті намагалися перевірити невістку. Але розумні зауваження Ліля брала до уваги, а безглузді просто ігнорувала.
І скільки б новоспечена свекруха не намагалася спровокувати невістку на скандал, Ліля слухала, як статуя, а потім казала:
— Добре. Це ваша думка. Ви маєте на неї право.
Це знешкоджувало. А Алла Юріївна сказала, що з нею щось не так.
– Нормальна жінка не може бути такою! Вона ж, як в’ялена вобла! Хоч би моргнула! Ось що з нею, що зі стіною!
– Мамо, мені з нею жити, а не тобі! – сказав Вітя. – А мене все влаштовує!
– Ой, я можу взагалі з нею не спілкуватися! Навіть не згадувати! – відповіла Алла Юріївна.
Мама сказала, мама зробила!
Вітя не дуже засмутився, що мамі стала байдужа його молода сім’я. Алла Юріївна мала суперечливий і категорично втомливий характер. Її міг витримувати тільки тато Віті, Семен Олегович.
У нього з дитинства була періодична глухота. Тож він міг просто не чути нервових спалахів дружини. Хоча Вітя підозрював, що тато прикидається.
Сам не раз був свідком, як мама кричить, а батько спокійно читає газету. Мама прокричалася, а тато повертає голову і каже:
– Кохана, ти щось сказала?
Напевно, це і був секрет їхнього довгого щасливого шлюбу.
Але була ще одна причина, чому Віті з такою легкістю давали спокій. Це молодший брат Денис.
Той постійно в щось влипав, а мама з ним носилася, як з писаною торбою. А коли він спеціально вступив на навчання в інше місто, мама до нього по три рази на місяць їздила.
– Я ж мушу знати, як там мій синочок!
А після інституту, коли Денис повернувся, працювати у нього бажання не було, а шило в відомому місці було. Що тільки додавало Аллі Юріївні пригод.
А Вітя, проживаючи своє спокійне життя з коханою дружиною, просто насолоджувався відсутністю сторонніх подразників.
Спокійно почали жити в орендованій квартирі. Так само спокійно у них народилася донька. Без жодних хвилювань взяли іпотеку. Без єдиного крику зробили ремонт.
Жили і насолоджувалися життям.
Свою дружину від громадськості Вітя ніколи не ховав, хоча й ніколи не афішував. Але пару разів з’являлися на корпоративах, на дні народження начальника, на ювілеях колег.
А потім Вітю почали дошкуляти питаннями.
— А як ти свою дружину так виховав, що вона у тебе така?
Якби Вітя відразу сказав, що вона завжди такою була, проблем би не було. Але він вирішив пофантазувати і показати себе кращим, ніж він є насправді.
Візьми й випали:
– Виховання – це велика річ! А дружина, щоб з нею жити щасливо, має бути видресирувана краще за ту вівчарку!
І фантазії не було меж. Вітя вигадував на ходу, як він дресирував Лілю, як виховував. І як вона чинила опір. І скільки к.ові йому випила. А в підсумку здалася на милість сильного чоловіка, визнала його верховенство.
– Тому вона зараз так і поводиться! – хвалився Вітя. – Без дозволу чоловіка зайвого слова не скаже!
Сам придумав, сам повірив. А далі просто почав транслювати це у світ.
Ліля пару раз чула відгомони цих роздумів, але, за своєю природою, пропускала їх повз вуха.
– Хоче? Нехай! Може, так йому жити легше, — тихо промовила вона, але її ніхто не почув.
А варто було прислухатися. Навіть у цій фразі відчувався підступ.
Опис життя Лілі почався з її сімнадцяти років. А читач, мабуть, здогадався, що до сімнадцяти було щось таке, про що спеціально не згадувалося.
Так, дорогий читачу, Ліля не була такою спокійною й поступливою. Просто вона сама для себе обрала саме таку лінію поведінки на все подальше життя.
Їй довелося занадто рано подорослішати.
Народилася Ліля в звичайнісінькій щасливій родині. Мама працювала слідчою, а тато був інструктором з бойового самбо.
Якщо в роботі мами Ліля нічого не могла зрозуміти, то робота тата була зрозумілою. Так і була вона більше татовою донькою.
Коротше кажучи, з чотирьох до шістнадцяти років Ліля весь свій вільний час проводила у тата на роботі. І в майбутньому теж збиралася стати інструктором.
Але через якісь справи…
Батьки пішли з життя , коли Лілі виповнилося шістнадцять. Колеги батьків швидко знайшли винних і посадили, а Лілі порадили не чекати їх, щоб помститися.
– Дівчинко, тобі треба жити своїм життям, – говорив татів начальник. – Злість, роздратування, крики – вони ще нікому нічого доброго не принесли. Ось твої батьки ніколи не сварилися! Тому ти у них виросла такою милою і доброю.
— Я зрозуміла, — відповіла Ліля.
І відтоді вона перетворилася на острівець спокою у світі бурхливих емоцій. Бабуся, яка взяла Лілю під опіку, дивувалася, що онука такою стала.
– Бабусю, все нормально, – говорила Ліля. – Просто частина мене залишилася з батьками. Та й який сенс рвати душу? Якщо щось не критично, можна просто поступитися, а якщо почнуть на голову сідати, можна просто зробити по-своєму.
За таким принципом вона й жила з Вітею.
«Хоче той командувати? Та, на здоров’я! Поки він не нахабнів, нехай вважає себе ватажком!»
Але розмови, які Вітя почав вести під впливом своєї фантазії, Лілі не дуже подобалися. А ось коли він перед братом розіграв спектакль, Ліля зрозуміла, що хтось перейшов межу.
***
– Ай! Боляче! – вигукнув Вітя.
А у відповідь ще один хльосткий удар нижче спини. У кімнаті запалилося світло, і Вітя побачив над собою постать дружини з ременем у руці.
– Ти що це? – заревів він. – Очманіла?
– А не ти? – спокійно запитала Ліля. – Коли це ти мене дресирував?
– Значить, час починати!
Вітя вирвав руки з петель рушника, якими його зв’язала Ліля. Звільнив ноги і кинувся на дружину.
Підлога з стелею пару разів помінялися місцями, і Вітя виявив себе лежачим на ліжку.
«Жорсткий, однак, матрац», — подумалося йому.
Знову підскочив, але вже не так жваво, і знову кинувся. Цього разу він виявив себе на підлозі.
«А матрацик-то м’якенький!»
Вставав уже зі скрипом.
— Вітя, наступного разу буде з добиванням, — спокійно промовила Ліля. — Це буде дуже боляче. Тобі це потрібно?
Вітя ризикнув. До тями він приходив довго. А на голові лежав мокрий рушник.
– Ліля, – прошепотів він. – Що це було?
– Вітюша, я тебе люблю, але те, що ти язиком молотиш, мені не подобається, – як завжди спокійно промовила Ліля. – Коли ти стороннім людям казки розповідаєш – гаразд. Але це ж твій брат. Родич.
Я не хочу, щоб у нього про мене склалося погане враження. Тож, будь ласка, більше не треба!
Поведінка дружини після нічного інциденту не змінилася. Вона була такою ж поступливою, спокійною та врівноваженою.
Але тепер Вітя знав, що в цьому тихому омуті хтозна-що водиться. І просто намагався не нариватися.
А так, щаслива сім’я, тільки з маленьким секретом.
